Перша особливість банківської форми кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші в одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позичку в тимчасове користування іншим юридичним і фізичним особам.
Друга особливість укладається в тім, що банк позичає незайнятий капітал, тимчасово вільні кошти, поміщені в банк господарюючими суб'єктами на рахунки або у депозити.
Третя особливість даної форми кредиту характеризується наступним. Банк позичає не просто кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку коштів, щоб не тільки повернути їхньому кредиторові, але й дістати прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позичковий відсоток. Платність банківської форми кредиту стає її невід'ємним атрибутом.
При господарській (комерційної) формі кредиту кредиторами виступають господарські організації (підприємства, фірми, компанії). Дану форму в чинність історичної традиції досить часто називають комерційним кредитом, іноді вексельним кредитом, оскільки в його основі лежать відстрочка підприємством-продавцем оплати товару й надання підприємством-покупцем векселя як його боргового зобов'язання оплатити вартість покупки після закінчення певного строку. Імовірно, термін "комерційний" кредит виникла як реакція на боргові відносини, що виникають між постачальником і покупцем при відвантаженні товару й наданні договірного відстрочення платежу. Поняття "комерційний" означає торговельний, тобто те, що утворилося на базі особливих умов продажу товарів.
Еволюція взаємин між підприємствами породжує не тільки відстрочення платежу за товар, але й інші форми. У сучасному господарстві підприємства надають один одному не тільки товарний, найчастіше не стільки товарний, скільки грошовий кредит. Банки перестали бути монополістами в здійсненні кредитних операцій; кредити можуть надавати практично всі підприємства й організації, що мають вільні кошти. Типовою стала ситуація, коли великі промислові й торговельні підприємства й організації видають грошові кредити своїм партнерам. Термін "комерційний" кредит у його класичному розумінні уступає його тлумаченню як господарського кредиту, надаваного підприємствами-кредиторами в товарній і грошовій формах.
Господарська (комерційна) форма кредиту має ряд особливостей. Насамперед його джерелом є як зайняті, так і незайняті капітали. При товарній формі господарського кредиту відстрочка оплати служить продовженням процесу реалізації продукції, позичається не тимчасово вивільнена вартість, а звичайний товар з відстроченням платежу. При грошовій формі господарського кредиту його джерелом виступають кошти, що тимчасово вивільнилися з господарського обороту. Важливо при цьому й те, що при товарному господарському кредиті власність на об'єкт передачі переходить від продавця-кредитора до покупця, при грошовому господарському кредиті власність на позичену вартість не переходить від кредитора до позичальника, останній одержує її тільки в тимчасове володіння. По-різному здійснюється платність за користування кредитом. При товарному господарському кредиті плата за відстрочення платежу входить у вартість товару, при грошовому господарському кредиті плата за користування позичкою стягується у відкритій формі - крім розміру кредиту, що повертається кредиторові, позичальник додатково сплачує позичковий відсоток.
Господарський кредит незалежно від своєї товарної або грошової форми надається головним чином на короткі строки, у той час, як, наприклад, банківський кредит найчастіше носить довгостроковий характер.
Державна форма кредиту виникає в тому випадку, якщо держава як кредитор дає кредит різним суб'єктам. Державний кредит варто відрізняти від державної позики, де держава, розміщаючи свої зобов'язання, облігації й ін., виступає як позичальник. Державна позика найчастіше розміщається під певні державні програми (на меті відбудови народного господарства в післявоєнний період, розвитку народного господарства, у тому числі його окремих галузей та ін). Позики розміщаються, як правило, на тривалі строки (на п'ять, десять і навіть двадцять років). На відміну від державних позик, широко розповсюджених у сучасному господарстві, державна форма кредиту в порівнянні з іншими формами має обмежене застосування, найчастіше надається через банки, а також у сфері міжнародних економічних відносин, по суті стає міжнародною формою кредиту.
При міжнародній формі кредиту склад учасників кредитної угоди не міняється, у кредитні відносини вступають ті ж суб'єкти - банки, підприємства, держава й населення, однак відмітною ознакою даної форми є приналежність одного з учасників до іншої країни. Тут одна зі сторін - іноземний суб'єкт.
Цивільна форма кредиту заснована на участі в кредитній угоді як кредитор окремих громадян, приватних осіб. Таку угоду іноді називають приватною (особистої) формою кредиту. Цивільна (приватна, особиста) форма кредиту може носити як грошовий, так і товарний характер, застосовується у взаєминах із усяким з інших учасників кредитних відносин.
Як відзначалося раніше, форми кредиту можна також розрізняти залежно від цільових потреб позичальника. У цьому зв'язку виділяються дві форми: продуктивна й споживча форми кредиту.
Продуктивна форма кредиту пов'язана з особливістю використання отриманих від кредитора коштів. Цій формі кредиту властиве використання позички на цілі виробництва й обігу, на продуктивні цілі.
Споживчий кредит можуть одержувати підприємства, що не створюють, а "проїдають" створену вартість.
До нових форм кредиту можна віднести лізинговий кредит. Об'єктом забезпечення стають не тільки традиційне нерухоме майно, але й сучасні види техніки, нові товари, що є ознакою сучасного життя (автомобілі, яхти, дорога відеоапаратура, комп'ютери).
Поділ кредитів за суб'єктами їх одержання породжує ще одне поняття класифікації в системі кредитування - вид кредитів. Вид кредитів відображає сукупність властивостей, характерних для тієї чи іншої конкретної кредитної угоди в економічному та організаційному відношенні (див. табл.2.1). При цьому економічні властивості кредитної угоди - це властивості самого кредиту, вони однакові (повернення, платність, забезпечення, цільовий характер, строковість).
В організаційному відношенні та у відношенні застосування специфічних кредитних умов в кредитних угодах (кредитних інструментів), кредитування юридичних осіб в банківській системі України поділяється на наступні основні сегменти (табл.2.1) [9]:
1. Кредитування „овердрафт” - застосування технології контокорентних розрахункових рахунків (активно - пасивних), які допускають тимчасове активне сальдо у розмірах, тривалості та за ставкою кредитування, обумовленими договором при відкритті розрахункового рахунку підприємством.
2. Кредитування за операціями „репо" - заставні кредити, в якості застави в яких використовуються, в основному, державні цінні папери у бездокументарній формі. При операції „репо" позичальник тимчасово продає свої цінні папери банку, отримуючи кредитні кошти на визначений термін, а по його закінченню викупає у банка свої цінні папери, при цьому різниця курсів продажу та покупки відповідає ставці кредитного відсотка банка.
3. „Вексельний кредит” - кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання (облік векселів, застава векселів, акцепт векселя, аваль векселя).
Облік векселя - це своєрідна купівля векселя банком. Купуючи вексель у векселетримача, банк отримує право на одержання грошей за векселем після закінчення його терміну. За авансування векселеутримувача банк стягує з останнього обліковий відсоток, або дисконт, що дорівнює різниці між номінальною вартістю векселя і сумою, яку виплачує банк при обліку векселя. Після закінчення терміну векселя банк пред'являє його боржникові (векселедавцю) до погашення. Економічна суть цієї операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його утримувачем банкові й перетворенні комерційного кредиту в банківський.
Застава векселя відрізняється від обліку векселя тим, що вексель переходить від векселетримача до банку не остаточно, а тимчасово як застава виданої банком позики. Після закінчення терміну позики позичальник зобов'язаний її погасити і виплатити за нею відсотки.
Акцептний кредит надається векселедавцю (платникові за векселем) і виконує роль гарантійної послуги. Кредитна угода оформляється з використанням переказного векселя (тратти), де векселетримач (трасант) вказує платника (трасата), який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Трасант, отримавши акцепт банку за векселем, обліковує його в іншому банку (великі банки нерідко самі обліковують свої власні акцепти) і таким чином одержує гроші або ж погашає акцептом свої борги. До терміну тратти клієнт, якому був відкритий кредит, вносить банкові-акцептанту відповідну суму на оплату векселя. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.
В ролі гарантійної банківської послуги виступає й авальний кредит. Його призначення - покрити зобов'язання клієнта, якщо він не зможе виконати їх самостійно. Авальний кредит існує у вигляді різних форм гарантій або доручень: гарантія платежу або поставки, доручення щодо кредиту, гарантія надання позики тощо. Щодо авального кредиту нараховується комісія, розмір якої залежить від виду вимог, що випливають із гарантії, а також терміну дії гарантії, а за наданий кредит банкові сплачується відсоток.
Таблиця 2.1
Класифікація видів кредитів підприємствам в комерційних банках України згідно з „Планом рахунків” [9]