Анатомія і фізіологія (стр. 2 из 9)

При аналізі рухів тіла хребетних тварин і людини виділяють згинання й розгинання, приведення й відведення, а також обертання.

Навколо поперечної, або фронтальної, осі відбуваються згинання (flexio) — зменшення кута між кістками, які з'єднуються, та розгинання (extensio) — збільшення кута між ними.

Навколо передньозадньої, або сагітальної, осі можливі приведення (adductio) — наближення до серединної площини і відведення (abductio) — віддалення від неї.

Навколо вертикальної осі відбуваються обертання (rotatio). Обертання назовні називають супінацією (supinatio), а досередини — пронацією (pronatio). Колове обертання, при якому вільний кінець кінцівки (наприклад, кисть) описує коло, а кінцівка в цілому — поверхню конуса, дістало назву циркумдукції (circum-ductio).

При вивченні зчленувань слід звертати увагу на індивідуальні, вікові та статеві особливості кісток, оскільки рухомість і різноманітність рухів неоднакові у людей різного віку, статі, а також ступеня тренованості.

Розвиток та вікові особливості з'єднань кісток

Формування з'єднань кісток починається в кінці другого місяця внутріш-ньоутробного розвитку і відбувається двома шляхами. При одному з них між хрящовими кінцями (епіфізами) майбутніх кісток починається ущільнення мезенхіми, в якій на початку третього місяця ембріогенезу виникає маленька щілиноподібна порожнина (майбутня суглобова порожнина). З мезенхіми, що залишилася по периферії порожнини, утворюється суглобова капсула, зовнішній шар якої продовжується в охрястя (майбутнє окістя), а з внутрішнього формується синовіальний шар. Якщо в майбутньому суглобі буде суглобовий диск, або меніск, то в мезенхімі з'являються дві щілини, розділені прошарком мезенхіми. Якщо розвиток іде іншим шляхом, то порожнина не утворюється і кістки з'єднуватимуться за допомогою волокнистої сполучної тканини.

У новонароджених та дітей перших років життя суглоби розвинені ще недосконало, тому що остаточне формування їх відбувається під дією м'язів.

2. Поверхневі та глибокі м'язи грудей їх кровопостачання та іннервація

М'язи грудей, тт. thoracis, діляться на дві групи :

• поверхневі (що мають відношення до поясу верхньої кінцівки);

• глибокі (власні м'язи грудей).

Поверхневі м'язи:

• Великий грудний м'яз, т. pectoralismajor. Дія: наводить і обертає плече всередину (pronatio), при горизонтальному положенні руки наводить її в сагитальний напрям (anteversio), а при укріпленій верхній кінцівці своєю грудинно-реберною частиною м'яз сприяє розширенню грудної клітки при акті дихання.

• Малий грудний м'яз. т. pectoralisminor. Дія: тягне вперед і донизу лопатку, а при зміцненні лопатки піднімає ребра, будучи допоміжним дихальним м'язом.

• Підключичний м'яз subclavius. Дія, тягне ключицю вниз і медіальний, утримуючи її, таким чином, в грудинно-ключичному суглобі; при нерухомому поясі верхньої кінцівки піднімає Iребро, будучи допоміжним дихальним м'язом.

• Передній зубчастий м'яз. т. serratusanterior. Дія, зволікає лопатку від хребетного стовпа; нижні пучки, крім того, зміщують нижній кут лопатки латеральний і повідомляють її обертальний рух довкола сагиттально направленої осі. Спільно з ромбоподібним м'язом фіксує лопатку до поверхні грудної клітки. При нерухомому поясі верхньої кінцівки передній зубчастий м'яз також є допоміжним дихальним м'язом (при вдиху).

Глибокі, або власні м'язи грудей:

- Зовнішні міжреберні м'язи тт. intercostalesexterni. Дія: зовнішні міжреберні м'язи є м'язами, що беруть участь в акті дихання (вдих).

- Внутрішні міжреберні м'язи. mm. intercostalesintemi. іннервації і кровопостачання ті ж, що і в зовнішніх міжреберних м'язів.

- Самі внутрішні міжреберні м'язи, тт. intercostalesintir

- Підреберні м'язи тт. subcostales. Дія: міжреберні і підреберні м'язи беруть участь в акті дихання (видих).

- Поперечний м'яз, т. transversusthoracis. Дія: бере участь в акті дихання (видих).

Крім того, до м'язів грудей відноситься м'язово-сухожильна перегородка між грудною і черевною порожнинами - діафрагма

3. Порожнина рота її стінки та відділи. Зів та мигдалики

Ротова порожнина, яка поділяється на присінок і власне ротову порожнину, є початковим відділом травної системи куди за звичайних умов їжа надходить насамперед і підлягає механічній і хімічній обробці.

Функції ротової порожнини:

1) механічна обробка їжі; 2) дегустація; 3) первинна хімічна обробка їжі; 4) артикуляція (звукоутворення); 5) знешкодження мікроорганізмів (лізоцим у слині); 6) імунний захист (Кільце Пирогова-Вальдеєра).

Особливості будови органів ротової порожнини:

1) присінок і власне ротова порожнина вкриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, який на сосочках язика, на яснах та на твердому піднебінні може зроговівати;

2) пухка волокниста сполучна тканина (ПВСТ) власної пластинки слизової оболонки дуже добре васкуляризується, тут є численні артеріоло-венулярні анастомози. ПВСТ може вростати в епітелій з формуванням специфічного рельєфу (сосочки язика, крипти мигдаликів);

3) м'язова пластинка слизової оболонки відсутня;

4) слизова оболонка на губах, на щоках, на нижній поверхні язика, на м'якому піднебінні та язичку розташована на добре розвиненій підслизовій основі, що зумовлює зміщуваність слизової оболонки по відношенню до інших оболонок, нижче розташовані тканини, а саме спинка язика, тверде піднебіння, ясна - не мають підслизової основи;

5) у слизовій оболонці мигдаликів розміщене скупчення лімфоїдних елементів і формується специфічний рельєф, який називається складками або криптами.

Мигдалики (лат. tonsillae) - скупчення лімфоїдної тканини, розташовані в стратегічно важливих областях носоглотки і ротовій порожнині. Мигдалини виконують захисну і кровотворну функції, беруть участь у виробленні імунітету - є захисним механізмом першої лінії на дорозі вдихуваних чужорідних патогенів. Повна імунологічна роль мигдалин все ще залишається не ясною.

Термін гланди відноситься до піднебінних мигдалин.

Разом з іншими лімфоїдними утвореннями носоглотки мигдалини утворюють глоткове лімфаденоїдне кільце.

Мигдалини підрозділяються на:

- парні

- піднебінні - в поглибленні між м'яким піднебінням і мовою (перша і друга мигдалини).

- трубні - в області глоткового отвору слухової труби (п'ята і шоста мигдалини)

- непарні

- глоткова (носоглоткова) - в області зведення і задньої частини стінки глотки (третя мигдалина, мигдалина Гармати)

- язична - під поверхнею задньої частини мови (четверта мигдалина)

Прийнята наступна нумерація мигдалин:

перша і друга - піднебінні;

третя - глоткова (носоглоткова);

четверта - язична;

п'ята і шоста - трубні мигдалини.

4. Порожнина носа. Будова та функції

Порожнина носа розпочинається ніздрями, які ведуть до присінка носової порожнини. Внутрішня поверхня присінка вистелена незроговіваючим багатошаровим плоским епітелієм і має волосся, сальні і потові залози. Слизова оболонка стінок порожнини носа виконує нюхову та дихальну функції, тому має різну будову. Дихальну функцію забезпечує більша частина слизової оболонки носа і вона вкрита війчастим псевдобагатошаровим епітелієм з великою кількістю бокалоподібних гландулоцитів, що виділяють слиз. Слиз завдяки рухам війок пересувається назовні і видаляється. В порожнину носа виділяється секрет численних слизових альвеолярно-трубчастих залоз. Слиз зв'язує пилеподібні частки повітря і зволожує вдихуване повітря. Власна пластинка слизової оболонки і підслизова основа дуже добре васкуляризовані і забезпечують вирівнювання температури вдихуваного повітря до температури тіла.

Три носові раковини збільшують загальну поверхню порожнини носа і утворюють носові ходи (верхній, середній та нижній). У нижній носовий хід відкривається носослізний канал. У верхній - задні чарунки решітчастої кістки і (дорзальніше) пазухи клиноподібної кістки. У середній - середні і передні чарунки решітчастої і пазухи лобної та верхньощелепної кісток.

Нюхова ділянка слизової оболонки верхньої носової раковини і відповідної їй частини перегородки та задній відділ верхньої стінки порожнини носа - це частина слизової оболонки носа, вкрита війчастим псевдобагатошаровим епітелієм, до складу якого входять спеціальні сприймаючі нюхові нейросекреторні біполярні клітини.

Повітря із порожнини носа надходить крізь хоани до носової, а потім ротової частини глотки і в гортань.

5. Аорта висхідна частина, дуга аорти її гілки, сонні артерії та підключичні артерії її гілки і зони кровопостачання

Аорта (aorta) — найбільша артеріальна судина тіла людини, починається з лівого шлуночка (Рис. 1), її розділяють на висхідну частину, дугу та низхідну частину.

Висхідна частина аорти (pars ascendens aortae) має діаметр 25— 30 мм та довжину 40—50 мм. Починається від лівого шлуночка серця і на рівні II правого реберного хряща переходить у дугу аорти. Висхідна частина аорти починається розширенням, що має назву цибулини аорти. Від цієї частини аорти відходять вінцеві артерії, гілки яких широко анастомозують між собою.

Права вінцева артерія (arteria coronaria dextra) спочатку лежить у вінцевій борозні між артеріальним конусом правого шлуночка та правим вушком. Далі вона огинає правий край серця по вінцевій борозні і переходить на його нижню поверхню. По ходу артерія віддає багато гілочок до міокарда правого передсердя.

Ліва вінцева артерія (arteria coronaria sinistra) іде між коренем легеневого стовбура та лівим вушком. Далі ділиться на передню міжшлуночкову та огинаючі гілки.

Рис. 1. Грудна частина аорти та її гілки:

1 - трахея; 2 - ліва загальна сонна артерія; 3 - ліва підключична артерія; 4 - дуга аорти; 5 - лівий головний бронх; 6 - задні міжреберні артерії; 7 - діафрагма; 8 - грудна частина аорти; 9 - стравохід; 10 - клапани аорти; 11 - висхідна частина аорти; 12 - плечегеловний стовбур; 13 - права підключична артерія; 14 - хребтова артерія; 15 - права загальна сонна артерія.