Фінансове забуспечення недержавних пенсійних фондів (стр. 6 из 13)

Майже усі добровільні системи Рівня III дозволяють тільки пенсійні плани на основі індивідуальних накопичувальних рахунків. Пенсійні плани з визначеними виплатами не можуть пропонуватись на Рівні III. Це особливо стосується добровільних пенсійних систем, які були нещодавно створені. Більшість систем Рівня III, які були створені давно, такі як у Сполучених Штатах та у Великобританії, дозволяють плани з визначеними виплатами, однак за останні 10 років, мабуть, не існує жодного прикладу запровадження Рівня III, який би дозволяв пенсійні плани з визначеними виплатами. Добровільні пенсійні схеми, які запроваджуються останнім часом, майже завжди є схемами з визначеними внесками.

Хоча більшість пенсійних реформ за останні 10 років завершились запровадженням трирівневих пенсійних систем, дворівневі пенсійні системи все ще залишаються домінуючою моделлю у міжнародній практиці. Більшість таких систем або вже існують давно або є новими системами у нерозвинених країнах (часто в Африці).

Дворівневі пенсійні системи майже завжди складаються з Рівня I – солідарної системи та Рівня III – добровільних схем. Тільки декілька таких систем, наприклад, в Казахстані складаються з обов’язкової накопичувальної системи (Рівень II) та добровільної пенсійної системи (Рівень III). Системи, які складаються тільки з Рівня II та III зустрічаються дуже рідко [5].

У колишніх країнахсоціалістичного табору використовуються різні моделі пенсійного забезпечення [26].Їх можна згрупувати за такими типами:

- Пенсійна реформа на зразок чилійської. Цю модель застосував лише Казахстан, де пенсійні внески сплачуються лише працівниками. Розміри пенсій залежать від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Спочатку планувалося, що внески сплачуватимуться до недержавних пенсійних фондів, але в останній момент було прийняте рішення про створення пенсійного фонду, управлінням яким здійснює держава. На початковому етапі пенсійної реформи більшість казахських громадян вибрало саме цей фонд, але з часом все більше громадян переходить до недержавних пенсійних фондів.

- Наступною системою, що заслуговує на увагу, є угорська, в якій на додаток до внесків, що сплачуються до солідарної системи, також перераховуються кошти до приватної пенсійної схеми з визначеними внесками.

- Латвійська - тут запроваджено умовно-накопичувальні рахунки. Відповідно до цієї моделі при виході на пенсію виплати мають складатися з накопиченої суми внесків та нарахованого на них інвестиційного доходу.

- У Польщі була введена у дію модель, відповідно до якої внески за станом на початок дії нової системи обліковуються як умовно-накопичувальні, а внески, що сплачуються з 1 січня 1999 року, дійсно інвестуються приватними пенсійними фондами, і від їх інвестування платники отримують реальний інвестиційний дохід. У момент виходу на пенсію їм має сплачуватись ануїтет, розрахований на основі цих обох складових частин.

- Російський варіант пенсійної системи складається з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестування внесків. Одна частина другого рівня складається з умовно- накопичувальних внесків, а друга (для осіб у віці до 50 років) – з коштів від інвестування внесків, що здійснюється як недержавними пенсійними фондами, так і єдиним державним накопичувальним фондом, схожим на фонд у Казахстані.

Будова системи, яка існує в Україні часткового нагадує угорську. Про схожість з угорською системою свідчить той факт, що Україна зберігає солідарний компонент, хоча він є істотно меншим ніж в Угорщині та матиме обов’язковий накопичувальний компонент.

У колишніх соціалістичних країнах був помітний ентузіазм щодо добровільних пенсійних заощаджень [33]. Перші закони були ухвалені в Угорщині і Чеській Республіці (1994 рік), пізніше – у Словацькій Республіці (1996 рік). Туреччина розглядає розвиток добровільних схем як наступний важливий крок, в той час як на Мальті добровільні додаткові плани були запропоновані як складова трирівневої пенсійної системи. На Кіпрі добровільні заощадження здійснюються переважно через ощадні фонди, які здійснюють одноразові виплати при виході на пенсію.

Перший досвід показує, що основні завдання створення добровільних схем приваблюють молодших за віком працівників і працівників з нижчими доходами, оскільки вони можуть заощадити значні суми коштів, а також стимулюють роботодавців робити внески у додаткове пенсійне забезпечення.

У Чеській Республіці у 1994 році запроваджено в дію закон, який передбачав створення добровільних приватних пенсійних фондів, а протягом 1990-их років було зроблено 13 модифікацій державної пенсійної схеми. На сьогодні половина робочої сили країни охоплена добровільною додатковою пенсійною схемою.

У Словенії у 1999 році запроваджено ряд змін: підвищено пенсійний вік жінок, створено нову систему винагород і стягнень за пізній і ранній вихід на пенсію відповідно, надані повноваження і податкові пільги з метою поширення схем приватних заощаджень. На сьогодні в Словенії нові приватні фонди охоплюють кожного четвертого працівника.

Важливо, що в трьох країнах – Чеській Республіці, Румунії і Словенії – активно обговорюється можливість приватизації державних пенсійних схем, що вже позитивно вирішено першою групою країн [33].

Слід порівняти Україну та інші країни світу, які запровадили три рівні пенсійної системи в розрізі частки отримуваних пенсій з кожного рівня пенсійної системи (табл. 2.2) [21].

Таблиця 2.2

Частка пенсій з кожного рівня пенсійної системи, %

Країна	Рівень 1	Рівень 2	Рівень 3	Всього
Франція	51	34	15	100%
Нідерланди	50	40	10	100%
Швейцарія	42	32	26	100%
Великобританія	65	25	10	100%
США	45	13	42	100%
Україна	99,99	0,0	0,01	100%

Взагалі недержавні пенсійні фонди як добровільний та ефективний засіб накопичення на старість з’явилися в Англії більше двох з половиною століть тому, пізніше і в Росії (у другій половині ХVIIІ сторіччя). У 1897 році в Росії і, зокрема, в Україні успішно діяли більше 200 емеритальних, пенсійних і страхових кас, найбільш потужними з яких були каси залізничників, вчителів, службовців Товариства пароплавства по Дніпру, деяких великих підприємств.

Принцип «зроби пенсію собі сам» відійшов на другий план з появою державних пенсійних систем. Німеччина запровадила цей соціальний інститут у 1889 році за часів канцлера Бісмарка, Австралія та Велика Британія - у 1908 році, в Сполучених Штатах Америки державна пенсійна система з’явилась в 30-ті роки ХХ сторіччя, у Радянському Союзі – в 1956 році [19].

У світі практика використання недержавних пенсійних фондів існує вже досить давно, і наразі світовий ринок недержавних пенсійних фондів займає вагому частку світового інвестиційного капіталу (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Пенсійні накопичення в структурі світового інвестиційного капіталу в 2006 році

Таким чином, недержавний рівень пенсійної системи сьогодні є невід’ємною складовою переважної більшості пенсійних систем в країнах світу [25]. З одного боку наявність недержавного рівня пенсійної системи забезпечує додаткові гарантії соціально-економічного захисту громадян відповідної країни та підтримує стабільність пенсійної системи в цілому, а з іншого – запровадження недержавного рівня пенсійної системи створює передумови для формування в економіці країни значного обсягу довгострокових пенсійних накопичень як суттєвого інвестиційного ресурсу. Так, наприклад, на початок 2006 р. Сполучені Штати Америки нагромадили суму пенсійних активів у розмірі більше ніж 160 % ВВП, в той же час в Ірландії, Норвегії, Данії і Японії загальна сума накопичених пенсійних активів також перевищила 100 % ВВП.

Взагалі в США у пенсійному забезпеченні громадян важливу роль відіграють добровільні приватні пенсійні програми. В 90-х pp. XX ст. цими програмами було охоплено 40—45% найманих працівників приватного сектора, а пенсії, що були отримані з приватних фондів, становили в середньому 20% сукупних прибутків всіх пенсіонерів США. Існує два види внесків — або на особисті рахунки в банки, або виплати за місцем роботи. У 1974 р. прийнято закон, котрий передбачає не лише контроль, а й ще систему податкових пільг, які стимулюють створення таких фондів. Завдяки ППФ роботодавець закріплює потрібні кадри, підвищує конкурентоспроможність продукції. Крім цього, він може використати фінансові активи фондів для інвестування [18].

90% ППФ формуються за рахунок внесків роботодавців незалежно від видів програм. Взагалі система ППФ складається з двох видів програм: з фіксованим розміром внесків (підприємець створює початкову фінансову базу, але розмір пенсій залежить від наступних внесків майбутніх пенсіонерів); з встановленим розміром пенсій, який визначається залежно від стажу роботи і розміру зарплати на момент виходу на пенсію. Підприємець зобов'язаний забезпечити фінансову базу фонду. Фонд з фіксованим розміром внесків нині домінує в США, незважаючи на те, що не завжди забезпечує бажаний рівень виплат. Якщо коштів не вистачає, то підприємці, які створили цей фонд, не зобов'язані покривати нестачу із своїх прибутків. В американських пенсіонерів пенсія складається на 43% із приватних пенсійних фондів [29].

Досить високими темпами відзначається процес накопичення пенсійних активів на недержавних рівнях пенсійної системи в країнах Центральної й Східної Європи. Зокрема у Чеській Республіці пенсійні активи з 2001 по 2005 р. виросли в 3,57 раза (4% до ВВП), в Угорщині – в 4,4 раза (3,9% до ВВП), в Польщі – в 5,7 раза (9% до ВВП) [25].