Родина Вовчкові, або Соні, - Gliridae - об'єднує звірків, що зовнішнім виглядом нагадують маленьких білок. Хвіст укритий волоссям, очі великі, вушні раковини розвинені добре. Вовчки нашої фауни ведуть деревний спосіб життя. Активні вночі. Живуть у гніздах, збудованих із рослин, а також у дуплах. Живляться здебільшого плодами і насінням деревних порід, а також комахами, яйцями птахів і пташенятами. Поширені в Поліссі, Лісостепу та Карпатах. На зиму залягають у сплячку (сплять по півроку). Самки раз на рік народжують 2-9 малят. У нашій фауні зустрічаються вовчки: сірий (Glis glis), лісовий (Dryomys nitedula), садовий - Eliomys quercinus (занесений до Червоної книги) та горішниковий (Muscardinus avellanarius) [4, 540].
Родина Сліпакові - Spalacidae - об'єднує гризунів, що ведуть виключно підземний спосіб життя. Довжина тіла — 16-35 см. Вушні раковини та очні отвори відсутні, кришталик редукований. Землю риють за допомогою добре розвинених різців. Узимку активність знижена. Живляться підземними частинами рослин; роблять запаси. У лісостеповій і степовій зонах Лівобережжя поширений сліпак звичайний (Spalax microphtalmus); сліпаки буковинський (S. graecus) та піщаний (S. arenarius) як нечисленні види занесені до Червоної книги України.
Пацюк сірий
Серед усіх мишовидних гризунів фауни пацюк сірий найкраще пристосований до життя поруч з людиною.
Як і в усіх гризунів, у пацюків одна пара міцних різців загостреної, долотоподібної форми, які не мають коренів і ростуть протягом усього життя тварини. Дуже розвинені різці відіграють велику роль у живленні цього гризуна.
Пацюк сірий — найбільший серед усіх мишовидних гризунів. Довжина його тіла понад 240мм. Хвіст довгий, майже голий, має вигляд лускатих кілець, становить близько 75 % довжини тіла. Волосяний покрив досить густий. Забарвлення різноманітне — від світлого рудувато-бурого до темного вохристо-бурого. Черево білувате, досить помітно відмежовується від верхньої частини тіла.
Улюбленими місцями оселення пацюків є різноманітні будівлі, особливо там, де погані санітарні умови, а по великих містах вони тримаються смітників, стічних каналів тощо. Відомі випадки таких незвичайних умов життя цих тварин, як холодильники, де вони оселялися в термоізоляційній обшивці і навіть розмножувалися при мінусовій температурі.
У природних умовах пацюки риють собі нори, які відрізняються від нір водяних полівок простою будовою. Найбільш активні вони у вечірні та нічні години, ті ж, які живуть за межами населених пунктів, діяльні протягом доби.
Хоч пацюки належать до типових гризунів, але за характером живлення вони всеїдні. Живучи поруч з людиною, живляться переважно продуктами харчування людини, фуражним зерном, овочами, харчовими покидьками тощо. Це злобні й обережні тварини. В природних умовах живляться майже виключно тваринною їжею: молюсками, жабами, ящірками, мальками риб, яйцями і пташенятами птахів, які селяться на землі. Охоче полюють на комах і мишовидних гризунів [5, 18].
Важлива біологічна особливість пацюків — виключно висока плодючість. Розмножуються протягом цілого року, але найінтенсивніше у весняно-літній період.
Кубла для малят пацюки, що живуть у людських і господарських будівлях, влаштовують у затишних темних закутках, під підлогою, в стінах тощо. У природних умовах кубла мостять у норах водяних полівок або риють нори по берегах водойм, під корінням дерев. Вистеляють кубла ганчір'ям, шматками паперу, пір'ям, сухим листям тощо. Вагітність триває 21 день. Самки народжують три-чотири приплоди на рік, у кожному за сприятливих умов буває до сімнадцяти малят, які дуже швидко розвиваються і вже в 35-денному віці стають статевозрілими. Тримісячні самки, які добре живляться, уже дають перші приплоди.
Пацюки належать до найшкідливіших гризунів нашої фауни. Один пацюк за рік знищує понад 17 кг різноманітних харчових продуктів. Пацюки забруднюють і розтягують цінні їстівні продукти, псують тару, дерев'яні частини будівель, меблі, паперові та шкіряні вироби.
Істотної шкоди пацюки можуть завдавати на птахофермах, де нерідко загризають курчат і каченят.
Оселяючись біля водойм, у яких розводять і вирощують риб, пацюки завдають значних збитків: добре плаваючи, вони живляться тут майже виключно мальками і навіть цьоголітками риб.
Особливо небезпечні пацюки як мікробоносії і переносники збудників тяжких захворювань людини і свійських тварин (сказу, чуми, черевного тифу, ящуру, дезинтерії тощо).
Усе це свідчить про необхідність винищення пацюків у населених пунктах.
Миша хатня
Хатньою цю мишу називають тому, що переважна більшість цих гризунів все своє життя проводять у житлових і господарських будівлях людини тощо. Це типові синантропи. Але влітку їх можна зустріти в садах, городах, на хлібних ланах, у скиртах соломи тощо.
У давні часи хатні миші були розповсюджені лише на півдні Європи і Азії, але в міру розселення людини вони проникли далеко на північ і тепер звичайні в усіх зонах материків. Основна умова оселення хатніх мишей — забезпеченість кормами, температурні ж умови відіграють другорядне значення.
Хатня миша — невеликий гризун, розмір тіла якого близько 90 мм. Хвіст коротший за тулуб, вуха округлі [5, 20].
Забарвлення волосяного покриву спини одноколірне — брудно-сіре з рудуватим відтінком, черево — білувате або світло-сіре. Таке забарвлення робить цих гризунів, які ведуть звичайно нічний спосіб життя, майже непомітними. Іноді зустрічаються рудуваті або інтенсивно темнозабарвлені, у яких лише черево світлішого кольору.
Живуть хатні миші переважно в стінах, під підлогою, на горищах. будинків, там, де їм затишно. Оселяючись у природних умовах, вони риють неглибокі, нескладної будови нори з двома-трьома вхідними отворами. Кубла вистеляють із шматків паперу, ганчір'я, сухих травинок, бур'янів тощо. Живляться найрізноманітнішими харчовими продуктами, які розшукують у приміщеннях. У природних умовах — майже виключно зерном і насінням сільськогосподарських культур, віддаючи перевагу олійним культурам (соняшник, коноплі тощо).
Розмножуються хатні миші в теплих приміщеннях, при наявності достатньої кількості корму, протягом усього року. Вагітність триває 20 днів. На рік буває 5 і більше приплодів, по чотирнадцять малят у кожному. Новонароджені малята сліпі, на 9-й день прозрівають, проте вони швидко розвиваються, через 20 днів після народження вони можуть самостійно жити, а в двомісячному віці вже здатні розмножуватись.
Виключна плодючість мишей і невибагливість їх до умов існування сприяли тому, що вони стали одними з найбільш шкідливих гризунів, які завдають великих збитків як у житлових приміщеннях, так і в зерносховищах, продуктових складах тощо. Не менш небезпечні вони і як переносники збудників багатьох інфекційних захворювань.
У польових умовах важливим чинником боротьби з хатніми мишами є висока агротехніка, яка створює несприятливі умови для їх розмноження. Крім того, хатні миші стають здобиччю тварин, які ними живляться (ласок, степових тхорів, лисиць, сов тощо). Якщо поряд з мишами оселюються пацюки, кількість хатніх мишей зменшується, і поступово вони зовсім зникають. Пацюки витісняють хатніх мишей.
Білка звичайна
Останні десятиріччя все частіше можна бачити лісових звірів — білок у міських парках, в садах, приміських лісосмугах, тобто недалеко від людських осель, тому ми відносимо їх до синантропів, тобто супутників людини. Білка належить до найбільш красивих, граціозних тварин нашої фауни. Голова її невелика, округла, з широким лобом, вуха досить великі, стоячі, з китицями довгих волосків, особливо виразних узимку. Тіло витягнуте, завдовжки понад 20 см, гнучке. Задні лапки добре розвинені. Хвіст пухнастий, густо вкритий волоссям. Довжина хвоста майже дорівнює довжині тіла, лапи чіпкі, з гострими загнутими кігтями на пальцях.
Серед усіх наших лісових звірів білки найкраще пристосовані до деревного способу життя. Вони добре лазять по стовбурах дерев і можуть робити великі, затяжні стрибки.
Досить часто в пошуках їжі білки спускаються на поверхню ґрунту, але тут вони не такі спритні і при найменшій небезпеці вилазять на дерево.
Забарвлення хутра у наших білок досить мінливе і залежить від району поширення їх на території України та особливо від сезону року.
Верхня частина тіла влітку інтенсивно червоно-каштанова, з різними рудуватими відтінками, взимку — димчасто-бурувато-сіра. Забарвлення карпатських білок темно-буре, майже чорне [5, 22].
Живляться білки найрізноманітнішими кормами: горіхами ліщини, насінням хвойних дерев, зеленою корою та бруньками з пагонів широколистяних дерев, комахами, яйцями птахів і навіть пташенятами. Значне місце в живленні білок улітку займають ягоди та гриби.
Цікавим у живленні білок є те, що вони дуже старанно запасають на зиму корми — жолуді, горіхи, гриби, які ховають у дуплах, під опалим листям або "консервують" — розвішують на сучках дерев (мал. ). Іноді в білчиних запасах бував до трьох і більше кілограмів добірних горіхів.
Білки — денні тварини. Особливо діяльні вони в ранішні години.
Про наявність білок легко дізнатися по тих погризах, які залишають вони в місцях живлення.
Узимку можна побачити характерні сліди білок на снігу. Білки залишають відбитки всіх чотирьох ніг: попереду довші, зі зближеними п'ятками — відбитки задніх, позаду коротші — зі зближеними пальцями — відбитки передніх ніг. Напрям ходу визначається за положенням задніх ніг. Під час стрімкого бігу сліди значно далі відстоять один від одного.