Сучасні уявлення про морфологічну й соціальну еволюцію первісної людини
Донедавна вважалося, що перші люди з'явилися на Землі біля мільйона років тому. Кістки таких людей були знайдені на сході й півдні Африканського континенту, звідки, як думали багато палеонтологів, ці істоти, названі австралопітеками, поширилися й по інших частинах світла. Зовні вони мало відрізнялися від вищих мавп, але вже були ходячими прямо. Були знайдені сліди пітекантропа, що жив у ранньому палеоліті (від 600 тис. до 100 тис. років тому), неандертальця (від 100 тис. до 40 тис. років тому - середній палеоліт).
Кроманьйонець уже в досконалості володів технікою обробки каменю, з якого робив досить тонкі й гострі знаряддя для полювання. Кроманьйонці використовували пастки, застосовували луки, кістяні гачки й гарпуни. Уже існував поділ праці залежно від статі, віку й здатностей кожного: визнавався особливий вплив старійшин, чаклунів, шаманів і самих спритних і сміливих мисливців. Ця епоха характеризується появою мистецтва - наскального живопису, жіночих статуеток, тісно пов'язаних з магією, тому що вважалося, що вони приносять удачу мисливцям і сприяють розмноженню тварин. Таким чином, мистецтво й магія відігравали важливу роль у житті первісної людини, допомагаючи йому добувати їжу: вони були настільки ж необхідні, як лук, спис або пастка на звіра.
За 10 тис. років до нашої ери закінчилася льодовикова епоха, змінилися клімат і навколишнє середовище, а разом з ними - фауна й флора. Зникли деякі великі ссавці. Подальша адаптація людини до природного оточення привела до великого зрушення в способі життя перших людей - вони навчилися робити продукти харчування. Численні палеонтологічні знахідки дозволили уточнити подання про хід еволюції перших людей: скорення вогню, прямоходіння, виготовлення перших знарядь праці, виробництво продуктів харчування - весь цей ланцюг досягнень в області життєзабезпечення людини реально відбувалася в історії, а її логіка укладалася в парадигму від простого до складного.
З появою молекулярної біології викладена картина трохи змінилася. Із часів Дарвіна антропологи зрозуміли, що лінія, що веде до Homo Sapiens, і та, що сходить до нинішніх людиноподібних мавп, мали загальний корінь. Передбачалося, що цей гіпотетичний предок жив 15-20 млн. років тому. Біологи зрівняли білки крові нинішніх людиноподібних мавп із людськими й виявили разючу подібність. Було показано, що ці дві лінії не могли розщепитися раніше 4-6 млн. років тому. Гола й волосата мавпи, що з'явилися при цьому (до речі, можливість знаходження в розкопках першої людиноподібної істоти, і притім самки, біологи назвали гіпотезою Єви), повинні були мати дуже близьку генеалогічна подібність, що й було підтверджено виявленням в Ефіопії окам'янілих останків, що належать самому древньому з відомих нам прямих предків людини, що жили 4,4 млн. років тому. Дорослі особини повинні були б важити кілограмів 30 і бути ростом 1 метр 20 сантиметрів - істоти із цими даними укладаються між людиною й мавпою. Так була почата спроба знайти відсутню ланку в теоретичній схемі Дарвіна.
Отже, нова, більше доказова схема появи й еволюції перших людей наступна; існував гіпотетичний загальний предок людини й мавпи: Afarensis (обсяг мозку 400-500 милі літрів, ходячий прямо, жив сімейними групами на всій території Східної Африки, наукова кличка - Люсі); після нього - Africanus - нащадок Люсі (обсяг мозку 400-500 мл., довгі руки, спритний і рухливий, жив суспільними групами); Robustus - кузен африкануса (обсяг мозку 530 мл, потомства не залишив); Homo Habilis - перший відомий вид, що ставиться до сімейства Homo, він першим став використовувати знаряддя праці (обсяг мозку 600-800 мл.); Homo Erectus - перший вид, що вийшов за межі Африки, колонізував Ближній і Середній Схід аж до Китаю (обсяг мозку 750-1250 мл., жив 1,5 млн. років тому); Homo Sapiens (сучасна людина), обсяг мозку - 1200-1700 мл., кроманьонец. Знайдений в 1868 р. у Кроманьоне, Франція. З'явився близько 40 тис. років тому.
Ці дані добуті антропологічною палеонтологією і являють собою картину прогресивної біології й морфологічної еволюції людини. Але яка природна сила сприяла такій еволюції? В 1860 р. у Лондоні з'явилася книга Ч. Дарвіна «Походження видів шляхом природного добору, або збереження порід у боротьбі за життя». Книга викликала гострі дискусії, що не змовкають дотепер. Атаки на неї йдуть по двох напрямках. Релігійний напрямок, відстоюючи тезу про божественне походження людини (Бог створив людину по своєму образу й подобі), уважає, що наука принижує людину, повідомляючи його продуктом еволюції тваринного миру. Цей напрямок під тиском всі зростаючого числа наукових фактів поступово йде в минуле. Інший напрямок, навпаки, час від часу надзвичайно активізується. Після виходу книги Дарвіна у світло деякі соціологи-теоретики вхопилися за ідею природного добору й у своїх схемах суспільного устрою оголосили, що в умовах конкуренції перемагають найбільш пристосовані, що домоглися успіху в боротьбі за існування, і що природний добір є двигуном суспільного прогресу. Отже, класи, вища й нижчі, суть продукти природного суспільного розвитку. Пізніше таке перенесення ідей Дарвіна на людське суспільство було названо соціал-дарвінізмом.
Дійсно, на перший погляд, порівняння пристрою спільного життя таких соціальних комах, як мурахи, терміти, бджоли, з людським суспільством дає картину зовнішньої подібності. Економісти наших днів, неосвічені в соціальному плані, оголосили, що спекулянти - це найбільш талановиті люди й що якщо хтось зумів швидко розбагатіти, то, виходить, він заповзятлива, розумна людина поза залежністю від моральних, а те й кримінальних моментів.
Із приводу примітивного перенесення законів розвитку тваринного миру на людське суспільство Ч. Дарвін визнавався, що, мабуть, він сам не є дарвіністом. Навіть розглядаючи тваринний мир, він зм'якшував дію механізмів природного добору такими вічними властивостями живих організмів, як - самозабутня любов матерів до дитинчат, самопожертва особини заради блага співтовариства, феномен взаємодопомоги, додаючи, що природний добір був головним, але не винятковим засобом, що викликає зміни. Н.Я. Данилевський різко критикував абсолютизацію закону природного добору при поясненні еволюції людського суспільства, уважаючи, що добір - це заміна розуму випадковістю. П.А. Кропоткін доводив, що взаємна допомога - такий же природний закон, як і взаємна боротьба, і що для прогресивного розвитку виду перша незрівнянно важливіше другий.
Розвиток екології як науки показав, що гармонія екологічних систем можлива лише там, де має місце врівноваженість взаємно протилежних по спрямованості сил. У цьому випадку - це закони природного добору й взаємної допомоги. Останній підсилюється в людському суспільстві, оскільки воно існує й розвивається, тобто це не випадковий добір усього того, що сприяє виживанню людини і як індивіда, і як народу, і як співтовариства. Закони природного й штучного добору взаємно врівноважуються за рахунок розуму, раціонального ставлення мети, властивої людині як істоті розумної.
Звідси треба й природний принцип життєзабезпечення сучасного суспільства: покладаючись на ініціативність, заповзятливість і створюючи умови для підвищення економічної активності деяких груп населення, необхідно організувати державну допомогу соціально уразливим верствам населення. Так, шведський соціалізм заснований на принципі, відповідно до якого максимальна різниця в доходах між самими бідними й самими багатими не повинна бути більше, ніж в 10 разів. У США ця різниця досягає 100 і більше раз і є одним з факторів безперервного зростання злочинності в суспільстві, оскільки в основі багатьох злочинів лежать економічні мотиви, прагнення будь-що-будь і будь-яким шляхом мати грошовий успіх.
Віддаючи належне теорії Дарвіна природного добору у формуванні виду Homo Sapiens, ми повинні відзначити і її уразливі аспекти. Принципове заперечення полягає в тому, що не можна ототожнювати людини з його зовнішнім, анатомічним виглядом - адже тоді непоясненим залишається походження його розуму. Судячи з величини мозку, її змінам, можна зробити висновок про те, що розум людини складався поступово, що саме праця, причому спільний, був основою формування свідомості людини. Але це лише непрямий показник, що має зовнішній характер і залишає в тіні процеси історичного розвитку внутрішнього миру людини. А саме із цим зв'язане становлення людської культури.
Сьогодні є принаймні три підходи до цієї теми. По-перше, існує ідея сходження духу на біологічну субстанцію й перетворення під його впливом тіла мавпи в тіло людини (Ф. Шелінг). Тут багато чого треба приймати на віру. По-друге, є культурологічна ідея, що трактує походження людини не як процес поступового розвитку свідомості людини, а як процес, сутність якого задається ззовні, проектом людини даної культури, і стверджуюча, що не можна говорити про людину взагалі. По-третє, походження свідомості людини пояснюється впливом знаків, язика, спілкування. Сучасна семіотика встановила, що зв'язок зовнішнього й внутрішнього планів людини здійснюється через знак, що має значення (внутрішній план), і його втручання у діяльність людини як її знакове знаряддя й засіб (зовнішній план). Є ще один підхід - гіпотеза про прибульців - представниках позаземних цивілізацій. Тут, як і у випадку з релігійним рішенням цього питання, для прийняття такої позиції потрібні неабияка фантазія й віра в надприродне.
Об'єднаємо другий і третій підходи, тому що в обох випадках головним фактором походження свідомості людини виступає культура (адже кожна культура має свій космос, систему). Така культурологічна позиція в поясненні людини - на відміну від погляду на нього як на біологічний вид, характерного для антропологічної палеонтології.
Можна спробувати пояснити походження свідомості, а отже, і поява в людини здатності до штучного (розумному) добору зі свого досвіду взаємодії.