Подібну класифікацію пропонував Карл Лінней, в класифікації якого четвертої була не лапоноїдної, а американоїдна раса (індіанці). Принципи виділення рас були тоді ще невизначені: в характеристику рас К. Лінней включав не тільки ознаки зовнішності, але також темперамент (люди Америки - холерики, Європи - сангвініки, Азії - меланхоліки і Африки - флегматики) і навіть такі культурно-побутові риси, як крій одягу і т.п.
У схожих класифікаціях Ж. Бюффона та І. Блюменбаха додатково виділялися південноазіатська (або малайська) раса і ефіопська раса. Вперше було висловлено припущення про виникнення рас від єдиного варіанту внаслідок розселення в кліматично різні області Землі. І. Блюменбах вважав центром РАСО освіти Кавказ.
У подальшому расові класифікації ускладнювалися і доповнювалися. У межах великих рас стали виділятися малі, але ознаками такого виділення в системах XIX ст. часто служили риси культури та мову.
В даний час існує велика кількість расових класифікацій. Вони відрізняються за принципами побудови і використаних даними, включеним групам і покладеним в основу ознаками. Богатенка Д.В. і Дробишевський С.В. [4] умовно ділять всі класифікації на дві великі групи:
1. Створені на основі обмеженого набору ознак;
2. Відкриті, число ознак в яких може довільно змінюватися.
До першого варіанту класифікацій відносяться багато з ранніх систем. Такі схеми: Ж. Кюв'є (1800 р.), що розділяло людей на три раси за кольором шкіри; П. Топінара (1885 р.), що виділяв також три раси, але визначав додатково до пігментації ширину носа; А. Ретціуса (1844 р.), чотири раси якого розрізнялися за поєднанням ступеня виступу особи і головному покажчику.
Однією з найбільш розроблених схем такого типу є класифікація рас, створена польським антропологом Я. Чекановським. Проте невелика кількість використаних ознак та їх склад неминуче призводять до умовності таких схем. У кращому випадку вони можуть достовірно відобразити лише найзагальніші расові підрозділи людства. При цьому випадковим чином можуть зближуватися дуже далекі групи, що різко відрізняються по безлічі інших ознак.
До другого варіанту класифікацій, побудованих на основі відкритого набору ознак, відноситься більшість расових схем. Найважливішим принципом їх створення є географічне положення рас. Спочатку виділяються основні (т.зв. або великі раси, або раси першого порядку), що займають величезні території планети. Потім всередині цих великих рас проводиться диференціація за різними морфологічними ознаками, виділяються малі раси (або раси другого порядку). Іноді виділяються і раси більш дрібних рівнів (вони дуже невдало називаються антропологічним типом).
Існуючі расові класифікації відкритого типу можна розділити на дві групи:
1. Схеми, що виділяють невелику кількість основних типів (великих рас);
2. Схеми, що виділяють велику кількість основних типів.
У класифікаціях з невеликою кількістю основних типів їх число коливається від двох до п'яти. Схеми з великим числом варіантів передбачають існування шести, восьми і більше основних рас. Практично у всіх схемах обов'язково виділяються як мінімум три загальні групи (три великі раси): монголоїди, негроїди і європеоїди, хоча назви цих груп можуть змінюватися.
4. Класифікація людських рас
Спроби побудувати все більш і більш повну та об'єктивну класифікацію людських рас посіли значне місце в антропологічній літературі з початку ХХ століття. У нашій країні найбільш відомі три класифікації. Одна наведена в підручнику «Антропологія» Я.Я. Рогінского і М.Г. Левіна, друга запропонована Г.Ф. Дебецем, третя розроблена В.В. Бунаков.
Перша має досить сувору структуру: три великі раси поділяються на малі раси, проміжки між великими заповнені шістьма проміжними расами. У назвах дотриманий географічний принцип.
Класифікація Г.Ф Дебеца найбільш близька до генеалогічного древа людини. Все людство автор розділив на негро - австралоїдной, европеїдну і монголоїдну великі раси, причому більше зблизив перші дві. Кожна з них ділиться на дві основні гілки, настільки складно переплетені один з одним, що часом важко сказати, до якої великий раси належить той чи інший конкретний антропологічний тип. Однак, ця схема вкрай складна і практично не уявляємо в текстовому або табличному вигляді.
В.В. Бунак представляв расову диференціацію у вигляді дерева (Бунак В.В., 1980). Його "стволи" і "гілки" він поділяв на основі уявлень про давнину і глибині розбіжності окремих антропологічних варіантів
В якості прикладу я наведу класифікацію Я.Я. Рогінского і М.Г. Левіна як одну з найбільш відомих. При побудові класифікації враховувалися: ступінь морфологічного подібності рас, їх географічне поширення і по можливості старовину їх формування, причому остання в ряді випадків за відсутністю матеріалу встановлювалася і використовувалася лише може бути.
Расова схема, опублікована в підручнику антропології Я.Я. Рогінского і М.Г. Левіна [6], виділяє три великі раси, кожна з яких поділяється на п'ять проміжних (малих рас):
• екваторіальна або австрало негроїдна:
австралійська
веддоідная
маланезійская
негрскіх
негрілльская (центральноафриканська)
бушменську (південноафриканська)
• євразійська або європеоїдна:
індо-середземноморська
атланто-балтійська
Біломорсько-балтійська
середньоєвропейська
балкано-кавказька
уральська
• азіатсько-американська або монголоїдна.
північноазіатський
арктична (ескімоської)
далекосхідна
Південноазійська
Американська
Проміжне місце між екваторіальній і євразійської великими расами займають дві раси: ефіопська і південно-індійському; між євразійською та азіатсько-американської розміщуються також дві раси - Південно-Сибірська і уральська; нарешті, особливе місце по значній частині ознак проміжне між американською та австралійської займають полінезійська і Курильських раси. Питання про походження цих проміжних форм дозволяється різному для кожної з них.
Треба відзначити, що багато антропологи не згодні з угрупованням ряду рас у схемі Я.Я. Рогінского і М.Г. Левіна. Наприклад, поруч виявилися австралійська і бушменську раси, загальних расових рис у яких практично немає. Творці цієї класифікації ясно розуміли умовність запропонованої схеми та особливо відзначили її у супроводжує тексті. Проблема єдиного масштабу відстаней між расами одного порядку обговорювалася авторами, але не могла бути повністю вирішена на малось тоді матеріалі (як, втім, не може бути вирішена і зараз).
При великій кількості різних класифікацій у дослідників існує якесь «мовчазне» згоду з багатьох окремих антропологічним типами та їх угруповання в більш великі підрозділи.
Таким чином, можна бачити, що створення расової класифікації було б вельми складним завданням. Тоді як основні, або великі, раси збігаються у більшості класифікацій, кінцеві поділу класифікацій часто помітно відрізняються. Загальноприйнятою расової класифікації не існує, і це є очевидним наслідком безперервності біологічної мінливості.
5. Сучасний расизм
Довгий час ніхто не сумнівався в бутті рас. Але в останнє десятиліття значне число американських антропологів виступило з твердженнями, що в дійсності ніяких рас не існує і що визнання реального буття рас є не що інше, як расизм. Навчання, що визнають існування рас, оголошуються "науковими расистами", переслідуються, виганяють з університетів, позбавляються роботи. Однак, існування рас людини є безсумнівним фактом. І у визнанні цього немає абсолютно нічого расистського. Расизм починається лише там і тоді, де одна з рас оголошується вищої, а інші - нижчими.
Расизм - сукупність антинаукових концепцій, основу яких складають положення про фізичну і психічної нерівноцінності людських рас, вирішальний вплив расових відмінностей на історію і культуру суспільства, споконвічному поділ людей на вищі і нижчі раси.
Як і будь-яка неправдива концепція, расизм ґрунтувався на роздуванні, абсолютизації певних моментів дійсності, що й дозволяло йому видавати себе за істину. Найзначніше розцвів расизм в середині XIX ст. в Англії та Америці, а також у Франції та Німеччині. Він з'явився ідеологічної підтримкою работоргівлі і колоніального захоплення земель Африки, Америки, Азії, Австралії та Океанії. Расисти стверджували, що між фізичною будовою людини та її інтелектуальними, психічними, соціальними якостями є безпосередня прямий зв'язок. Нібито спочатку виникли "чисті" раси, а пізніші змішання тільки "псували кров" деяких "невезучих" груп. Виходячи з цього, расисти довільно ділили раси на "вищі" і "нижчі", відносячи себе, природно, до самої "вищої". У XIX ст. "Вищої" расою зазвичай вважалася "арійська" - білява довгоголових північноєвропейська. "Нижчими" расами вважалися всі інші, але особливо негроїдна раса, оскільки основний потік рабів йшов із Західної Африки, та й зовні екваторіали здавалися найбільш відмінними від європейців.
Расисти виділяють "вищі" і "нижчі" раси. Однак Загальна декларація прав людини проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах і що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені в ній, без якого б то не було різниці, зокрема без розрізнення за ознакою раси, кольору шкіри, національного походження. Тому, будь-яка теорія переваги, заснованого на расовому розходженні, в науковому відношенні помилкова, в моральному - поганим, а в соціальному - несправедлива та небезпечна. Для расової дискримінації не може бути виправдання, де б то не було, ні в теорії, ні на практиці. Існування расових бар'єрів суперечить ідеалам будь-якого людського суспільства.
Антропологія довела неспроможність расистських "теорій" ще в XIX столітті, проте расизм продовжує володіти умами людей. Можна сказати, що це глобальна проблема сучасності. Будь-яка проблема вимагає певного рішення. Тим не менш, расизм важко перемогти, оскільки він, мабуть, пов'язаний з вродженими психологічними системами розпізнавання "свій - чужий", закріплюються у свідомості в ранньому дитинстві на основі образів оточуючих людей своєї групи.