Фінансове забуспечення недержавних пенсійних фондів (стр. 5 из 13)

Побудова ефективно функціонуючих недержавних пенсійних фондів в Україні означає створення нового механізму пенсійного забезпечення. Значущість таких фондів визначається їх спроможністю бути суттєвим джерелом підтримки соціальних стандартів та одночасно акумулятором внутрішніх інвестиційних ресурсів для прискореного розвитку національної економіки.

Тому, необхідність активного втручання держави в процеси діяльності недержавних пенсійних фондів об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Створення НПФ при участі держави має велике значення для розвитку недержавного пенсійного забезпечення та покладає на його засновників велику відповідальність не тільки за діяльність створюваного НПФ, а й за те, як створення цього НПФ відобразиться на всьому фінансовому та фондовому ринках.

Діяльність недержавних пенсійних фондів та обслуговуючих компаній знаходиться під постійним перехресним наглядом та суворим контролем з боку державних органів. 1 січня 2004 року в Україні набули чинності Закони України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року і «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 року [1;2].

Відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, який набув чинності 1 січня 2004 року, державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, а саме за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України [30].Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України було розроблено 30 підзаконних нормативно-правових актів [8].

Ефективність діяльності НПФ та адміністраторів контролює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, діяльність компанії з управління активами та банка-зберігача – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, а банка-зберігача ще й Національний банк України [19] (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Державний нагляд за недержавними пенсійними фондами [3]

Як орган державного нагляду та контролю у цій сфері, Держфінпослуг оприлюднює перелік юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері недержавного пенсійного забезпечення, здійснює обмін інформацією, яка є необхідною для державного нагляду та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення з відповідними державними органами, зокрема, з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

До основних напрямків регулювання у сфері недержавного пенсійного забезпечення відноситься реєстрація недержавних пенсійних фондів (з видачею їм відповідного свідоцтва), ліцензування юридичних осіб, що будуть надавати послуги з адміністрування пенсійних фондів, аналіз ефективності діяльності всіх суб‘єктів системи недержавного пенсійного забезпечення [30].

У разі виявлення порушень державні органи вживають заходи впливу, передбачені чинним законодавством.

Контроль діяльності фонду з боку засновників здійснює рада фонду (єдиний орган управління НПФ), яка формується з представників засновників. Рада фонду може у будь-який час замінити компанії, що здійснюють обслуговування фонду, якщо їх діяльність буде визнана неефективною.

Крім того, рада фонду затверджує інвестиційну декларацію – документ, що визначає напрями інвестування пенсійних активів (додаток Б). Інвестиційна декларація пенсійного фонду підлягає обов'язковій реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України протягом 60 календарних днів після формування ради фонду [1; стаття 10].

Крім цього, проводяться планові аудиторські перевірки діяльності пенсійних фондів, адміністраторів, компаній з управління активами, зберігачів, страхових організацій та банків, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення, проводяться не рідше ніж один раз на рік за рахунок юридичних осіб, що перевіряються. Аудиторська перевірка проводиться аудитором, який має право на провадження аудиторської діяльності і займається виключно наданням аудиторських послуг згідно із законодавством. Аудиторська перевірка проводиться на підставі договору, який укладається між аудитором та юридичною особою, що перевіряється [1; стаття 5].

Один і той же аудитор не може провадити перевірку двох і більше юридичних осіб, що надають послуги одному й тому ж пенсійному фонду. Аудитор не може проводити перевірку суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення та вищезазначених юридичних осіб, якщо він або його засновник (засновники) володіють часткою (паєм, акціями) у статутному капіталі цих суб'єктів (юридичних осіб) або їх засновника (засновників).

При поданні річної звітності Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України і Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку адміністратор і компанія з управління активами обов'язково додають до зазначеної звітності копію аудиторського висновку встановленого зразка.

Отже, державний нагляд за діяльністю недержавних пенсійних фондів здійснюється досить активно, проте, через те, що пенсійна реформа в Україні була здійснена нещодавно (2004 рік) і через малий досвід функціонування НПФ на ринку ще існують певні недоліки недостатнього їх регулювання.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ

2.1 Аналіз та оцінка сфери діяльності НПФ

У 80-90 роках 20 століття відбулася криза солідарних систем в країнах Європи через старіння населення, зниження чисельності працючих, зростання кількості пенсіонерів, що призвело до того, що в країнах з перехідною економікою солідарні системи стали джерелом політичних конфліктів а також перестали виконувати головну соціальну функцію – забезпечувати достойний рівень життя (60-70% заробітної плати) [21].Тому більшість країн почали реформувати свої системи пенсійного забезпечення. Головною причиною стала також демографічна криза у світі. За різними підрахунами,через 50 років у світі понад 40% усіх людей будуть пенсійного віку і особливо гостро ця проблема стоятиме перед Європою.

Країни знаходяться на різних стадіях старіння населення, однак, чим більш активним є цей процес, тим більші проблеми перед ними постають. Чим раніше будуть розроблені, доведені до громадськості, та запроваджені нові методи пенсійної системи, тим дешевшими вони будуть для суспільства [27].

Останніми роками в багатьох країнах, водночас з проведеними пенсійними реформами, був збільшений офіційний вік виходу на пенсію (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Очікувана тривалість життя у офіційному віці виходу на пенсію у деяких країнах

Країна	Офіційний вік Виходуна пенсію		Тривалість життя у офіційному віці виходу на пенсію
	Чоловіки	Жінки	Чоловіки	Жінки
Україна	60	55	14	25
Австрія	65	60	17	24
Великобританія	65	60	15.7	23
Іспанія	65	65	16.8	20.9
Німеччина	65	65	16.3	19.8
Польща	65	60	14	22
Румунія	65	60	13	20
Словаччина	62	62	15	18
Угорщина	62	61	16	20
Франція	60	60	20	26

За даними World Bank

Серед європейських країн Україна має найнижчий вік виходу на пенсію, особливо для жінок – 55 років, тоді як рівень очікуваної тривалості життя для офіційного віку виходу на пенсію є довшим ніж в багатьох європейських країнах [27].

Рішення про те, щоб не підвищувати вік виходу на пенсію, є прийнятним у даний час, але зовсім незабаром до цього питання треба повернутись, оскільки у майбутньому поступове підвищення пенсійного віку стане вкрай необхідним. Майже всі країни, які провадили пенсійну реформу підвищили чи ще продовжують підвищувати пенсійний вік.

Крім цього, наприкінці XX ст. у західних країнах постала проблема, породжена покращенням якості життя. Якщо в 70—80 pp. XX ст. економічна криза стала випробуванням для західної соціальної держави, то у 90-х pp. проблеми виникли через зростання тривалості життя, а, отже, й збільшення витрат на соціальні потреби. За даними МОП — у світі в 1990 р. налічувалося 9% населення у віці 60 років й старше, а в 2030 р. очікується 16%; за цими ж джерелами в середині 90-х pp. у більшості розвинених країн на пенсії витрачалось від 6 до 14% ВВП, що призвело до зростання витрат на пенсійне забезпечення. Крім того, подовження тривалості життя, а, отже, й подовження строку отримання пенсій, а також збільшений їх розміру у тих, хто досяг 80-ти літнього віку призвели до збільшення витрат [18].

Через зазначені причини, наприкінці минулого століття країни світу почали здійснювати пенсійні реформи, внаслідок чого в багатьох країнах були створені двох- та трьохрівневі пенсійні системи. У розвинених країнах світу в 90-х pp. були проведені пенсійні реформи (у США в 1995 p., у Великобританії в 1994 p., у Франції в 1993 p., в Італії у 1992 p., в Німеччині у 1992 p.).

Розглянемо розповсюдження трирівневих пенсійних систем. Трирівнева система, на зразок запропонованої та частково запровадженої в Україні, є переважаючою пенсійною моделлю серед країн колишнього соціалістичного табору. 12 країн колишнього соціалістичного табору мають трирівневі пенсійні системи, а саме: Угорщина та Польща (обидві країни запровадили таку систему до 2001 року), Болгарія, Хорватія, Естонія, Косово, Латвія, Литва, Македонія, Румунія, Росія та Словаччина (усі запровадили з 2001 року або пізніше) [5].

Трирівнева пенсійна система – це також модель найбільш поширена в розвинених країнах, включаючи Австралію, Данію, Нідерланди, Швецію, Швейцарію та Великобританію. Проте не всі трирівневі пенсійні системи однакові. Основні відмінності полягають у методиці обчислення пенсій на Рівні I та видах пенсійних схем, дозволених на Рівні III.