Розкладання лісового опаду (дрібних гілочок, великих суків, колод, мертвих стовбурів) також здійснюють спочатку гриби, життєвий цикл яких починається з паразитичної фази, а закінчується сапротрофної. Це уже відомі нам трутовики. Про те, що міцелій цих паразитів продовжує свою руйнівну діяльність, можна судити по присутності спороносячих плодових тіл на відмерлій деревині, на пнях. Але не весь лісовий спад буває уражений дереворуйнівниками-паразитами, і тоді мертва деревина заселяється деревозабарвлюючими грибами, що здійснюють перший етап руйнування деревини. Ці гриби не порушують механічної міцності деревини, але змінюють її хімічний склад. Починаючи процес розкладання, вони підготовляють деревину для заселення іншими, основними руйнівниками деревини. На галузях з корою поселяються гриби – кортикальні сапротрофи, що руйнують кору. Серед них – трутовики-паразити, що уражають живі дерева і продовжують руйнувати мертву деревину, і трутовики-сапротрофи, що проникають у вже відмерлу кору і деревні тканини. Це вони здійснюють другу фазу розкладання, під час якої деревина утрачає свої механічні властивості й у залежності від ферментативної активності дереворуйнівників або розпадається на окремі пластини, або кришиться, перетворюючи при розтиранні в порошок.
Розпад відмерлої деревини берези в значній мірі здійснюється дійсним, плоским і березовим трутовиками. Вони ж часто руйнують деревину й інші листяні породи. Крім цих трутовиків, напіврозкладену деревину розкладають різні види кориолусов, чиї тонкі, перетинчасті плодові тіла часто у величезних кількостях покривають відмерлі стовбури
На напіврозкладеній деревині поселяються і види роду гиршиопорус, що залучають погляд фіолетовим відтінком спороносного шару. Гиршиопорус ялиновий звичайний на деревині хвойних, а гиршиопорус пергаментний – на деревині листяних порід [7].
Процес розпаду деревини лісових порід у природних умовах здійснюють гриби багатьох видів.
У розкладанні деревини хвойних порід переважають гриби з пологів стереум, фомитопсис, глеофіллум, кориоллелус, кортициум, гиршиопорус і ін. На деревині листяних порід широко представлені види пологів кориоллелус, кориолус, гиршибпорус, фомес, пиптопорус, кортициум, мерулиус, церрена й ін. Деякі види перерахованих родів руйнують деревину і хвойних і листяних порід. Кожен вид дерево руйнівника при розвитку на деревині виконує визначену функцію в розкладанні субстрату. Функціональні особливості того або іншого виду можна з'ясувати тільки в умовах експерименту, тому що в природі важко простежити поширення міцелію різних дереворуйнівників у колодах, пнях, що відмерли галузях, оскільки морфологічно міцелій усіх базидіальних грибів подібний. Спостереження показують, що ділянки відмерлої деревини, захоплені міцелієм одного якого-небудь деструктора, не заселяються іншими видами, що здійснюють цю же фазу розпаду деревини. Імовірно, і в цих умовах перемога залишається за міцелієм того гриба, що фізіологічно активно протиборствує появі конкуруючі речовини деревних порід (наприклад, смолу хвойних, дубильних речовин деяких листяних і т.д.).
Усі гриби сапротрофи і продовжують руйнування деревини, почате трутовиками.
На гниючій деревині поселяються і численні гніздівки, плодові тіла яких у виді маленьких пташиних гніздечок помітні на відмерлій деревині. Недоспілі плодові тіла їх мають форму невеликих келихів, кубків, зверху покритих тонкою плівкою. При дозріванні плівка розривається і на дні бокальчика виявляються округлі тільця (перідіоли), служать для розмноження гриба. Міцелій гніздівок пронизує гнилушки різних деревинно-чагарникових порід. Слідом за ними або одночасно з ними на майже цілком зруйнованих колодах, пнях, галузях з'являються різні дрібні макроміцети – шапкові гриби з порядку агарикових (пластинчастих), іноді покриваючі залишки деревного отпада суцільною масою. Це різні міцени, гіфоломи, ксеромфаліни, псатирели й ін. Вони здійснюють останню фазу руйнування деревини (фазу гуміфікації), у результаті чого деревина стає ще більш пухкої, поступово покривається мохами і зеленими рослинами. І от уже ніщо не нагадує про те, що на цьому місці лежало повалене дерево або купа галузей, кори або стояв пень. Але, виявляється, деревина не зникла, а лише перетерпіла під дією грибів тривалий процес перетворення – це вони своїми ферментами розконсервували законсервовані у високомолекулярних сполуках мертвої деревини величезні кількості речовини й енергії, що протягом усього життя синтезували живі дерева. Якби не було грибів – санітарів лісу, ці запаси не могли б включитися в круговорот речовини в природі, унаслідок чого не відновилася б кількість вуглекислого газу в атмосфері, і як наслідок цього, припинилися б фотосинтез і виділення кисню.
Стовбурні гнилі досить численні і мають широке поширення в різних регіонах нашої країни. Господарський збиток багатьох гнилизни значний, тому захист насаджень від їхніх збудників повинна проводитися диференційовано по групах лісів, а в межах кожної групи – з урахуванням віку насаджень, їхньої цінності і цільового призначення.
У лісових насадженнях необхідно проводити комплекс санітарно-оздоровчих заходів. У молодняках випливає вчасно і якісно проводити рубання відходу з метою формування здорових, біологічно стійких насаджень оптимальної повноти і складу [8]. У середньовікових, спілих і перестійних насадженнях регулярно проводити вибіркові санітарні рубання з обов'язковою вибіркою і вивезенням сухостою, бурелому, всихаючих, ослаблених, вітровальних і безверхових сухостійних дерев, оскільки на них швидко виростає багато плодових тіл трутових грибів, збудників гнилі, споруляція яких продовжується багато років. Розрідження деревостою до повноти 0,3–0,4 доцільно призначати в суцільне санітарне рубання. Для зменшення кількості інфекційного початку необхідно якнайшвидше розробляти і вивозити уражену деревину з насаджень. Щоб попередити заселення деревини стовбурними шкідниками, необхідно проводити її окоровку або здійснювати хімічну обробку, не допускати захламленості насаджень порубочними залишками, які необхідно вчасно вивозити або знищувати. Якщо вивезення за якимись причинами неможливе, треба «приземляти деревину», що прискорює процес гниття від сапротрофних грибів і сприяє швидкої її мінералізації. При вирубці листяних порід, уражених окоренковими гнилизнами, доцільна окоровка пнів для попередження утворення гнилизн (помилкового і променистого трутовиків вільхи) у молодій порослі. Важливим профілактичним заходом, що повинний постійно дотримуватися при рубаннях, є запобігання механічних ушкоджень дерев, що залишаються на корені. Літнє рубання повинне бути заборонене, тому що в цей час масово поширюються суперечки грибів. Щоб зменшити небезпека виникнення морозобійних тріщин, рекомендується залишати густі узлісся і не допускати надмірного розрідження деревостоїв. Для зменшення ушкоджень стовбурів дерев і молодого підросту дикими копитними (лосями, кабанами і т.д.) необхідно проводити регулювання їх чисельності.
Особливо важливо сьогодні створення стійких до гнилизн змішаних насінних хвойно-листяних насаджень із правильним підбором і розміщенням деревних порід. При цьому варто приділяти увагу доборові форм, різновидів дерев, стійких до дереворуйнуючих грибів, Схеми змішання повинні складатися з обліком лісу району, типу лісу і реальної загрози хвороб.
Серед мір боротьби із сосновою губкою в першу чергу варто назвати вирубку дерев із плодовими тілами і «тютюновими» суками в насадженнях старше 40 років. Вирубку уражених дерев проводять і при прохідних і вибіркових санітарних рубаннях. При прочищеннях і проріджуваннях вирубують також і надмірно розрослі дерева з товстими гілками, тому що в них раніш формується ядро і вони швидше інших можуть бути заражені сосновою губкою.
У рідких насадженнях, де дерева мають багато товстих гілок, доцільно обрізати не тільки сухі гілки, але і частина живих, зростаючих в тіні. Обрізку треба проводити поступово, до висоти 6–8 м у дерев у віці від 20 до 35 років, тобто поки в них не сформувалося ядро. Обрізати гілки краще наприкінці зими або ранньої навесні. На відносно багатих ґрунтах не можна допускати формування широких крон, що нерідко ушкоджуються снігом.
Важливою задачею є і проведення періодичних лісопатологічних обстежень для виявлення видового складу дереворуйнуючих грибів, ступеня ураженості ними насаджень [7].
У парках, міських посадках і лісопарках, поряд із проведенням санітарно-оздоровчих заходів, важливого значення набуває індивідуальний захист дерев: лікування раней, обрізка сухих, уражених і ушкоджених галузей, видалення плодових тіл дереворуйнуючих грибів, замазка раней після обрізки, пломбування дупел.