2. БОТАНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ
Загальна характеристика. Пшениця належить до найдавніших культур. У країнах Азії та Європи її. вирощували З тис. років, а в Єгипті І6 тис. років до н.е. В Україні зерно її знаходили під час розкопок скіфських могил та трипільських стоянок..
Пшениця в світовому масштабі має найбільше продовольче значення. За посівною площею вона займає перше місце в світі серед сільськогосподарських культур. Світова посівна площа її становить 220 млн га. В останні 25 років вона збільшилася на 40 млн га. На великих площах її вирощують в Аргентині, Франції, Італії, Туреччині, Пакистані.
В Україні посівні площі озимої пшениці становлять 5—7 млн га.
Озима пшениця має триваліший вегетаційний період, ніж яра, краще використовує вологу й поживні речовини грунту і дає в основних районах вирощування високі врожаї.
8 умовах тривалої теплої осені вона розвиває міцну кореневу систему і добре кущиться. У посушливі весни використовує зимову вологу краще, ніж ярі зернові навіть ранніх строків сівби! Осіння сівба і більш раннє збирання озимої пшениці порівняно з ярою дає змогу господарствам краще використовувати робочу силу і засоби виробництва. На родючих грунтах урожайність озимої пшениці перевищує урожайність озимого жита та ярої пшениці.
Види пшениць. Пшениця належить до родини Роасеае, роду FriticumL. Серед зернових культур вона представлена у виробництві найбільшою кількістю видів. Всього налічують 22 види, які об'єднують у чотири генетичні групи.
В основу поділу видів пшениці на групи покладено кількість хромосом у соматичних клітинах: диплоїдна група (14);тетраплоїдна (28); гексаплоїдна (42); октаплоїдна (56). Види, що належать до однієї групи, легко схрещуються між собою і дають плодючі гібриди, тоді як види, що належать різних груп, при схрещуванні дають потомство безплідні або з низькою плодючістю.
Всі види пшениці за морфологічними ознаками поділяють на дві групи: голозерні й плівчасті, або полб'яні. Важливою особливістю культурних голозерних пшениць є те, що колосовий стрижень їх неламкий і зерно при обмолочуванні легко відділяється від колоскових лусок. Всі інші пшениці (полб'яні та дикорослі) мають стрижень, який під час достигання врожаю легко розламується на окремі членики разом з колосками. Зерно цих пшениць при обмолочуванні не відділяється від квіткових і колоскових лусок.
Найбільше значення у виробництві мають два види пшениці: м'яка, або звичайна, і тверда. У культурі найпоширеніші сорти м'якої пшениці.
Невеликі площі в світі займають карликова, карталінська, тургідум, Тимофеева, польська, полба, спельта, однозернянка та інші пшениці (рис. 12).
М'яка, або звичайна, пшениця . Її посіви поширені в усіх частинах світу — від Полярного кола до тропіків. Вона характеризується високою пластичністю і великою різноманітністю форм. Відомо 250 різновидів і кілька тисяч сортів м'якої пшениці. У виробництві поширені озимі та ярі форми.
М'яка пшениця має великий, нещільний колос, в якому лицевий бік ширший, ніж бічний. Є остисті й безості форми. Остюки, що відходять від зовнішніх квіткових лусок, коротшім від колоса і розходяться під значним кутом. Колоскові луски широкі, такі самі за довжиною, як і квіткові, або трохи коротші. Кіль на колосковій лусці розвинений слабо і закінчується добре розвиненим зубцем або остюкододібним додатком.
Колосок багатоквітковий. Залежно від умов вирощування й сортових особливостей розвивається від двох додаяти квіток і утворюється від двох до чотирьох зернин у колоску. Зерно з добре вираженим чубком, борошнисте, напівсклоподібне і склоподібне. Соломина по всій довжині порожниста.
Тверда пшениця (Тг. durum) характеризується щільним остистим колосом (безості форми трапляються рідко). Соломина біля колоса виповнена. Остюки грубі, значно довші від колоса, розміщені паралельно до колосового стрижня. Колоски багатоквіткові. Зерно склоподібне, з підвищеним вмістом білка. У виробництві поширені ярі форми.
Карликова пшениця (Tr. compoctum) має дуже щільний, остистий і безостий і ламкий голос. Зерно округле, голе, переважно борошнисте. Буває озима і яра форми. Вирощують переважно в районі Паміру, Туреччині, Середній Аза, Африці.
Пшениця тургідум (Тг. turgidum). Колос остистий, гіллястий або простий щільний. Колоскові луски здуті, коротші, ніж квіткові. Зерно коротке, округле, голе, переважно борошнисте. Є озимі та ярі форми. Трапляється в Закавказзі, Казахстані.
Поліська пшениця (Тг. polonicum). Колос неламкий, остистий або безостий. Колоскові луски довгі, схожі на луск вівса.
Карталінська пшениця (Тг. cartnlicum) має остистий неї щільний, неламкий колос. Членики колосового стрижня дужа вузькі. Кільовий зубець довгий, переходить у остюк.
Полба двозернянка (Тг. dicoccum). Колос щільний, з паралельними остюками, колоски двозерні, зерно видовжене при обмолочуванні залишається в колосках. У минулому полба була дуже поширена переважно як яра культура Татари, Чувашії, Мордовії та в Середньому Поволжі. Висівається на досить незначних площах.
Колос ламкий, зерно плівчасте, скловидне. Стійка проти ураження іржею.
Культурна однозернянка (Тг. пюпососсшп). Рослина гірських степів. Колос малий, остистий, щільний, сильно стиснутий, ламкий. Зерно в лусках. Соломина міцна, висока. Дуже стійка проти грибних захворювань.
Пшениця зандурі, або Тимофеева (Тг. Timopheevi). Колос ламкий, щільний, остистий з боків. Для колосових лусок характерний відтягнутий назовні зубець. Зерно в лусках скловидне. Трапляється як яра форма.
Вид цієї пшениці відкритий ІІ. М. Жуковським у Грузії.
Різновидності пшениці. Як уже зазначалося, пшениця характеризується великою різноманітністю форм, що різняться між собою багатьма ознаками. Найбільшою кількістю форм і сортів представлені м'яка і тверда пшениці (табл. 3).
3. Основні ознаки різновидностей м'якої і твердої пшениці
| Різновидність | Наявність остюків | Забарвлення колоса | Колір зерна | Опущеність колоскових лусок |
| М’яка пшениця | ||||
| Лютесценс | Безоста | Біле | Червоний | Неопущений |
| Альбідум | -//- | -//- | Білий | -//- |
| Мільтурум | -//- | Червоне | Червоний | -//- |
| Альборубрум | -//- | -//- | Білий | -//- |
| Грекум | Остиста | Біле | -//- | -//- |
| Еритроспермум | -//- | -//- | Червоний | -//- |
| Еритролеукон | -//- | Червоне | Білий | -//- |
| Ферругінеум | -//- | -//- | Червоний | -//- |
| Цезіум | -//- | Димчасте | -//- | -//- |
| Гостаінум | -//- | Біле | -//- | Опущений |
| Барбаросса | -//- | Червоне | -//- | -//- |
| Суберитроспермум | Напіввосиста | Біле | -//- | Неопущений |
| Тверда пшениця | ||||
| Мелянопус | Остиста | Біле | Білий | Опущений |
| Леукурум | -//- | -//- | -//- | Неопущений |
| Бритромелан | -//- | Червоне | -//- | -//- |
| Гордеїформе | -//- | -//- | -//- | -//- |
| Кандіканс | Безоста | Біле | -//- | -//- |
| Афіне | -//- | -//- | Червоний | -//- |
Кожний з цих видів об'єднує багато різновидностей. 0 основу поділу видів на різновидності покладено такі ознаки: наявність остюків; забарвлення колоскових лусок та остюків; забарвлення зерна; опушеність колоскових лусок. З остистих різновидностей у посівах озимої пшениці переважає еритроспермум, а з безостих — лютесценс.
Урожайність зернових культур визначається генетичним потенціалом сортів (гібридів) та рівнем технології їх вирощування на фоні високої загальної культури землеробства. Щоб повніше реалізувати їх потенціальну продуктивність, технології вирощування повинні максимально задовольняти вимоги рослин до ґрунтового і повітряного живлення, вологозабезпечення, температури протягом вегетації. Тому щоб розробити оптимальну технологію, потрібно знати і враховувати закономірності зміни факторів зовнішнього середовища під впливом технологічних прийомів і росту та розвитку рослин, а також вимоги їх на кожному періоді життя до необхідних факторів.
Найбільшого значення набуло вивчення потреб зернових культур за фенологічними фазами та етапами органогенезу.
Зернові злаки протягом вегетації проходять відповідні фази розвитку, з якими пов'язане утворення окремих органів. Для злакових культур характерні такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, кущення, вихід у трубку, колосіння (викидання волотей), цвітіння, формування, наливання та достигання зерна.
Проростання насіння — складний фізіологічний процес, у результаті якого зародок використовує запасні поживні речовини, перетворюється в проросток, що здатний до автотрофного живлення. У цьому складному процесі в 1976 р. Ф. Ноббе виділив три основні фази проростання: 1 — поглинання води (фізичний бік процесу); 2 — перетворення запасних поживних речовин із нерозчинних у розчинні біохімічний бік процесу); 3 — власне проростання (фізіологічний бік процесу, морфологія проростання).
Однак ці фази не розкривають повної картини проростання насіння, тому LГ. Строна цей процес поділив на п'ять фаз.
1 — фаза поглинання, води. Насіння .поглинає воду до появи критичної вологи. Втягують воду гідрофільні колоїди насіння, в той же час не відбувається помітна активізація хімічних процесів і не спостерігаються зміни у морфології. У цій фазі насіння поглинає воду із силою 50—100 атм., і збільшення об'єму його особливо помітне через 8—12 год і закінчується через добу. При доступній волозі насіння бубнявіє при температурі 20 °С.