Взаємини між окремими організмами в популяції реалізуються шляхом візуальних, звукових, вібротактильних та метаболічних контактів. У такому спілкуванні особливе значення мають хімічні речовини — феромони, які утворюються в організмі гідробіонтів, виділяються у воду і виконують сигнальну функцію. Вони легко розчинні у воді, тому швидко розносяться на значну відстань, сигналізуючи про статевий або міграційний стан особин. Феромони виділяються не тільки рибами, але й іншими організмами (ракоподібними, олігохетами тощо). Завдяки феромонам до місць нересту самиць підходять самці, які поливають ікру молоками. Специфічність феромонів виявляється і під час утворення міграційних скупчень риб, балянусів та інших гідробіонтів. Існують феромони і з іншими властивостями, які забезпечують внутрішньо-популяційні взаємини.
Численні факти підтверджують існування у гідробіонтів інформації з місця перебування окремих особин або їх груп.
Процес статевого спілкування у популяції черва Odontosyllis phosphorea також пов'язаний із світінням тіла самиць, причому через світлову інформацію зближуються самці і самиці лише одного виду.
Інформаційні контакти у водяних тварин здійснюються за допомогою генерації електричних розрядів (риби) або посилання ультразвукових сигналів (дельфіни). У безхребетних добре розвинуті системи контактів, пов'язаних з відчуттям механічних коливань води. У водяних тварин існують різноманітні механізми попередження про небезпеку (звукові та зорові сигнали), які своєчасно інформують, наприклад, про наближення хижаків, що викликає реакцію переляку.
Основою спілкування гідробіонтів однієї популяції є, по-перше, інформація про знаходження окремих особин або їх груп і, по-друге, спадково закріплений стереотип поведінки, який стимулює водяних тварин до пошуку і підтримання контактів у межах однієї популяції. Всю сукупність сигналів, які подаються організмами однієї популяції, можна розглядати як біологічне сигнальне поле. Завдяки йому організми одного виду тяжіють до взаємного зближення. Так, виметування ікри рибами здійснюється переважно у місцях, де риби того ж виду уже відкладали ікру.
Внутрішньо-популяційні угруповання організмів, які перебувають у найближчому сусідстві і безпосередньо пов'язані між собою певними формами сигналізації, можна розглядати як елементарну структурну одиницю популяції. У зв'язку з тим, що популяція може займати досить значний ареал, а окремі організми можуть знаходитись на досить великій відстані, саме внутрішньо-популяційні групи забезпечують стійкість популяції в цілому.
У гідробіонтів, які ведуть одинокий (відокремлений) спосіб життя, збільшення числа особин негативно впливає на їх розвиток, і навпаки, зграйні риби та інші водяні тварини краще себе почувають у співтоваристві з собі подібними: вони легше забезпечують себе кормом і менше витрачають енергії на його пошуки, перебуваючи в зграї. Експериментально доведено, що риба жовтокрилка (Cottocomephorus grewingki) в акваріумі не виявляє пошукової активності щодо корму і протягом кількох днів може навіть зовсім не їсти. У співтоваристві ж 10 рибок їх активність різко зростає, і вони поїдають протягом доби від 400 до 600 мг корму. Більшу активність в пошуках корму виявляють гольяни, омулі та деякі інші зграйні риби при високій щільності популяції. Так, якщо прийняти за 100 % масу корму, яку поїдали 50 дворічних омулів (у розрахунку на одну рибу), то при зменшенні їх кількості у акваріумі до 40 і 10, цей показник знижувався відповідно до 80 і 70 %, а при знаходженні тільки однієї риби її раціон знижувався до 47 %. Рачки при груповому вирощуванні (10 осіб) протягом 30 діб збільшували свою масу в середньому на 8,1 г, а призменшенні щільності їх посадки до 5 особин цей показник становив тільки 7,3 г.
Збільшення щільності популяції гідробіонтів, які ведуть зграйний спосіб життя, дає позитивні результати тільки в межах певного фізіологічного оптимуму, характерного для кожного виду. Перенаселення, навпаки, негативно впливає на стан популяції. Між щільністю популяції і природними умовами середовища повинна бути узгодженість. Популяція може мати генетично закріплену високу відтворювальну здатність, але її зростання стримується відсутністю достатніх кормових ресурсів.
Для оцінки узгодженості цих факторів введено спеціальний термін ємність середовища. Він характеризує швидкість відновлення необхідних ресурсів для вияву потенційних можливостей популяції — утворення нею продукції протягом певного проміжку часу. Цей показник може істотно відрізнятись у окремих груп організмів однієї популяції, які знаходяться в дещо відмінних умовах середовища. Наприклад, розвиток коловерток у водоймі може не відповідати потенційним можливостям виду та абіотичним умовам середовища лише тому, що в нього було вселено велику кількість риб, які інтенсивно виїдали цих безхребетних.
Ємність середовища — це фактично його потенційні ресурсні можливості до відтворення біологічної продукції. Відтворювальними вони називаються тому, що при вилученні з водойм певної кількості організмів популяція має відновлюватися за рахунок розмноження тих особин, що залишилися. Встановлення відтворювальних можливостей популяції є важливим показником для науково обґрунтованого планування промислового лову риб та інших гідробіонтів. Перелови плідників можуть підірвати відтворювальні можливості популяції. Так сталося з такими цінними морськими рибами, як нототенія, івасі та деякими іншими об'єктами промислового лову.
При штучному зарибненні ставків надмірною кількістю риб без урахування відтворювальних можливостей популяцій безхребетних тварин риби можуть інтенсивно їх виїдати і протягом короткого часу повністю підірвати свою кормову базу, а це призводить до зниження темпу росту риб. На відновлення біологічних ресурсів впливає не тільки інтенсивність їх вилучення, але й погіршання екологічних умов середовища.
Гідробіонти виділяють у водне середовище численні продукти своєї життєдіяльності. При досягненні критичного рівня їх концентрації розвиток популяції різко гальмується і може навіть загинути значна її частина. Встановлено, що шкіра деяких видів риб (миньок, балтійська мінога) виділяє речовини пептидної природи, які пригнічують активність ферментів, пов'язаних з репродуктивним процесом. При збільшенні щільності коропів в акваріумах без підсилення проточності води поряд із зменшенням швидкості їх росту спадала активність дихальних ферментів та зменшувався тканинний вміст макроергичних фосфорильованих сполук. При досягненні певної щільності в культурі дафній, моїй чи інших ракоподібних призупиняється їх подальший розвиток, і популяція починає знижувати свою чисельність. Це — один з механізмів регуляції чисельності популяції у природних умовах.
Популяція гідробіонтів — це сукупність морфологічно і генетично схожих гідробіонтів одного виду, які протягом тривалого часу заселяють певну акваторію. У різних ділянках гідросфери умови середовища дуже різноманітні, тому кожен вид рослин, тварин та мікроорганізмів пристосовується до умов конкретних водойм. Популяція — надорганізмена біологічна система, здатна до саморегулювання. У процесі еволюції сформувались досить різноманітні механізми пристосування популяцій гідробіонтів до умов середовища, завдяки яким тривалий час може зберігатись їх генофонд та біологічне різноманіття.
До складу популяції входять особини, різні за статтю, віком, розмірами тіла та іншими біологічними показниками, тому її характеризують багатьма ознаками. Найчастіше говорять про статеву, вікову, розмірну, генетичну і просторову структуру популяції. Ці ознаки тісно пов'язані між собою і можуть свідчити й про стан популяції і умови, в яких вона розвивається.
Відмінність за морфологічними та фізіологічними показниками окремих організмів, які входять до складу популяції, характеризує її різноякісність. Внутрішньо-популяційна різноякісність притаманна різним видам водяних тварин.
Взаємини між особинами популяції досить складні. Поряд із проявами конкуренції в боротьбі за кормові ресурси та життєвий простір існують і вияви взаємодопомоги і взаємного стимулювання активності в пошуках більш сприятливих умов існування та захисту молоді.
Кожна видова популяція — це сукупність деякої кількості особин, що заселяють певний біотоп або акваторію. Чисельність популяції — відносна величина, вона коливається протягом навіть короткого часу в досить широкому діапазоні і в одному і тому ж місці ніколи не буває постійною. Біомаса кожної популяції — це сума індивідуальних мас усіх її співчленів. Кількісна характеристика популяції визначається числом особин та їх біомасою — незалежно від площі (або об'єму води), яку вона займає. Причому між чисельністю і біомасою немає прямої залежності: біомаса популяції, що складається з великої кількості дрібних форм, може бути значно меншою, ніж популяція з менш численних, але сформованих із більших за розмірами особин.
Взаємини між окремими організмами в популяції реалізуються шляхом візуальних, звукових, вібротактильних та метаболічних контактів. Для розвитку популяції фактор щільності може мати як позитивне, так і негативне значення. Збільшення щільності популяції гідробіонтів, які ведуть зграйний спосіб життя, дає позитивні результати тільки в межах певного фізіологічного оптимуму, характерного для кожного виду. Перенаселення, навпаки, негативно впливає на стан популяції.
1. Алекин О.А., Ляхин Ю.И. Химия океана. — Л.: Гидрометеоиздат, 1984.
2. Богословский Б.Б. Озероведение. — М.: Изд-во МГУ, 1963.