Мир Знаний

Правовое урегулирование обращения ценных бумаг (стр. 18 из 32)

Варто згадати і про ситуацію, в якій опинились багато українських підприємств, що узяли участь у кампанії по акціонуванню російських підприємств. Вихід України з рубльової зони призвів до того, що наші підприємства одержали навіть не цінні папери, а лише певні зобов'язання. Українські банки шляхом співпраці з російськими банками, які акуму­лювали такі зобов'язання, надавали своїм клієнтам послуги по оберненню цих документів у грошові кошти. Такий вид довірчих операцій з цінними паперами також не був масовим, і надання цієї послуги не є стандартною для комерційних банків.

Останнім часом банки дещо зменшили обсяг послуг на українському ринку цінних паперів і зараз перебувають у стані очікування його активізації. Практично, в кожному ко­мерційному банку створено відділ по цінних паперах, інтен­сивно провадиться підготовка спеціалістів банків з фондових операцій. Таким чином, можна впевнено стверджувати, що комерційні банки не поступляться своїм місцем на ринку цінних паперів України і в подальшому складатимуть гідну конкуренцію іншим торговцям цінними паперами.

Контроль за діяльністю комерційних банків на ринку цінних паперів здійснюють ДКЦПФР і Національний банк України у межах їх повноважень, визначених Законами України "Про цінні папери і фондову біржу" та "Про банки і банківську діяльність".

Слід зазначити, що законодавство України, спрямоване на врегулювання діяльності комерційних банків узагалі і з цінними паперами зокрема, вимагає ґрунтовного доопрацю­вання. Так, Закон України "Про банки і банківську діяль­ність", встановлюючи види діяльності з цінними паперами, якими можуть займатись комерційні банки (ст. 3), зовсім не визначає порядок та умови здійснення такої діяльності.

На нашу думку, особливі умови здійснення комерційними банками діяльності на ринку цінних паперів мають бути визначені саме на законодавчому рівні.

Особливу увагу необхідно звернути на запобігання недобросовісному використанню банками внутрішньої інфор­мації емітентів, одержаної при обслуговуванні фінансової діяльності останніх. Вимагають також доопрацювання поло­ження закону щодо захисту інтересів клієнтів банків, у тому числі у зв'язку з діяльністю з цінними паперами.

Між тим справедливим буде зазначити, що поки що серед торговців цінними паперами до активно діючих структур можна віднести не більше половини. З одного боку, це пояс­нюється обмеженістю вибору цінних паперів, що пропонують­ся потенційним інвесторам, а з іншого — тим, що серед зареєстрованих торговців майже чверть складають банки, для яких операції з цінними паперами сьогодні менш прибуткові, ніж кредитування. Серед торговців, які активніше працюють на ринку, більшість поки що пропонують цінні папери влас­ного випуску або випущені комерційними структурами, з якими тісно пов'язані (переважно, це банки, страхові компа­нії, інвестиційні фонди, іноді — акціонерні товариства, що зайняті у сфері матеріального виробництва).

Досить болючою проблемою залишається і те, що зростан­ня кількості торговців цінними паперами далеко не відповідає росту рівня якості їх послуг, що можна пояснити, у першу чергу, нестачею кваліфікованих фахівців, спеціально підго­товлених для роботи на фондовому ринку.

Третім видом фінансових посередників на ринку цінних паперів України виступають довірчі товариства.

На сьогодні основним документом, що регламентує діяль­ність довірчих товариств в Україні, є Декрет Кабінету Мініс­трів України від 17 березня 1993 р. № 23-93 "Про довірчі товариства"1.

Згідно з цим Декретом довірчим товариством визнається товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює пред­ставницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їхніх прав власників. Май­ном довірителя є грошові кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя (ст. 1).

Поняття представницької діяльності в Декреті "Про довірчі товариства" не визначено, однак таке визначення щодо діяль­ності з приватизаційними паперами міститься в Законі України "Про приватизаційні папери". Так, згідно зі ст. 7 Закону "Про приватизаційні папери" представницькою діяль­ністю визнається діяльність, що здійснюється представниками від імені, за рахунок і на ім'я власників майна. Таким чином, на фондовому ринку довірчі товариства здійснюють представницьку діяльність щодо обслуговування цінних паперів (у тому числі приватизаційних) довірителя відповідно до договору доручення, укладеного між довіри­телем та довірчим товариством. Згідно з Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР від 1 квітня 1996 р. № 58, довірче товариство, якому цінні папери передані для здійснен­ня операцій з ними за дорученням і в інтересах власника, реєструється в системі ведення реєстру власників іменних цінних паперів як номінальний утримувач.

Такий вид діяльності з цінними паперами, на відміну від комісійної та комерційної, надає довірителям (фізичним та юридичним особам) значні переваги:

по-перше, цінні папери завжди залишаються у власності довірителя і мають бути повернені йому у випадку розірвання договору;

по-друге, доходи по цінних паперах довірителя сплачують­ся йому в повному обсязі, за винятком обумовленої в договорі винагороди довірчому товариству;

по-третє, довірче товариство може акумулювати крупні пакети акцій, оскільки на нього не розповсюджуються обме­ження, передбачені для інвестиційних фондів і компаній. Це дозволяє довірчим товариствам брати активну участь в управлінні акціонерними товариствами, діючи в інтересах довірителів.

Вказані переваги визначають привабливість самої ідеї довірчого управління, перш за все для дрібних вкладників, до яких на сьогодні належить більша частина населення України. Однак саме недостатній захист довірителів від шах­райської діяльності є основним недоліком чинного законодав­ства України у сфері довірчого управління. Незважаючи на те, що Декретом Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" визначено, що засновники довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до ста­тутного фонду, а при недостатності цих сум додатково на­лежним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кож­ного учасника (ст. 2), що вартість активів, прийнятих у довір­че управління, не повинна сумарно перевищувати частки довіреної особи у статутному фонді довірчого товариства та відповідно її особистої додаткової відповідальності (ст. 3), права довірителів майже не захищені. Практично, після можуть бути частково або повністю вилучені засновниками, цінні папери, внесені до статутного фонду, можуть виявитися неліквідними і не дозволять компенсувати втрат вкладників, вартість активів, прийнятих у довірче управління, може істот­но перевищувати статутний фонд товариства і навіть п'яти­кратну відповідальність його учасників тощо. Тому, перш за все на законодавчому рівні, необхідно кон­кретизувати умови формування та збереження статутного фонду довірчого товариства, забезпечити постійний контроль за співвідношенням статутного фонду та активів, що прийняті в управління, а також створити відкриту для контролю систе­му обліку довірчих операцій у довірчому товаристві.

Відповідно до Декрету "Про довірчі товариства" порядок контролю за ними встановлюється трьома відомствами — Фондом державного майна України, Національним банком України і Міністерством фінансів України (ст. 5).

Законодавством України однозначно передбачено лише лі­цензування Фондом державного майна України діяльності довірчих товариств з приватизаційними паперами. Право на таку діяльність довірчі товариства набувають після отриман­ня відповідної ліцензії Фонду державного майна України в порядку, передбаченому Інструкцією про умови ліцензування представницької діяльності з приватизаційними паперами, за­твердженою наказом Фонду державного майна України від 25 листопада 1993 р. № 5141.

Оскільки Фонд державного майна відповідає лише за опе­рації довірчих товариств з приватизаційними паперами, він ліцензує тільки цей вид діяльності. Але в результаті вкладен­ня приватизаційних паперів у розпорядженні довірчого това­риства опиняються акції приватизованих підприємств, а та­кож, у подальшому, і грошові доходи довірителів. Цю діяль­ність по управлінню цінними паперами довірителів також необхідно ліцензувати.

На практиці цього не відбувається, і довірчі товариства продовжують працювати на підставі ліцензії про представ­ницьку діяльність з приватизаційними паперами.

Якщо згадати ще про проблеми ліцензування операцій по довірчому управлінню майном, у тому числі нерухомістю, які також у нас не вирішені, то бачиться доцільним запроваджен­ня загальної ліцензії у сфері довірчого управління, яка відігравала б роль перепустки на відповідний ринок. Якщо довірче товариство одержить загальну ліцензію, то надалі воно обов'язково має одержати спеціальні ліцензії на зайнят­тя довірчими операціями з окремими видами майна.

Варто зупинитися ще на одному важливому питанні, яке не знаходить однозначного вирішення в законодавстві України. Мається на увазі можливість довірчих товариств займатись іншими видами підприємницької діяльності, крім операцій по довірчому управлінню чужим майном. На нашу думку, зайняття діяльністю, не пов'язаною з довірчим управ­лінням, значно ускладнить здійснення надійного контролю за довірчими товариствами з боку відповідних державних орга­нів. Тому необхідно на законодавчому рівні встановити, що предметом безпосередньої діяльності довірчих товариств мають бути лише операції по довірчому управлінню та ряд інших, технологічно пов'язаних з ними функцій, наприклад, відповідне консультування, навчання, видавнича діяльність та ін.