Помiтний вклад в iнтродукцiю деревних рослин в Українi в XIX сторiччi внiс Устимiвський дендрологiчний парк на Полтавщинi, який був заснований в 1893 роцi лiкарем Устимовичем. Поряд з iншими видами дерев i кущiв тут Були вперше iнтродукованi калина Саржента (V.sargentii Kochne), калина м'яка (V.molle Michx), в культурi вiдмiчена калина сливолиста (V.prunifolium).
На початку ХХ сторiччя продовжувалася iнтродукцiйна дiяльнiсть ботанiчних садiв, дендро паркiв, аклiматизацiйних садiв. В цей перiод роботи в областi iнтродукцiї та аклiматизацiї рослин набувають планового, цiлеспрямованого характеру. Кращi сади i парки оголошуються заповiдними ("Софiївка","Олександрiя", Тростянецький, Краснокутський дендропарки тощо); заснований ряд нових ботанiчних садiв.
В 1935 роцi заснований Центральний республiканський ботанiчний сад АН УССР в Києвi (нинi НБС НАНУ). Першi надходження видiв калин в НБС вiдносяться до 1936 – 1937 рр., коли з Варшави було отримано та висiяно насiння V.alnifolium, V.dentatum, V.lentago. В наступнi роки колекцiя поповнилася одержаними з Риму V.rhytidophyllum, V.rugosum, V.prunifolium, V.tinus, V.opulus var. americanum Ait., V.cotinifolium. Всi цi рослини були знищенi за перiод окупацiї Києва у 1941 – 1943 рр., i колекцiя створювалася заново в пiслявоєннi часи. В 1946 – 1948 рр. з Нiмеччини отриманi садженцi Viburnum opulus Roseum, V.opulus Nanum, V.carlesii, V.prunifolium, V.dentatum; насiння V.vietchii, V.trilobum, V.rhytidophyllum, в наступнi роки колекцiя поповнилася видами отриманими з Росiї, Австрiї, Польщi, Румунiї, Канади. За даними М.А.Кохна, у 1986 – 1987 роках колекцiя калин НБС нараховувала 11 видiв та 5 форм калин, якi були представленi 8 -38 рiчними рослинами, що мали характернi для свого вiку розмiри та габiтус крони, в 1997 роцi – 8 видiв та 3 форми. Деяку частину iнтродукованих рослин з рiзних причин було втрачено. За даними 2000 року колекцiя булла представлена 6 видами та 4 формами калин, бiльшiсть з яких регулярно цвiла та плодоносила: калина звичайна (V.opulus), її форми "Стерильна" (V.opulus Roseum) та "Карликова" (V.opulus Nanum), калина цiлолиста гордовина (V.lantana) та її форма "Золотиста" (V.lantanaAureum), калина Карльса (V.carlesii), калина канадська гордовина (V.lentago), калина зморщенолиста (V.rhytidophyllum), калина Саржента (V.sargentii) та її форма "Жовтоплiдна" (V.sargentii Flavum).
Вагомий вклад в iнтродукцiю калин внiс Ботанiчний сад iменi акад. О.В.Фомiна Київського Нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка, колекцiя якого станом на 1998 рiк нараховувала 11 видiв та 4 форми калин. В наш час колекцiя представлена 8 видами 3 формами калин: калина звичайна (V.opulus), та її форма "Стерильна" (V.opulus Roseum), "Золотиста" та "Строкатолиста" форми гордовини (V.lantanaAureum, V.l. Variegatum), калина Карльса (V.carlesii), калина зморщенолиста (V.rhytidophyllum), калина сливолиста (V.prunifolium), калина рудувата (V.rutidulum), калина Вiча (V.vietchii), калина бурятська (V.burejaeticum), калина будеєлиста (V.buddleifolium).
Здавна роботи з iнтродукцiї калин проводяться в Нiкiтському ботанiчному саду – Нацiональному науковому центрi (Ялта), де вже з 1914 року культивувались V.awabuki K.Koch., з 1929 року - V.utile Hemsl. За даними 1970 року колекцiя калин Нiкiтського ботанiчного саду нараховувала 14 видiв та 2 форми. В наш час колекцiя представлена 15 видами та 8 формами калин, в тому числi такими рiдкими таксонами як V.carlesii Aurora, V.c Diana, V.rhytidophyllum Roseum, V.tinus Eva Prise, V.t Purpureum, V.t Variegatum, якi є лише в цьому саду.
В дендропарку "Олександрiя" протягом 1957 – 1971 рр. було iнтродуковано 8 видiв та 2 форми калин, у тому числi такi рiдкiснi види: V.macrocephalum Fort., V.dialatatum L., V.suspensum Lindl. За даними 1997 року колекцiя нараховувала 7 видiв та 1 форму калини, в наш час 4 види та 1 форма.
Поряд з вище зазначеними осередками iнтродукцiї калин в Українi слiд навести ботанiчнi сади Нацiонального аграрного унiверситету, Одеського державного унiверситету iм. I.Мечнiкова, дендропарки "Сирець", "Софiївка", Тростянець, ботанiчний парк "Асканiя - Нова".
В Українi зростають два аборигених види калин: калина звичайна (V.opulus L.) та калина цiлолиста гордовина (V.lantana L.), iнтродукцiйне випробування за даними М.А.Кохна, успiшно пройшли 21 вид та 6 форм калин з них 16 видiв та 5 форм в умовах Лiсостепу України.
За межами України також проводиться масштабна iнтродукцiя калин. В наш час представницькi колекцiї калин iснують в ботанiчних садах Росiї (ГБС Москва; ЛОСС, Лiпецька область; Горноалтайськ, Барнаул (Алтайський край)), Литви (Вiльнюс), Бiлорусi (Мiнськ), Польщi (Рогов), Угорщини (Вацратот), Iспанiї (Мадрiд), Нiмеччини (Берлiн, Бонн, Крефельд, Франкфурт, Майнц, Тарандт, Мюнхен, Бохум, Ессен), Францiї (Нансi, Кан), Швецiї (Стокгольм), Iталiї (Сiєна), Бельгiї (Кальмхаут), Iсландiї (Акурейрi), Португалiї (Коїмбра), Чехiї (Прухонiце, Опава), Словаччини (Братислава).
Широко поширенi види роду Vibrunum в культурi та озелененнi Сполучених Штатiв Америки, де поряд з аборигенними видами масово впроваджуються iнтродуценти. Дослiдженню морфологiчних, анатомiчних, цитологiчних, серологiчних особливостей калин присвячена значна кiлькість робiт американських науковцiв: Rehder (1924, 1949), Killip, Smith (1930), Sax, Kribs (1930), Morton (1933), Wilkinson (1948, 1949), Kern (1953), Thomas (1961), Baldwin (1993) тощо. Найвiдомiшим дослiдником i селекцiонером калин є Дональд Егольф. Йому належить ряд наукових праць, присвячених видам роду Viburnum L. Д.Егольфом внаслiдок селекцiйної роботи був створений ряд садових форм калин: Mohican (1952), Alleghany (1958), Mohawk (1959), Erie (1975), Eskimo (1981).
За даними G.Krussmann, Hiller, K.Hieke в свiтi iснує значна кiлькiсть внутрiшньовидових таксонiв калин. Krussmann в своїй роботi наводить також перелiк числених гiбридiв калин.
В умовах Правобережного Лісостепу України в зеленому будівництві застосовується переважно калина гордовина, рідше калина звичайна та її форма стерильна. Поодиноко в міських насадженнях зустрічається канадська гордовина. Решта видів та форм калин представлені лише в ботанічних садах. Але досвід успішної інтродукції видів родини Viburnaceae свідчить про можливість значного розширення асортименту калин.
Роздiл 2. Морфологiчна характиристика культури
Калина звичайна-чагарник, рідше дерево, із сірувато - буроюкорою, висотою 1,5-4 метра. Листи супроттивні, широкояйцевидні або округлі, довжиною 5-10 див, зверху темно-зелені, знизу сірувато-зелені, трьохпятипалі, з округлим клиноподібним неглибоко- серцеподібною підставою, злегка зморшкуваті; лопатинеравнокрупнозубчатые, черешки зірчасті, в 4-5 раз коротше пластинок. Квітки пятипелюсткові, білі або біло-рожеві; крайові в 4-5 раз крупніше внутрішніх; серединні, на дуже коротких квітконіжках, дрібні. Суцвіття розташовані на верхівках молодих галузей, плоскі, зонтиковидні. Плоди - овальна або куляста червона кістянка з великою сплюсненою кісточкою. Соковиті, але мають гіркуватий в'язкий смак, після перших морозів гіркота пропадає або стає менше. Цвіте в травні-липні. Плоди дозрівають у серпні-вересні.
Рослиннасировина
Кора міститьгликозидвибурнин, дубильні речовини, смоли (до 6,5 %), флобафен, мирициловий спирт, органічні кислоти (валеріанову, мурашину, оцтову, масляну, каприлову, ліноленову, церотинову). У плодах є інвертний цукор (до 32 %), пектинові й дубильні речовини, органічні кислоти (изовалериановая й оцтова кислоти), аскорбінова кислота (до 0,09 %), каротин, вітамін P; у насіннях - до 20 % жирного масла[3].
Значення й застосування
Калину вирощують у садах і парках як декоративнарослина, виведені садові форми й сорту, що різняться висотою, кольором і формою листів, строками й інтенсивністю цвітіння і так далі. Серед них, наприклад, Viburnum opulus f. roseum L. (Viburnum opulus f. sterile DC.), або ' Буль-Де-Неж', або 'Сніжний кому(куля)', де всі квітки великі, пошуки, зібрані в кулясте суцвіття. Плоди дають червону фарбу, кора - чорно-зелену фарбу для вовни.Медонос -цінується в меліоративних насадженнях як ґрунтозахиснарослина.
Застосування в кулінарії
Плоди мають своєрідний ароматичний букет і гіркий присмак, який після заморозок пропадає. Ягоди використовуються для готування соків, наливок, настойок, вин, киселів, екстрактів, що відрізняються гострим кислим смаком. З них готовлять також начинку для пирогів, приправи до м'ясних блюд.
Завдяки високому змісту пектинів плоди використовують для готування мармеладу.Із соку роблять оцет.Насіння мають тонізуючу дію, іноді їх використовують як замінник кава.
Застосування в медицині
Калина широко використовується в народній медицині, причому не тільки ягоди, але й кора, а також настій квіток.[4]Калину звичайну широко вживали в народній медицині різних країн:кору - усередину при бронхіті, трахеїті, алергії, як кровоспинне приносових і маткових кровотечах, при малярії;зовнішньо - при діатезі, екземі,пітливості,туберкульозі шкіри;насіння - при диспепсії і як потогінне;квітки, ягоди й листи - при висипах, ангіні й для промивання ран;плоди - при бронхіті, задишці, склерозі, фурункулах, екземі, як ранозаживляюче, притуберкульозілегенів;плоди з медом - як противокашльове при простудних захворюваннях, при гіпертонічній хворобі, хворобах серця, печінки, жовтяниці;сік плодів - при виразковій хворобі шлунка, набряках, гипоацидномгастриті, як засіб, що підвищує апетит і в'язке.Плоди підсилюють скорочення серця, єслабким сечогінним засобом; завдяки високому змісту аскорбінової кислоти їх уживають як вітамінний засіб.Сік свіжих плодів у минулому застосовували для виведення ластовиння й видалення вугрів, для відбілювання шкіри.Препарати з кори (з додаванням квітів і плодів) уживали у ветеринарії для лікування ящуру у великої рогатої худоби.
Роздiл 3. Екологiя калини
Калина досить тiньовитривала й займає проміжне положення між напівтіньовими й напівсвітловими рослинами. Калина може зустрічатися при значнімзатіненні (відносна освітленість 1-2%), однак найкращого розвитку досягає на прояснених місцях і узліссях. Річні надходження тут становлять 25-30 див. Цвіте й плодоносить тільки в умовах гарноговисвітлення.Дуже стійка до морозів, не страждає від заморозку, плодоносить навіть на півночі - в Архангельській обл., на околицях Кондопоги й Котласа, на Соловецьких ппiв - вах (Дерева й чагарники СРСР, 1962). X. Элленберг відносить її до помірковано теплолюбних видів ( 5-я щабель шкали).Особливо добре росте на темнихтаглеєвиххгрунтах, помірковано багатих азотом - 6- я щабель шкали Элленберга. Найбільш рясна при щаблях зволоження 67-96 і при щаблях багатства грунту 9-10. Стосовно реакції ґрунтів займає 7- ю щабель шкали Элленберга - росте на грунтах від слабокислих до лужних, ніколи не зустрічається на сильнокислихгрунтах. Калина віддає перевагу зниженим добре зволоженим, але не сирі місця ( 7-я щабель шкали по Элленбергу) з родючимигрунтами, особливо в долинах струмків і по берегах рік. На крайньому південно-сході страждає від посухи, однак добре росте в посадках з дубом у Велике- Дольскомлісу. Калина зустрічається по ярах і ущелинам, піднімається в гори досить високе - до 1000-1400 м. Стійка в міських посадках.