А випадки з кораблями і невтомністю дельфінів пояснили досить швидко і просто. Справа в тім, що при русі поруч з бортом судна дельфін майже не затрачає зусиль на підтримку швидкості. Він просто «лягає» на хвилю, що розбігається від носа корабля, як досвідчений спортсмен-серфінгіст при катанні на прибої. Тільки замість доски-серфера дельфін використовує власне тіло і їде «безкоштовно», за рахунок корабельного двигуна!
На молочному харчуванні дельфінченя знаходиться кілька місяців, поки не зміцніє настільки, що зможе ловити рибу самостійно. Іноді, утім, і після цього матуся час від часу підгодовує своє чадо. Молоко в дельфінів, як і у всіх китоподібних, жирне, густе, як сметана. Ссати його дельфінченя не може — немає губ, тому мама впорскує частування прямо в рот з досить великою силою. А оскільки годівля відбувається під водою, то маля вживає заходів, щоб не сьорбнути разом з молоком і морську воду — звертає язик трубочкою й обхоплює ним сосок, після чого смачний струмок біжить прямо в глотку.
Хоча дельфіни і можуть залишатися під водою до 15— 20 хвилин, зовсім без повітря їм не обійтися. Ослабшавши від поранень чи хвороби, вони не завжди можуть підняти голову для вдиху; дихало в них розташоване на потилиці, але дельфін, що утратив свідомість, закидається на бік чи черевом догори. Одинак у цьому випадку приречений: якщо не прийде в себе для наступного чи вдиху не вистачить сил перевернутися, задихнеться прямо на поверхні. Захлинутися він не може: дихало улаштовано так, що відкривається тільки тоді, коли виявляється над водою. Тому головна задача дельфінів, що допомагають ослабілому родичу, — підняти його над водою.
Ця допомога потопаючому — один з доводів прихильників розумності дельфінів: адже ніхто з тварин про «своїх» так не піклується, не допомагає. Були випадки, коли «морський народ» рятував людей — і тих що потопали виштовхував з води, і потерпілих на аварії корабля до берега «буксирували»... Невже і справді свідомо допомагали «братам по розуму»?
На жаль, досвіди і спостереження в океанаріумах не підтвердили цю красиву теорію. Дельфіни рятують потопаючих тільки завдяки інстинкту, закладеною природою необхідностю виштовхувати на поверхню всіх потопаючих. Причому це зовсім не обов'язково повинен бути інший дельфін чи людина: на своїй спині з води «рятувальники» виштовхували і морських черепах, і дрібних акул, і навіть плаваючі колоди! Що ж стосується буксирування людей до берега... Усі достовірні випадки відбувалися чи в протоках, чи в Червоному морі, відносно вузькому, де при штовханні «постраждалому» досить швидко буде видно берег, аби штовхали не уздовж його. Як справедливо помітив один досвідчений моряк, ми ніколи не почуємо свідчень тих, кого дельфіни «помилково» штовхали не до берега, а від нього, у відкрите море.
Суперечки про розумність і дружелюбність дельфінів принесли відчутну користь: на них майже повсюдно перестали полювати. Ще не дуже давно, у середині XX ст., м'ясо дельфінів постійно лежало на прилавках багатьох приморських міст, у тому числі і наших, чорноморських. Зараз ці розумні і добродушні звірі стали не видобутком, а символом дружелюбності і волі.
Більш рослі побратими дельфінів, що відносяться до того ж сімейства, великої любові не заслужили. Як тільки їх не називали! «Кити-убивці», «морські вовки», «чорні пірати» — це усе про косаток. З цих прізвиськ, мабуть, тільки одне справедливо: серед морських ссавців косатка займає таке ж місце, як і вовк — серед лісових. Тільки «кити-убивці» у десятки разів крупніше сухопутних хижаків: дорослий самець косатки досягає довжини 10 м і ваги 8 т; навіть немовлята в них значних розмірів: саме велике зареєстроване ученими «дитинча» було ростом «усього» 280 см.!
Косатка — справжній хижак, стрімкий і нещадний, здатний наздогнати будь-якого дельфіна, що, до речі, досить часто і відбувається. Правда, основна їжа «морських вовків» — велика риба і кальмари, але вони не пропускають можливості поласувати і тюленями, і морськими птахами (біля берегів Антарктиди, наприклад, постійно полюють на пінгвінів), нападають на китів. Здоровий великий кашалот чи фінвал може і відбити напад, але хворі, поранені, ослабілі стають легкою здобиччю, як і відсталі від матерів дитинчата. Косатки нападають зграєю, своїми величезними гострими зубами (усього їх у пащі 40, і по своїм «бойовим властивостям» ця зброя нітрохи не поступається акулячій щелепі) буквально рвуть кита на шматки, а деякі ще і заплигують жертві на спину чи голову біля дихала, топлять, не дозволяючи вдихнути.
Проте в зайвій жорстокості обвинувачувати цих тварин не можна, і користі своїм побратимам-китам вони приносять куди більше, ніж шкоди: не дають поширюватися небезпечним хворобам, відбирають слабких, непристосованих до суворого океанського життя, розчищаючи місце в океані для сильних і здорових. У природі завжди підтримується рівновага між жертвами і хижаками, без яких «мирним» звірам теж прийдеться погано.
Але людина найчастіше зважується змінювати цю рівновагу по своєму розумінню. Незабаром після Другої світової війни деякі учені вирішили «для збереження китів» зменшити чисельність їхній «ворогів» — косаток. Берегова охорона і військово-морський флот США улаштували масову облаву на «китів-убивців», порівнянну хіба що з винищуванням вовків. Тільки міри приймалися куди більш серйозні, відповідно розміру хижаків:
Косатка
косаток розстрілювали з корабельних гармат і з літаків, убивали глибинними бомбами, призначеними для боротьби з підвідними човнами... Тільки уздовж тихоокеанського узбережжя США за рік були знищені сотні цих звірів. Однак пройшло кілька років після «переможних» доповідей, і високі чорні плавці «піратів» знову показалися в американських водах, і з кожним роком їх ставало усе більше. Відкіля ж вони взялися? З інших частин океану. Справа в тім, що косатки не прив'язані до якогось одного місця, кочують скрізь, іноді заходять навіть у ріки і зв'язані з морем озера. Поступово такі «кочівники» добралися до місць колишніх боїв, знайшли там безліч розпліднившихся риб і залишилися на постійне проживання.
Більше війну косаткам ніхто не оголошував: дорого, неефективно і просто даремно. До того ж з'ясувалося, що не таку вже й велику шкоду наносять вони морям, особливо в порівнянні з людьми. А потім виявилося, що і на людей косатки не нападають (у чому їх теж обвинувачували), навпаки, легко приручаються і піддаються дресируванню; і розумні не менше, ніж будь-який інший дельфін... Так що зараз вже думають не про знищення «морських вовків», а про дружбу з ними. Утім, назва «кит-убивця» в англійській мові все-таки збереглося як нагадування про те, що цей величезний дельфін є могутнім хижаком.
КОСАТКА - Orcinus orca
Досить великий представник сімейства дельфінових, довжина тіла самців може складати 8-10 м, самок 6-8 м. Вага дорослих самців може досягати 10 т. Забарвлення тварин досить своєрідне - спина і боки чорні, черево, горло і задня половина тулуба пофарбовані в білий колір. У морі косатку практично неможливо сплутати ні з яким дельфіном. Помітною її ознакою є високий спинний плавець, у самців він може досягати 2 м у висоту, у самок він набагато нижчий. За цією ознакою безпомилково можна визначити стать тварин.
Косатка має дуже могутній, з добре розвинутою мускулатурою череп, сильні щелепи з великими зубами. При змиканні щелеп зуби заходять один за одного і це дозволяє відривати великі шматки м'яса з тіла жертви.
У Японському морі косаток можна зустріти по-одинаку і невеликими групами у три-сім голів. Часто такі групи поєднують родинні зв'язки - кілька самок, молоді тварини і дорослий самець. У косаток добре виявляється взаємна прихильність один до одного. Дорослі опікують малят, що зазвичай знаходяться в центрі групи.
Моряки часто називають косатку, як убивця чи морський вовк. Виявляється це єдиний представник сімейства дельфінів здатний поїдати теплокровних тварин. Косаток відносять до саркофагів (споживачів м'яса), за те, що вони нападають на китів і тюленів. Часто їхніми жертвами стають дельфіни, кити смугачі і морські птахи. Відомий випадок, коли в шлунку косатки добутої в Беринговому морі були знайдені залишки 13 дельфінів і 14 морських котиків.
У берегів Японії за даними японських вчених у раціоні косаток теплокровні тварини (кити, дельфіни і тюлені), складають усього лише 20%, інша їжа приходиться на риб і кальмарів. Косатка досить звичайна для затоки Петра Великого, північного Примор'я, центральної акваторії Японського моря. Влітку і восени групи косаток можна спостерігати біля берегів Японії, західних берегів Сахаліну і поблизу протоки Лаперуза.
МАЛА чи ЧОРНА КОСАТКА - Pseudorca crassidens
Досить великий дельфін довжиною до 6 м і вагою до 1,5 т. Тіло має чорне забарвлення, спинний плавець невеликий. Будова вивчена вкрай погано. Відомо, що дельфіни тримаються невеликими групами. Основу харчування очевидно складають стайні риби. Перевагу віддають помірним і теплим водам.
БІЛОКРИЛА МОРСЬКА СВИНЯ - Phocoenoides dalli
Дельфіни дрібні, довжина тіла 170-200 см., маса 80-110 кг. Тіло укорочене з невеликою головою. Окрас голови та спини чорний, з боків тулуба різко виділяється біле поле, що може доходити до ока. Спинний плавець частково білий, грудні плавці порівняно широкі і короткі.
Білокрила морська свиня - самий масовий вид з дельфінів у Японському морі. Дельфіни стадні, звичайно тримаються дрібними групами, іноді утворюють великі скупчення. Восени нам траплялося спостерігати зграї дельфінів біля Знахідки та у центральній частині затоки Петра Великого. У деяких випадках у скупченнях було до 100 і більше морських свиней. Як правило зграї морських свиней дуже рухливі, спочатку дельфіни виявляють допитливість і підходять до судна, супроводжуючи його якийсь час, потім як правило ідуть від нього. Дельфінів як правило можна спостерігати в районах скупчень пелагічних риб - івасі, анчоусів, минтая і кальмарів. Стайні риби і головоногі молюски є їх головними харчовими об'єктами.