На дні стерильних чашок, приготованих для розливу агару, відмічають „верх” (нанесення прямої лінії на відстані 1см від краю), вказують назву і концентрацію антибіотика, номер партії. Готові чашки з антибіотиками можна зберігати в холодильнику тиждень. Перед посівом чашки обов”язково підсушують у термостаті протягом 30-40 хв.
При визначенні МІК (мінімальна інгібуюча концентрація) використовують метод серійних розведень препаратів у щільному поживному середовищі. Для цього готують серію поживних середовищ з різними концентраціями антибіотиків. Інтервал між концентраціями може бути подвійним. В залежності від активності антибіотика, вибирають ряд концентрацій ─ від мінімальної, на якій ростуть всі штами певного виду, до максимальної, яка подавлює ріст всіх штамів даного виду.
1.1.4.Відбір і підготовка культур для дослідження
При дослідженнях в цілях вибору препаратів використовують штами від хворих з нагноєнням ран слизових оболонок, шкіри, підшкірної клітковини.
Для дослідження беруть чисті культури бактерій. При закритих процесах із одного патологічного матеріалу досліджують 2-3 культури кожного виду, що має етіологічне значення; із відкритих (зв”язаних з порожнинами або зовнішнім середовищем) патологічних процесів, в яких популяція бактерій більш гетерогенна, вибірка повинна бути більшою ─ 5-10 культур.
Якщо досліджується одна культура, помилка у визначенні чутливості може досягти 50%. При великій затраті антибіотика і поживного середовища помилка не збільшується, оскільки одного виду і виділені з одного матеріалу, можна змішувати і випробовувати в одній пробі (на одній чашці з поживним середовищем може бути досліджено на чутливість до антибіотиків 25-50 культур).
Досліджувані культури вирощують в термостаті протягом 18-20 годин на скошених поживних середовищах. Ріст культур змивають теплим стерильним розчином NaCl з 0.1%-ним розчином желатину і стандартизують до 850млн. бактерій на мл (бактеріальний стандарт №10).
Культури одного виду і з одного матеріалу досліджують окремо або готують із них суміш в рівних об’ємах, так, щоб в 1мл суміші була така ж густина (850млн/мл).
1.1.5.Техніка посіву досліджуваних культур на середовище з антибіотиками.
Перед посівом досліджуваним культурам присвоюють номери трафарету, які заносять у протокол досліджень. Відомі 2 варіанти, які дають ідентичні результати.
Посів штампом-реплікатором.
Досліджувані культури пастерівською піпеткою вносять у лунки основи штампа-реплікатора. Порядок внесення культур повинен відповідати присвоєним їм, згідно трафарету, номерам.
Штифти штампа-реплікатора занурюють в лунки і ними роблять відбиток (для цього штифти злегка притискають до поверхні середовища і витримують 10с) на середовищі з антибіотиками: по одній чашці на кожен антибіотик при визначенні показників клінічної і біологічної стійкості, і на серію чашок з кожним антибіотиком при визначенні МІК. Для стандартної посівної дози штифти занурюють в лунки з культурою перед кожною реплікою. При серійному способі посів проводять від меншої концентрації до більшої. Одночасно роблять контрольний посів на поживне середовище без антибіотика.
Посів пастерівською піпеткою.
На фоні трафарету на 25 штамів відкритим кінцем стерильної преципітаційної пробірки в поживне середовище з антибіотиком роблять невеликі вдавлення ─ стандартизуючі зони посіву.
Для посіву піпеткою вихідну культуру (850млн/мл) розводять 0.5%-ним розчином NaCl у 2 рази (до густини 425млн/мл). В зони посіву пастерівською піпеткою вносять по одній краплі суспензії досліджуваних культур. Валик, зроблений пробіркою, попереджає можливість розтікання краплі. На кожну культуру беруть окрему піпетку.
Посіви витримують на лабораторному столі до всмоктування культур, після чого поміщають в термостат при температурі 37гр.С до наступного дня.
Облік результатів проводять по наявності або відсутності росту бактерій в зонах посіву на фоні трафарету з номерами культур і у відповідності з контрольним посівом. Культура, що не дала росту на середовищі з антибіотиком, оцінюється як чутлива до даної концентрації, а культура, що виросла на середовищі з антибіотиком (навіть окремі колонії), ─ як стійка.
1.1.6.Диференціація бактерицидної та бактеріостатичної дії антибіотика.
Описана вище методика не дозволяє встановити тип дії (бактеріостатичний чи бактерицидний) антибіотика. З цією метою було запропоновано метод повторних реплік-ререплік, який застосовують через добу після інкубації культур на середовищах з антибіотиками. Штифти стерильного штампа-реплікатора ретельно притискають до зон реплік з ростом і без росту досліджуваних культур і наносять відбиток (ререпліку)
на чашку Петрі з поживним середовищем, що не містить антибіотика. Посіви поміщають у термостат і порівнюють результати по наявності чи відсутності росту на обох чашках.
При бактеріостатичній дії препарату на середовищі без антибіотика в зоні відбитку буде спостерігатися повторний ріст бактерій, при бактерицидній дії зона відбитку буде залишатися стерильною.
Слід відмітити, що при використанні погано очищених штифтів штампа-реплікатора сила їх поверхневого натягу (змочуваність) зменшується, і внаслідок цього на поверхню середовища наносять менший об”єм бактеріальної суспензії, що може привести до помилкового заключення про чутливість культури до антибіотика.
Для попередження цього ускладнення необхідно після кожного досліду кип”ятити штампи-реплікатори в дистильованій воді і механічно очищати штифти штампа-релікатора.
1.2.Характеристика мікроорганізмів роду Staphylococcus як об’єкту дослідження.
1.2.1.Систематичне положення .
Стафілококи як і інші бактерії відносяться до царства Прокаріот (Prokariotae); Відділ Сильношкірі (Firmicutes) – Грам-позитивні організми, за формою коки, розмножуються бінарним поділом; Клас Firmibacteria; Група Грам-позитивні коки; Родина Micrococcaceae – це коки, що діляться більш, ніж в одній площині, неспороутворюючі; Рід стафілокок (Staphylococcus) – міститься на шкірі, шкірних залозах, слизових оболонках теплокровних . Вид 1. золотистий стафілокок (Staphylococcus aurеus) – викликає фурункульоз, післяопераційні ускладнення, сепсис;
2. Staphylococcus epidermidis; 3.Staphylococcus haemolyticus;
4. Staphylococcus hominis;
1.2.2. Загальні відомості
Стафілокок являє собою велику групу мікроорганізмів, різних за своїми ознаками. Поділ на патогенні і непатогенні штами досить умовний. Непатогенний стафілокок, який володіє слабо вираженими потенціально патогенними властивостями, у визначених умовах може стати причиною стафілококових захворювань, особливо у новонароджених, недоношених і дітей грудного віку. При зниженні загальної імунобіологічної реактивності організму, на фоні гострих респіраторних вірусних чи інших захворювань, непатогенний стафілокок може проявляти патогенні властивості і бути причиною розвитку хворіб за автоімунним механізмом.
В більшості випадків захворювання викликаються патогенними штамами золотистого стафілокока. В лабораторних умовах для культивування стафілокока користуються кров’яним, молочно-сольовим чи жовчно-сольовим агаром. В залежності від особливостей продукованого пігмента розвиваються колонії: золотисті, білі, кремові, лимонно-жовті. В бульйоні стафілокок формує рівномірну мутність, а потім пластівцеподібний рихлий осад на дні пробірки.
Стафілокок здатний ферментувати без утворення газу лактозу, глюкозу, сахарозу, маннозу, ксилолу, фруктозу, гліцерин: зброджувати молоко. Не зброджує рафінозу, дульцит, інулін, не розщеплює крохмаль. Стафілокок виділяє сірководень, не утворює індолу, відновлює нітрати і нітрити.
Стафілокок забарвлюється за Грамом позитивно. В мазках з чистої культури типовим є їх гроноподібне розміщення.
Однією із ознак патогенності стафілокока є його здатність лізуватися специфічними фагами.
У зв’язку з широким вторгненням в лікарську практику антибіотиків, а також сульфаніламідних препаратів з’явились антибіотикорезистентні штами стафілокока, що володіють патогенними властивостями. Тому стафілококова інфекція може розглядатися як одна із форм хвороби, що є причиною епідемічних спалахів серед новонароджених.
Боротьба із стафілококовими хворобами ускладнена у зв’язку з широким розповсюдженням стафілокока серед населення і в оточуючому людину середовищі. Епідеміологічно небезпечними є особливо ті носії, у яких постійно і тривалий час виявляється один і той же фаготип стафілокока.
Стафілокок відноситься до досить невибагливих мікроорганізмів, легко пристосовується до умов зовнішнього середовища, відносно швидко набуває стійкості до антибіотиків та інших лікувальних препаратів, зберігаючи при цьому свої вірулентні властивості. Встановлено, що під впливом лікування антибіотиками можливий перехід вегетативної форми стафілокока в L-форму, яка володіє здатністю персистувати в організмі і реверсувати у вихідну патогенну форму при зниженні загальної імунобіологічної реактивності організму чи у зв’язку з приєднанням інших захворювань. Стафілокок розмножується в широкому діапазоні температур (від 10 до 43 гр.С) в аеробних і анаеробних умовах на всіх простих поживних середовищах. Стафілокок найбільш стійкий до дії різних фізичних і хімічних факторів, добре переносить висихання, охолодження, високих температур, менш стійкий до дезинфікуючих хімічних засобів.
1.2.3. Джерело інфекції.
Джерелом інфекції є діти і дорослі з різними захворюваннями стафілококової етіології, а також здорові носії. Епідеміологічну небезпеку становлять діти і дорослі з гострими і хронічними захворюваннями верхніх дихальних шляхів, порожнини рота і легень (тонзиліт, фарингіт, риніт, аденоідит, гайморит, пародонтоз, трахеїт, трахеобронхіт, пневмонія), гнійними захворюваннями шкіри і підшкірної клітковини (піодермія, фурункульоз, флегмона, підшкірні абсцеси) та інші.