Перші згадки про морських котиків у Японському морі зустрічаються в роботах Н.В. Слюнина і Л. Стейнегера і відносяться до кінця минулого сторіччя. У ті далекі роки їх спостерігали з промислових судів у Корейській затоці, куди вони мігрують восени з лежбищ, розташованих на о. Тюленевому, Прібилових і Командорських островах. Аналіз здобичі мічених звірів показав, що в основному тут зимують котики з о. Тюленевого. Тварин в основному ловили біля узбережжі о. Корея, у центральній частині Японського моря й у берегів Примор'я. Найбільші скупчення котиків узимку і на початку весни відзначали на о. Ямато й у Корейській затоці. У березні як правило починається весняна міграція котиків убік берегових лежбищ. У цей час значна частина тварин іде на північ і північний схід, досягаючи південної частини затоки Петра Великого. У квітні міграція котиків стає найбільш вираженою. До цього часу велика частина котиків переміщуються з Корейської затоки і направляється убік узбережжя Примор'я. У травні більшість тварин зосереджено між мисами Поворотним і мисом Низинним, відкіля вони мігрують у напрямку протоки Лаперуза і далі до о. Тюленевого. Частина тварин направляється до західного узбережжя Японії і через Сангарский пролив переходять в північно-західну акваторію Тихого океану і потім у Берингове море до Командорського і Прібилових островів.
Основною їжею морських котиків у Японському морі є минтай і кальмари, причому кальмари більш часто зустрічаються в шлунках у молодих звірів. Котики здатні занурюватись на глибини більш 100 метрів, однак у більшості випадків тварини надають перевагу полюванню в приповерхніх шарах води. Тривалість занурювання їх як правило не перевищує 15-20 сек., а максимальний час перебування під водою складає 5-6 хвилин.
Харчуються котики в основному вночі, удень тварини відпочивають, виставивши на поверхню води ласти. У період сну голова звірів часто виявляється у воді і котики періодично піднімають її назовні а потім знову занурюють у воду.
Вважається, що основна маса котиків (до 50%) гине в перший рік життя в морі, але причини смертності вивчені слабко. Тривалість життя котиків може досягати 30 років, однак більшість самців-сікачів гинуть раніш 20-літнього віку, а самки в 16-20 років як правило втрачають здатність до розмноження.
СИВУЧ - Eumetopias jubatus
Сивуч чи морський лев - самий великий представник сімейства вухатих тюленів. Довжина дорослих самців сікачів може складати 350 см., самок – 250‑280 см. Великі сікачі важать до 1 тонни, самки 250 - 300 кг. Новонароджені дитинчата мають вагу 15-20 кг, у місячному віці їхня вага складає 30-35 кг.
У сивучів як і морських котиків чітко виражений статевий диморфізм. Самці - сікачі відрізняються могутньою статурою, сильним розвитком грудного і шийного відділу тулуба, широкими і довгими передніми ластами, що виконують основну локомоторну роль при плаванні.
Дорослі тварини мають золотаво-руде забарвлення, статевонезрілі - ясно-коричневу, а щенята пофарбовані в темно-каштановий колір. Волосяний покрив у відмінності від морського котика складається з грубих остьових і дуже рідкого і тонкого пухового волосся. Найбільший розвиток волосяний покрив одержав на шиї і плечах, у самців - сікачів він утворить гриву, що має подібність із гривою левів.
Розподіл сивуча в Японському морі в основному обмежено західним узбережжям о. Сахалін. Навесні сивучів можна спостерігати в Татарській протоці, однак звірі тримаються поодиноко і великих скупчень не утворять. У Японському морі гаремні лежбища, де проходить розмноження сивуча, відсутні. Украй рідкі випадки зустрічей сивучів одинаків південніше Татарської протоки уздовж західного узбережжя Японського моря. Об'єктами харчування сивучів на півночі Японського моря є масові види риб (минтай, тріска, навага, терпуг, оселедець, камбали) і кальмари.
КІЛЬЧАСТА НЕРПА чи АКИБА - Pusa hispida
У далекосхідних морях (Охотськім і Беринговім) це самий масовий і самий дрібний вид тюленя. Вага дорослих осіб як правило не перевищує 80-90 кг, середня вага складає 43-45 кг. У період розвитку суднового звіробійного промислу в 60-70 роки XX сторіччя акиба грала важливу економічну роль, особливо в Охотському морі. У Японському морі кільчаста нерпа зустрічається в основному в Татарській протоці. Поодинокі заходи тюленів відзначали в затоку Петра Великого, однак їх варто віднести до випадкових. Кільчасту нерпу відрізняє від інших тюленів своєрідне забарвлення волосяного покриву який створює неповторний сітчасто-мереживний візерунок у формі кілець на темному тлі.
КРИЛАТКА чи СМУГАСТИЙ ТЮЛЕНЬ - Histriophoca fasciata
Зустрічається вкрай рідко в північній частині Японського моря і Татарській протоці. Скупчень не утворює. Тюлені середньої величини (довжина 150-160 см.), середня вага 75-80 кг. Самців відрізняє оригінальне забарвлення - на темному основному тлі контрастно виділяються чотири світлих широких смуги на шиї, хрестці і навколо основи передніх ластів. Поплутати забарвлення крилатки неможливо з іншими тюленями. Варіації забарвлення хутра крилатки виявилися досить гарною ознакою для популяційних досліджень даного виду. Літній розподіл крилатки в далекосхідних морях дотепер залишається не ясним. Практично тюленів дуже рідко вдається зустріти біля узбережжя. У Японському морі крилатка в літній сезон не зустрінута.
МОРСЬКИЙ чи ЗАЄЦЬ ЛАХТАК - Erignathus barbatus
Досить великий тюлень, довжина дорослих осіб 220-250 см., вага 250-300 кг. Окремі лахтаки досягають ваги 420 кг. Забарвлення тюленів варіює від світло-попелястого до темно-сірого кольору. Немовлята мають попелясто-сіре забарвлення, найчастіше з коричневим відтінком.
У Японському морі морського зайця можна зустріти в західного узбережжя о. Сахаліну й у Татарській протоці. У затоці Петра Великого й уздовж узбережжя Примор'я тюлені не були відзначені. Від вище описаних тюленів морського зайця можна відрізнити за наявністю «бороди» що складається з великого числа (більш 100) довгих вибрисс, розташованих на верхній губі. Досить своєрідний і спектр харчування цього тюленя. Основу його раціону складають бентосні організми, з яких важлива роль належить ракоподібним (краб-стригун, креветки), черевоногим молюскам, кільчастим хробакам і восьминогам. Риба, як об'єкт харчування, у багатьох місцях відіграє другорядну роль.
КИТОПОДІБНІ
Загін китоподібних систематики розділяють на три підзагони: древніх (усі вимерли 30 мільйонів років тому), зубатих і вусатих китів.
Китоподібні сформувалися 70 мільйонів років тому, очевидно, від якихось хижих, близьких до предків собак звірів (а можливо, і від комахоїдних!), усі зв'язки із сушею в них давно загублені, а пристосування до життя в морях, деяких озерах і ріках виражені краще, ніж у всіх водяних ссавців. Тіло схоже на риб'яче, але з горизонтальними лопатами хвостових плавців. Передні кінцівки еволюція перетворила в ласти, задні зникли зовсім, збереглися лише рудименти кіст таза, у гладких китів також і стегон, не зв'язаних із хребтом. У більшостікитоподібних є спинний плавець, утім, без кісткової основи.
Тіло безшерсте, шкіра гладка, з дуже товстим шаром підшкірного жиру, що і служить термоізолятором. У кашалота, горбача і смугачевих товщина його в середньому до 18, а в гладких китів — до 50 сантиметрів! Небагато щетинок вціліло лише на морді. Деякі кити, наприклад нарвав, зовсім безволосий. Потових і сальних залоз немає. Слинних залоз теж нема, чи вонинедорозвинені.
Шлунок великий (у великих китів уміщає тисячу літрів!), улаштований складно. Нирки відносно вдвічі крупніше, ніж у наземних звірів, тому що видаляють з організму багато проковтнутих з морською водою солей. Немає трубчастих кісток, усі пористі,сильно просочені жиром.
Зубатих китів відрізняють від вусатих насамперед зуби: їх може бути і 272 (рекорд для звірів!) в амазонських дельфінів і тільки одна пара (клюворили і поясковозубі) або лише одне ліве верхнє ікло — майже триметровий, спрямований прямо вперед крізь верхню губу (у самців нарвалів; у самок — недорозвинений зачаток цього ікла). Усі зуби одноманітні за формою, звичайноконічні.
У вусатих китів немає ніяких зубів, замість них з боків верхньої щелепи ростуть рогові поперечні пластини з торочкуватими зсередини краями — цідилка, що, коли кит закриє рот, випускає лише воду, а дрібні рачки, риби і кальмари залишаються в роті.
У зубатих китів череп з незрозумілої причини асиметричний і тільки одна ніздря, чи дихало; вусаті зберегли обидві ніздрі і симетричний череп. Розміри зубатих китів — від метра з чвертю до 20 метрів (кашалот), вусатих — від 6 до 33метрів. У перших самці крупніше самок, у других — навпаки.
У китоподібних немає нюху, зір відносно слабкий, але слух відмінний. Дослідження показали, що ці тварини сигналять один одному, орієнтуються в шляху і эхолоцірують їжу за допомогою ультразвуків, як летючімиші.
Вагітність дельфінів —10—12, вусатих китів — 11, а в кашалотів —10 місяців. Майже завжди одне дитинча, двійні і трійні дуже рідкі. Соски — одна пара знизу, у кореня хвоста, у схожих на кишені складках — скороченням особливих м'язів впорскують у рот дитинчаті дуже живильне молоко. У ньому не більше 50 відсотків води. Смугастики годують дитинчат молоком півроку, дельфіни-фоцени і горбачі — 8—10 місяців, більшість інших китів — майжерік.