Зі зміною співвідношення біологічної та соціальної еволюції людини фактори природного добору поступово втрачають свою роль. Більшого значення набувають чинники, що сприяють соціалізації людини. Саме формування релігійних уявлень та моралі в племенах первісних людей прийнято вважати часом зародження людського суспільства. На протязі історичного часу створено правові та моральні кодекси співіснування людей, які формують взаємовідносини між ними. Але останнім часом все більше наукових праць, присвячених дослідженню управління (менеджменту) персоналом особливу увагу приділяють саме пошуку тих психофізіологічних особливостей, які з великою долею ймовірності дозволять визначити осіб-лідерів. Ці праці базуються не тільки на психологічних експериментах, але і на спостережені та аналізом за поведінкою тварин в групах, і дозволяють говорити, що в побудова взаємовідносин в людському суспільстві в основі своїй має ті ж самі корні, що й в тваринному царстві.
3. Психофізіологічні механізми адаптації організму до змін навколишнього середовища. Вчення по стрес
Само слово „ стрес „ зрозуміло як спеціалістам, так і населенню взагалі. Представники психології, психіатрії, терапії, фізіології та фармакології, соціології та антропології вивчають цей стан . Існує багато визначень цього поняття. Наприклад, це зусилля або велика витрата енергії, або - це сили, що впливають на організм, тобто будь – який вплив, що порушує рівновагу організму. Взагалі, історично, стрес - це термін, що прийнятий в фізиці і є синонімом таких понять, як тиск, сила, напруга по відношенню до певної системи. В медицині поняття стрес пов’язано з іменем Ганса Сельє, який в 1926 р. перший запропонував цей термін для опису того явища, яке він спостерігав на певних хворих. В своїх перших працях Сельє дав таке визначення стресу:
„Стрес – це неспецифічна реакція організму на будь-яку вимогу ззовні„
На сьогодні визначені ключові поняття, що лежать в основі стресу:
1) Стрес – це реакція організму на важливий для нього подразник;
2) Стресова реакція - це психофізіологічна реакція;
3) Стрес характеризується потенційно широким набором реакцій, які призводять до психофізіологічного збудження, а при певних умовах може призводити до позамежового збудження, гальмування, повної зупинки діяльності всіх систем організму, що зазнають дії стресового чинника. Стресова реакція або запускає механізм нейронного гальмування, або викликає секрецію інгібіруючих гормонів, або просто збуджує кінцевий орган, доводячи до його дисфункції.
4) Подразник, що викликає стрес називається стресором, або стресовим подразником. Він ( подразник ) стає стресовим в залежності від того значення, яке людина йому приділяє. Але існують природні чинники, які внаслідок довготривалої дії можуть викликати стресову реакцію, впливаючи на нижчі мозкові сенсорні системи : жара, холод, шум; через механізми травлення та метаболізму: споживання кофеїну, нікотину, амфітамінів; і навіть внаслідок значного фізичного навантаження.
5) Найчастіше сильний стрес в житті хворих викликається ними самими, оскільки визначення стресових факторів залежить від таких психологічних та соціальних параметрів, як тип особистості, її соціальний статус, соціальна роль, яку ця людина відіграє в суспільстві. За словами Сельє, має значення не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймаємо.
6) У багатьох людей постійне перебування в стресовій ситуації може призвести до дисфункціональних та патологічних змін робочого органу, навіть до структурних змін в тканинах. Якщо ці зміни викликані дією стресового чинника, то хвороба називається психосоматичною. Якщо функціональна система, на яку впливає стрес є життєво важливою, то тоді психофізіологічні порушення можуть призвести к загальному виснаженню організму, і навіть, до смерті.
7) Стресова активація організму може бути викликана не тільки негативними, але й позитивними чинниками.
Фізіологи розглядають стресову реакцію як природжений захисний механізм, що виник на ранніх етапах еволюції і давав можливість людині виживати в первісних умовах. Фізіологічна реакція на стрес не залежить від природи стресора, від виду тварини. Синдром відповіді на стресовий чинник – це модель захисних реакцій, направлених на захист сталості організму. При цьому захисна стадія проходить три певні стадії :
1- реакція занепокоєння, коли в організмі проявляються зміни, які повинні нейтралізувати дію стресового чинника, при цьому захисні сили організму знижуються. Запускаються механізми гуморальної регуляції гомеостазу організму, внаслідок чого стимулюється синтез адреналіну та мінералкортикоїдів та тироксину,що мобілізує організм і прискорює метаболізм. В корі головного мозку формується домінанта, стійка ділянка збудження, що підпорядковує всю діяльність організму.
2- організм починає адаптуватись до довготривалої дії стресора. Зміни в організмі свідчать про адаптацію людини, чи тварини до цієї ситуації.
3- це стадія повного виснаження. Під час довготривалої дії стресового чинника, навіть якщо організм до нього пристосувався, енергія необхідна для цієї адаптації може вичерпатись . Це призводить до появи тих ознак, що були притаманні першій стадії. Захисна реакція, якщо вона буде сильною і довготривалою переходить у хворобу. Це відбувається тоді, коди захисна реакція тривала у часі, що призводить до виснаження фізіологічних механізмів. В загальних випадках на фізіологічному рівні це призводить до збільшення наднирників, зморщення тимусу, селезінки та лімфатичних вузлів, з’являється виразка 12-палої кишки та шлунку.
4. Особливості стресогенних факторів для сучасної людини. Психологічні травми, психози, психоневрози
На сьогодні класична концепція стресу зазнала модифікацій. Багато вчених вважає, що фізіологічна реакція організму на стресор визначається не присутністю чинника, а його психологічним впливом на особистість. Існує декілька сучасних концепцій стресу, що розрізняються підходом до визначення стресових факторів та ситуацій.
Концепція Вайтца (Weitz,1970) полягає в визначенні стресогенних ситуацій. Вони можуть бути викликані :
1) необхідністю прискореної обробки інформації;
2) шкідливими факторами навколишнього середовища;
3) усвідомленою загрозою;
4) порушенням фізіологічних функцій;
5) ізоляцією та виключенням з суспільства;
6) остракізмом;
7) груповим тиском;
8) розчаруванням ;
9) відсутністю контролю за подіями.
За Велфродом ( Welfrod ) на протязі життя організм пристосовується до впливу певної кількості стимулів. Якщо ця кількість занадто велика, або мала для цієї особини, то це призведе до розвитку стресу. Це може бути тимчасовим явищем, якщо організм пристосується до цих умов існування, або призведе до розвитку психосоматичної хвороби.
За теорією Кокса і Маккея (Cox, Mackay) стрес може бути описаним як частина комплексної системи взаємодії людини та навколишнього середовища.
Як підсумок сучасних уявлень про стрес можна виділити такі положення:
1.Стрес розвивається внаслідок певної взаємодії між людиною та навколишнім середовищем. Стрес розглядається як індивідуальний феномен. Існують значні індивідуальні відмінності не тільки в переживаннях стресу, але й у відповідних реакціях організму на стрес.
2.Дуже часто соціальний фон переживання людини є вирішальним фактором.
Наслідком тривалої дії стресора може бути дезінтеграція психічної цілісності людини, на фоні чого розвиваються різноманітні психосоматичні захворювання, психоневрози, психози.
При психоневрозах людина зберігає свою орієнтацію в середовищі і контакт з реальністю, але страждає від невідповідності емоційних процесів зі свідомістю. Це заважає успішній адаптації до життєвих умов і є результатом інтенсивної боротьби особистості проти свого життєвого середовища . При ліквідації основних факторів стресу може спостерігатись повне одужання. Психози - це важкі психічні захворювання, в результаті яких відбувається серйозний розлад емоційних процесів свідомості людини. Вони можуть виникати внаслідок фізичних захворювань, або бути наслідком психологічних проблем людини при взаємодії з соціальним середовищем.
Психічній цілісності людини загрожують зміни в суспільному та соціально-економічному середовищі, які є дуже нестабільними та неврівноваженими, і тому можуть бути потужним стресором.
Література
1. Біологія. Довідник для вступників у ВНЗ під ред. Мотузного В.О. К.: Вища школа. 1995,- 667с.
2. Валеологія.: Навч.посібник для студентів вищих закладів освіти:В2 ч. За ред. В.І.Бобрицької.-Полтава „ Скайтек”, 2001.-146с.Медична біологія / за ред. В.П.Пішака, Ю.І.Бажори. Підручник.-Винниця: Нова книга,2004.-656с.
3. Слюсарев А.А., Жукова С.В. Біологія К.: Вища школа, 1987.-415с.
4. Фізіологія в тестах, задачах і вправах. За ред. В.О. Ілюхи Черкаси.: ЧНУ, 2003.-156с.
5. Агаджанян Н.А., Катков А.Ю. Резервы нашего организма М.:Знание,1981.
6. Вітенко І.С. та ін. Основи загальної і медичної психології: Навч. Посіб.-К.:Вища школа, 1991.-271с.
7. Зикмунд В.Болезни- следствие цивилизации? Братислава, Веда, 1987.- 236с.
8. Коган Б.М. Стресс и адаптация. М.:Знание 1980, №10.
9. Т.Кокс . Стресс. М.:Медицина, 1981.-216с.
10. Емерсон Ф.З. Адаптація, стресс і профілактика М.:Наука,1981.
11. Фурдуй Ф.И. Физиологические механизмы стресса и адаптации при остром действии стресс-факторов. Кишинев.:Штиинца,1986