До кожного ящика з монолітом додають етикетку, в якій зазначають дату відбору, назву культури, сорту, номер сівозміни та поля, попередник, висоту снігового покриву, товщину льодяної кірки.
Розморожують моноліти поступово. Спочатку їх встановлюють у приміщенні з температурою від 5 до 10 °С. Відталі моноліти переносять у світле приміщення з температурою 18—20е. Рослини поливають водою кімнатної температури, не допускаючи пересихання або перезволоження грунту.
На 8—10-й день після встановлення монолітів у теплому приміщенні можна попередньо передбачити життєздатність рослин, а на 15—20-й день — визначити її остаточно. Для цього всі рослини обережно виймають з грунту, корінці їхні відмивають водою, після чого відокремлюють живі рослини (з відрослими листками та новими корінцями) і загиблі (без ознак відростання).
Стан посівів у зимовий період визначають за кількістю загиблих рослин, обчислюючи цей показник так само, як зрідженість посіву.
Водний метод дає можливість швидше одержати дані про стан -озимих, ніж монетний, і полягає він у відрощуванні рослин у воді.
Проби для відрощування за цим методом також вирубують із двох суміжних радів завдовжки 50 і завглибшки 8-10 см у трьох-чотирьох місцях поля. Потім їх разом з етикетками, на яких позначають ті самі дані, що й для монолітів, кладуть у ящики або кошики, утеплюють на час транспортування і доставляють у відносно тепле приміщення з температурою повітря 5—7 0С.
З грунту відталих проб вибирають рослини, відмивають корінці водою, вибраковують пошкоджені під час вирубування, а в тих, що залишають, відрізають корінці на 3—4 см нижче вузла кущення і верхню частину листочків. Після цього рослини для відрощування розміщують по краях глибокої тарілки з таким розрахунком, щоб корінці та нижня частина вузла кущення були занурені у воду. У кожній тарілці розміщують одну пробу рослин. З одного поля беруть три— чотири проби.
Умови для відрощування рослин у воді (світло, тепло такі самі, як і для рослин, які відрощуються в монолітах воду в тарілках міняють через кожні два-три дні.
Визначити стан рослин можна вже на 4—6-й, а в cyмнівних випадках — 7—8-й та 15-й день таким самим способом, як при монолітному методі.
Метод цукрового розчину. Щоб терміново визначити стан посівів, рослини, відібрані й підготовлені вказаним вище способом, спочатку відрощують протягом 13—15 год у 2 %-му цукровому розчині (20 г цукру на 1 л води), після чого розчин замінюють водою. Життєздатність рослин визначают на четвертий—п'ятий день після початку відрощування.
Донський (удосконалений) метод оцінки життєздатності рослин за інтенсивністю та характером відростання меристемної тканини дає можливість визначити стан озимини за дві-три доби.
Проби (по п'ять-сім рослин) відбирають при температурі повітря не нижче 8 °С по діагоналі поля в 20—30 місцям залежно від його площі. Рослини повинні мати непошкоджені механічно вузли кущення і корінці завдовжки не менше як 1,5-—2 см.
Моноліти з рослинами зручно вкладати в паперові мішки, на яких записують усі необхідні дані, як і під час відбору.
Проби рослин розморожують протягом 18—24 год при температурі повітря 3—7 °С, що сприяє нормалізації процесів відтавання та необхідній перебудові обміну речовин у тканинах рослин.
У підготовлених рослин відмивають корінці водою, видаляють пошкоджені рослини і на відстані 1,5—2 см від вузла кущення відрізають корінці та листки. Рослини з одного поля кладуть у скляну банку або поліетиленовий мішечок на шар добре змоченої вати або марлі чи фільтрувального паперу, щоб вони під час відростання не підсихали і не перезволожувалися. Банки з рослинами закривають кришками, а мішечки щільно зав'язують, щоб створити всередині високу вологість повітря і на дві-три доби ставлять у тепле місце з температурою повітря 24—25 °С. В особливо суворі зими період відрощування подовжують на одну-дві доби. За цей час у живих рослин приріст меристемної тканини становить від 1 до 2 см, у нерозкущених — від 0,7 до 1,5-см, Рослини з незначним приростом (0,3—0,5 см) або зовсім без нього відносять до загиблих.
Серед живих (відрослих рослин) визначають життсздатні, спроможні навесні утворювати продуктивністебла, і пошкоджені, які можуть загинути нанесені. У таких пошкоджених рослин піхва листка стебла прозора, що ви: качається різними темпами відростання внутрішніх і зовнішніх тканин. До породжених рослин належать і такі, в яких листок майже двоє вужчий від здорового і нібито пом'ятий.
До життєздатних належать усі рослини, які мають не менше одного нормально відрослого стебла.
За нормальних умов перезимівлі моноліти або проби рослин для оцінки стану озимих відбирають у такі строки: 25 січня, 23 лютого та 10 березня. Коли ж умови перезимівлі несприятливі, проби для відрощування беруть додатково.
6. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФОТОСИНТЕЗУ У РЕГУЛЮВАННІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ РОСЛИН ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ
Серед факторів, що визначають загальну продуктивність рослин, фотосинтезу належить провідна роль, якщо врахувати, що частка органічної маси, утвореної під час цього процесу, становить близько 95 % маси всіх сухих речовин рослини. Тому керування фотосинтезом посіву е одним з найефективніших шляхів управління продуктивністю рослин, впливу на їх урожайність.
До найважливіших факторів, що визначають рівень продуктивності посівів сільськогосподарських культур, належать: енергія сонячного світла, яка забезпечує проходження фотосинтезу; постачання посівів вуглекислим газом, також необхідним для фотосинтезу; рівень мінерального живлення, умови водопостачання та тепловий режим.
Основне завдання землеробства — використання енергії сонячної радіації через фотосинтез для утворення органічної речовини з найбільшим коефіцієнтом корисної дії.
Необхідність переходу па біологічно чисті енергозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур зумовлює максимальне використання потенційних можливостей рослин при спрямованому для цього керуванні життєво необхідними факторами їх життя.
За сучасними уявленнями, оптимальні за структурою, рівнем забезпеченості водою, мінеральним живленням та вуглекислим газом посіви найпродуктивніших сортів можуть використовувати ФАР 4—5 % (фотосинтетично активна радіація) на фотосинтез та нагромадження органічних речовин. Але при середніх урожаях по країні (17— 18 ц/га) зернові культури витрачають не більше 0,6—0,9 % ФАР. Отже, для збільшення врожаю цих культур існують великі резерви. Важливим для дальшого зростання його є створення високопродуктивних сортів та гібридів, які характеризуються підвищеною фотосинтезуючою активністю, а також розробка науково обґрунтованої технології вирощування їх.
Формування більшої чи меншої асиміляційної поверхні всього листя рослин, як правило, позначається на їх загальній продуктивності.
Поряд з листям у створенні біологічного врожаю зерна під час репродуктивного періоду у фотосинтезі беруть участь і стебла. Інтенсивність фотосинтезу колосу безостої пшениці, наприклад, сорту Миронівська 808, невисока — вона лише компенсує витрату енергії рослин на нічне дихання за період від з'явлення колосу до повного дозрівання. В остистих сортів участь колосків у фотосинтезі значно більша, ніж у безостих.
Одним з найважливіших питань в агрономічній науці є визначення можливості максимального накопления рослинами органічної речовини в процесі високої продуктивності фотосинтезу.
Світловий режим для життя рослин має не менше значення, ніж температура, вологість та мінеральне живлення. Світло, або промениста енергія, у широкому розумінні цього слова, є важливим енергетичним фактором, який бере активну участь у створенні органічної речовини на землі.
Промениста енергія сонця у більшості випадків впливає на особливості процесів росту, форми і розміщення листя у рослин та ін. Вона бере участь не тільки у формуванні органічної речовини, але і в її перетворенні та відкладанні, впливає побічно та безпосередньо на процеси загартування рослин, зміни їх зимо- та посухостійкості. Світло також впливає і на формування органів рослин.
У похмурну погоду або в загущених осінніх сходах у злаків конус наростання основного стебла та пагонів завжди виноситься (піднімається) ближче до поверхні ґрунту, їх ріст за умов недостатнього освітлення припиняється із запізненням. Все це зумовлює невелику продуктивність таких сходів. З робіт А. С. Оконенка (1954), В. І. Розумова (1961), П. П. Вавілова (1981) та багатьох інших відомо, що в зв'язку з різною інтенсивністю освітлення неоднаково відбуваються біологічні, фізіологічні та біохімічні процеси в рослинах, а це в кінцевому результаті впливає на вміст хлорофілу, анатомію, морфологію окремих органів та габітус рослин у цілому. Світловий режим озимої пшениці впливає не тільки на розвиток, але й на процеси росту, висоту стебла, кількість листків, довжину та ширину листкової пластинки. У середньому вглиб травостою пшениці надходить тільки 15—20 % сонячної радіації.
Для нормального росту і розвитку рослин озимої пшениці необхідна мінімальна сила освітлення— 1,8 тис. люксів. Пряме сонячне світло опівдні дає ЗО—40 тис. люксів. Недостатнє освітлення може послаблювати процес фотосинтезу, що негативно позначається на врожаї, а в поєднанні з багатим азотним фоном призводить у зернових культур до різкого збільшення стерильності квіток.