Життєдіяльність личинок волохокрильців (стр. 1 из 3)
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Поняття про життєві форми комах
Розділ 2. Загальна характеристика волохокрильців
Розділ 3. Особливості життєвих форм личинок волохокрильців
3.1 Загальні особливості личинок
3.2 Життєві форми личинок
3.3 Місце та значення волохокрильців в природному середовищі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Ентомологія – наука, яка безупинно розвивається, постійно збагачується новими даними і новими ідеями. За 15 років ентомологія зробила величезний крок вперед у розумінні багатьох аспектів екології, фізіології, поведінки і взаємозв`язків комах. Комахи являють собою об`єкт ентомології і є дуже цікавою групою тварин.
Багато безхребетних тварин характеризуються різноманіт ністю життєвих форм. Життєва форма визначається як пристосованість організмів до комплексу факторів середовища та певного способу життя. Вперше життєві форми були виділені у рослин. Ще Теофраст класифікував рослини, виділяючи серед них дерева, чагарники, напівчагарники, трав'янисті рослини. Термін "життєва форма" введений в 1884 р. датським ботаніком Е. Вармінгом, під яким він розумів "форму, в якій тіло організму знаходиться в гармонії з зовнішнім середовищем протягом всього життя, від народження до відмирання."
Мета даної роботи полягає в тому, щоб розглянути та охарактеризувати різновиди життєвих форм личинок волохокрильців.
Предмет дослідження – особливості життєдіяльності личинок волохокрильців.
Об`єкт дослідження – життєві форми личинок волохокрильців.
Завдання роботи:
1) дати поняття про життєві форми комах;
2) дати загальну характеристику дорослих особин волохокрильців;
3) охарактеризувати особливості життєвих форм личинок волохокрильців;
4) охарактеризувати поширеність волохокрильців та значення в природі.
Розділ 1. Поняття про життєві форми комах
Види, що живуть у подібних умовах середовища, та займають однорідні екологічні ніші, мають певні, характерні для них морфологічні ознаки. Такі групи видів, що часто відносяться до значно віддалених між собою таксономічних категорій, поєднуються за характером адаптації до умов середовища в життєві форми.
Отже, життєва форма комах являє собою історично сформований комплекс фізіологічних і морфологічних властивостей виду, що забезпечує існування організму у даному середовищі.
У зв'язку з дуже різноманітними умовами існування в окремих груп комах серед них відзначене велике число життєвих форм, класифікація яких ще не завершена. Однак по ряду груп комах (ортоптероїдні, твердокрилі й ін.) уже накопичений досить значний практичний матеріал.
Серед найбільш великих угруповань життєвих форм розрізняють мешканців рослин (фітофілів), мешканців ґрунту (геофілів) і водних комах (гідрофілів).
Тамнобіонти відрізняються великою розмаїтістю ознак. Забарвлення тіла в них від яскраво-зелених до сірих тонів; розташування шипів на задніх гомілках (наприклад, у саранових вони на внутрішній стороні гомілок помітно довші, ніж на зовнішній) асиметричні; присоски між коготками розвиті (у жуків - розширені членики лапок ходильного типу, часто з роздвоєним 3-тім члеником).
Фітофіли характеризуються подовженим струнким, стиснутим з боків тілом, із гладкими, позбавленими грубої скульптури покривами. Співвідношення між шириною і висотою тіла (так званий індекс Ш/В) у найбільш широкій частині тіла (в ортоптероїдних, наприклад, в області заднегрудей) завжди менше 1; лицьовий кут (кут між дотичними до найбільш випуклих частин і потилиці) гострий. До фітофілів відносяться жителі густого травостою (хортобіонти) і мешканці чагарників і дерев (тамнобіонти).
Хортобіонти мають гладке, обтічної форми тіло зеленуватого або жовтого (кольору сухої трави) забарвлення, з порівняно довгими вусиками і крилами, симетрично розташованими шипами на задніх гомілках.
Псаммобіонти характеризуються світлою, часто з темними плямами забарвленням тіла, розширеним з боків тілом (індекс Ш/В у типових представників досягає 1,1), подовженими гомілками задніх ніг.
Герпетобіонти володіють більш темним (від сірого до бурого кольору) землистим забарвленням, шорсткуватими покривами тіла, часто порівняно високою передньоспинкою, у результаті чого індекс Ш/В знижується, і в окремих представників (саранові) досягає лише 0,7. У деяких типових герпетобіонтів відсутні крила.
Геобіонти також мають буре забарвлення тіла, сильно сплощену форму тіла, копальний тип передніх ніг з укороченими гомілками, які мають великі шипи. У геобіонтів із представників прямокрилих комах відсутній яйцеклад у самок.
Геофіли відрізняються більш-менш приплющеним тілом, звичайно із шорсткуватою текстурою покривів (зморшкуватою, горбкуватою або сильнопунктированою). Індекс Ш/В у них наближається, а нерідко перевершує 1. Лицевый кут більш тупий, ніж у фітофілів. До групи геофілів відносяться мешканці пісків (псаммобіонти) і мешканці кам'янистого субстрату (петробіонти), поєднувані в групу відкритих геофілів, тобто мешканців відкритих ділянок на поверхні ґрунту, а також потай живучі геофіли. Останні, у свою чергу, підрозділяються на мешканців поверхні ґрунту, покритої опалим листям і рослинними залишками (герпетобіонти), і мешканців ґрунту (геобіонти).
Гідрофіли характеризуються сильно обтічною формою тіла, позбавленою будь-яких виступів і горбків, щільним з'єднанням усіх частин тіла (передньоспинка надкрила), плавальними задніми ногами. Іноді на передній парі ніг є добре розвиті присоски.
Розділ 2. Загальна характеристика волохокрильців
На дні багатьох прісних водойм - чистих швидких струмків і зарослих ставків - можна знайти дивні істоти, що живуть у трубчастих будиночках, що споруджуються ними з різних дрібних часток, які лежать на дні. У залежності від того, які дрібні предмети лежать на дні, і в залежності від виду комахи будиночки можуть бути побудовані з різного матеріалу. В одних „будиночки” з великих піщинок, в інших з камінчиків або раковинок дрібних молюсків, нерідко це трубочка, що складається з невеликих уламків гілочок або відмерлих частин водних рослин, і т.д. "Будівельний матеріал" міцно скріплений павутинними нитками. Ці будиночки будують личинки волохокрильців.
Рис. 1. Волохокрильці: 1 — Stenophylax permistus; 2 — Phryganea grandis.
Дорослі волохокрильці - досить ніжні комахи, схожі на волосатих молів (мал. 1). Відрізнити волохокрильця від метелика легше всього саме за крилами - у метеликів крила вкриті лусочками, а у волохокрильців - волосками. У спокійному стані їх темнозабарвлені крила складаються на спині. Голова досить велика з фасеточними очима і звичайно з 3 простими вічками між ними.
Вусики довгі, ниткоподібні, ротові органи укорочені, зовсім немає жвал, а інші ротові частини перетворені в короткий хоботок з язичком. Дорослі волохокрильці не живляться, але можуть пити воду. Ноги, що закінчуються 5-члениковими лапками. Ці малопомітні непоказні комахи літають неохоче і мляво.
Розділ 3. Особливості життєвих форм личинок волохокрильців
3.1 Загальні особливості личинок
Після спарювання самки волохокрильців відкладають у воду студенисті грудочки яєць - "ікру". З яєць виходять личинки, що у більшості видів з місця в кар'єр починають будувати собі павутинний чехлик із шовкової нитки, що виділяється видозміненими слинними залозами. Чохлик інкрустується підходящими дрібними частками, що лежать на дні і доступні для личинки. Включення в чохлик твердих предметів робить його прочнішимм і міцнішим. А надійний захист необхідний личинці волохокрильця. Справа в тому, що вона ніколи не виходить з води і дихає всією поверхнею шкіри всього подовженого черевного відділу тіла. Черевце личинок волохокрильців має не тільки дуже тонкі, легко проникні (і легко ранимі) покриви, але нерідко несе і численні ще більш ніжні зяброві вирости, що збільшують поверхню газообміну з водою. Пучки зябер бувають і на задніх відділах грудей.
Якщо навколо все спокійно, личинка плазує по дну, тягаючи на собі чохлик-хатинку. При русі личинка висуває з чохлика голову і грудний відділ, на якому знаходиться 3 пари досить довгих і чіпких виставлених уперед ніг. Утім, передні ноги бувають нерідко коротші, ніж інші, а в деяких личинок волохокрильців тільки дві пари ніг. Голова і грудні сегменти, що виступають з чохлика, мають щільні покриви. Дивна голова в личинок волохокрильців - на ній немає вусиків. У личинок різних комах з повним перетворенням вусики бувають різної довжини, але рідко вони редукуються до такого ступеня, що стають зовсім нерозрізненими, як це буває в личинок волохокрильців. Очі в личинок мають вигляд темних цяток і складаються з декількох простих вічок (не більше 6 з кожної сторони голови). Ротовий апарат личинок на противагу дорослим волохокрильцям добре розвинений, він гризучий. Личинки живляться і рослинною їжею, зішкрібаючи м'які тканини зазубреними щелепами, і тваринною. Чохлик служить личинці волохокрильця не тільки постійною бронею, що захищає черевце, але і притулком: у випадку небезпеки личинка уся втягується в "будиночок", вхідний отвір якого закриває своєю щільною і міцною гладкою головною капсулою. Задній кінець тіла личинки волохокрильця утримується в чохлику за допомогою пари спрямованих уперед могутніх крючковидних відростків. Тому личинка може швидко сховатися в чохлик. Утримуючи будиночок гачками, личинка тягає його за собою, не втрачаючи і тільки добудовуючи в міру росту.
3.2 Життєві форми личинок
Яких же личинок волохокрильців легко зустріти в наших водоймах?
У швидких струмках із прохолодною водою і кам'янистим дном під каменями легко знайти трубчасті будиночки стенофіла (Stenophylax stellatus), споруджені з акуратно прироблених великих піщинок (мал. 2, 1). Личинка легко піднімає свій будиночок, передній край якого каптуром нависає над головою личинки, роблячи її непомітною для пропливаючих зверху риб. Якщо пошкодити чохлик личинки, вона відразу намагається його полагодити, підбираючи передніми ногами піщини потрібної величини. Вона приладжує їх до ушкодженого краю чохлика, відкидає менш щільно прилягаючі, пробуючи і відбираючи найбільш підходящі. Личинка приклеює слиною піщини, які застигають в шовковисту нитку, багаторазово охоплює їх нитками, зв'язуючи піщини оду з одною, у результаті чого чохлик виявляється дуже міцним. Після налагодження стінок будиночка личинка ретельно вистилає внутрішню його поверхню декількома шарами шовкової павутинки. Якщо личинку обережно витягти з чохлика і помістити в посудину, на дно якої накидати замість піску бісеру, вона зробить собі будиночок із дрібних яскравих бусинок. Живляться личинки стенофіла і рослинною і тваринною їжею.