Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.
Оборотність активів (па) — це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто
nа =В/Ка
де В — виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період;
Ка — середня величина активів за той самий період.
За цих умов середня тривалість одного обороту (ta) становитиме
ta = Дк / nа
де Дк— кількість календарних днів у періоді.
Оборотність товарно-матеріальних запасів (птмз) виражається кількістю оборотів за певний період:
nтмз = Cр / Мз
де Cр — повна собівартість реалізованої продукції за певний період;
Мз— середня величина запасів у грошовому виразі.
Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської та кредиторської заборгованості.
Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (tодз) обчислюється за формулою
Зд х Дк
tодз = ------- ,
Vпр
де Зд – дебіторська заборгованість (заборгованість покупців);
Дк – кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90); Vпр — обсяг продажу продукції за розрахунковий період.
За період tодз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а продовження (проти встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує з'ясування причин.
Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (tокз)визначається співвідношенням:
Зк х Дк
tодз = ------- ,
М
де Зк – величина кредиторської заборгованості постачальникам; М — обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.
Скорочення за інших однакових умов не визнається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.
Фінансова стійкість підприємства характеризуєть співвідношенням власного й залученого капіталу. Ддя цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.
Коефіцієнт автономії (kа) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:
kа = Кв / Кб
де Кв – власний капітал підприємства; Кв – підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування). Якщо активи підприємства на 60% забезпечено власними коштами, то решта (40%) фінансується за рахунок боргових зобов'язань. Така величина коефіцієнта є прийнятною — борги покриваються власним капіталом. Якщо kа < 0,5 ,то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.
Коефіцієнт забезпечення боргів (kзб)є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто
kзб = Кв / Кз
де Кз – боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал).
Отже, якщо власний капітал перевищує борги підприємства в 1,5 і більше раза, це прийнято. Нормальною вважають ситуацію, коли kзб >l.
На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.
За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.
Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення Кз / Кв веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджсм) підвищення ефективності діяльності підприємства.
Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.
Коефіцієнт загальної ліквідності (kлз ) — це відношення оборотних активів (розділи II і III активу балансу за його старою формою) до короткострокових пасивів (розділ III пасиву):
kлз = Коа / Кзк
де Коа – оборотні активи підприємства; Кзк — короткострокова заборгованість підприємства.
Якщо kлз < 2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (kлз>3—4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину kлз помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов'язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгованості (kлз <2), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.
Коефіцієнт термінової ліквідності (kлт) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто
kлт = Ктл / Кзк
де Ктл –оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).
Величина kлт = 1 є нормальною і свідчить про можливість своєчасної оплати боргів. Коли kлт < 1, то платоспроможність підприємства невисока.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kла)— це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:
kла = Кал / Кзк
де kла — абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).
Нормальною можна вважати ситуацію, коли kла > 0,5. Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.
2. Аналіз фінансового лівериджу
Лівериджем у фінансовому аналізі називається оптимізація структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку.
В абсолютному розумінні ліверидж означає невелику силу, важель, за допомогою якого надається можливість переміщувати досить великі предмети. Стосовно до економіки, ліверидж — це важель, при незначному посиленні якого можливо суттєво змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Визначення лівериджу в економічній роботі підприємства можна пов'язати з дією факторної системи, розглядаючи його як деякий фактор, невелика зміна якого може призвести до суттєвих змін результатних показників.[5, стр.313]
Розрізняють три види лівериджу:
— виробничий;
— фінансовий;
— виробничо-фінансовий.
Існують витрати фінансового характеру, пов'язані з обслуговуванням боргу. Величина цих витрат залежить від розміру позикових коштів. Вплив фінансових витрат на прибуток відображає фінансовий ліверидж. Це пов'язано із дією плеча фінансового важеля (співвідношення позикового і власного капіталу). Таким чином, фінансовий ліверидж — це взаємозв'язок між прибутком і співвідношенням позикового та власного капіталу.