Методики оцінки фінансового стану банків України (стр. 2 из 4)
Таблиця 1.4
Алгоритм розрахунку і економічний зміст показників, які характеризують ефективність управління банківською установою
| Найменування показника | Алгоритм розрахунку | Економічний зміст показника визначає | |||
| 1 | 2 | 3 | |||
| І. Рентабельність за доходом | |||||
| 1. Загальний рівень рентабельності |  | Розмір балансового прибутку (Пб) на 1 грн доходу (Дз). | |||
| 2. Окупність витрат доходами |  | Розмір доходу (Дз) на 1 грн витрат (Вз). | |||
| 3. Чиста процентна маржа |  | Розкриває рівень дохідності активів від процентної різниці. | |||
| 4. Чистий спред |  | Розкриває рівень дохідності активів від процентних операцій. | |||
| 5. Інший операційний дохід |  | Свідчить про рівень дохідності активів (Аз) від інших нетрадиційних послуг і доходів інших (Ді). | |||
| 6. «Мертва точка» прибутковості банку |  | Показує мінімальну дохідну маржу для покриття всіх витрат, після чого банк починає заробляти прибуток. | |||
| 7. Продуктивність праці, грн |  | Рівень доходу (Дз) на одного середньорічного працівника (СП). | |||
| ІІ. Рентабельність по чистому прибутку | |||||
| 8. Рентабельність активів, % |  | Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічних активів у цілому  . | |||
| 9. Рентабельність дохідних активів |  | Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічних активів у цілому  . | |||
| 10. Рентабельність загального капіталу |  | Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічного загального капіталу  . | |||
| 11. Рентабельність статутного фонду (акціонерного капіталу) |  | Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічного акціонерного капіталу  . | |||
| 12. Рентабельність діяльності за витратами |  | Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) усіх витрат банку (Вз). | |||
| 13. Продуктивність праці середньорічного працівника |  | Рівень чистого прибутку (ЧП) на одного середньорічного працівника (СП). |
Національний банк України здійснює рейтингову оцінку банківських установ за американською системою CAMELS [5], сутність якої полягає у визначенні загального стану банку на основі єдиних критеріїв, що охоплюють усю його діяльність. Така система допомагає визначати банки, фінансовий стан, операції або менеджмент яких мають недоліки, здатні призвести до банкрутства. В основі методики лежить оцінка ризику за такими основними компонентами:
- достатність капіталу (Capital adequacy);
- якість активів (Asset quality);
- менеджмент (Management);
- надходження (Earnings);
- ліквідність (Liquidity);
- чутливість до ринкового ризику (Sensitivity to market risk).
Цією методикою передбачено глибоке всебічне дослідження стану банку, а тому такий аналіз може провести лише Національний банк під час комплексної інспекційної перевірки, яка дає змогу повною мірою визначити, як керівництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управління ними. Проте Національний банк не розголошує інформацію про результати рейтингової оцінки за системою CAMELS, оскільки цим може викликати непотрібний ажіотаж серед клієнтів тихбанків, які на певний момент матимуть відносно поганий рейтинг.
Окрім системи CAMELS, Національний банк для забезпечення стійкості банків контролює ризики в їх діяльності на основі обов’язкових економічних нормативів, визначених Інструкцією НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” [6]. Крім того, з метою швидкої реакції на проблеми банків НБУ застосовує систему показників раннього реагування. Банківські установи також оцінюють фінансовий стан один одного у процесі встановлення лімітів на міжбанківському ринку, проте клієнти до цієї інформації доступу не мають, оскільки фінансові посередники не можуть поширювати отриману від своїх колег конфіденційну інформацію. Публічними є лише висновки аудиторських компаній, проте з їхніх звітів проблематично отримати достатню кількість корисної інформації, адже основною їх метою є не оцінка фінансового стану банку, а перевірка повноти і правильності ведення обліку, складання звітності й законодавчої коректності здійснюваних банком операцій.
Отже, брак публічної інформації щодо надійності тих чи інших українських банків та відповідно безпеки вкладення у них коштів спонукав нас до розробки методики, яка б базувалася, з одного боку, на доступній для клієнтів банку інформації, а з другого — комплексно оцінювала фінансовий стан банку та відображала ймовірність його банкрутства.
Фінансовий стан банку — це набір визначальних для його поведінки параметрів (фінанси, бізнес-процеси, персонал, інфраструктура), які через сукупність якісних і кількісних показників комплексно характеризують фінансову діяльність банківської установи у певний період часу. Оцінка фінансового стану банку має базуватися на аналізі двох ключових характеристик — прибутку та ризику, що виражаються через такі узагальнюючі економічні поняття, як ефективність і стійкість. На практиці одночасно досягти максимальної ефективності й мінімального ризику неможливо, оскільки це протилежні поняття. Термін "ефективність" походить із латинської мови (efficere — приносити користь) і показує кінцевий корисний результат від використання всіх ресурсів. Ефективність діяльності банку, тобто результати його діяльності як фінансового посередника оцінюються через показники рентабельності (прибутковості) активів, економічної доданої вартості (EVA), ефективності операційної діяльності.
Розроблена методика дає змогу оцінити стійкість та ефективність банку, виходячи з аналізу лише його економічних показників діяльності, які є відображенням більшості із зазначених вище факторів (наприклад, якість активів залежить у тому числі й від кваліфікації працівників кредитного підрозділу), а тому їх аналіз, особливо у динаміці, дає змогу відстежувати теперішній та прогнозувати майбутній фінансовий стан банку. Синтетичний показник стійкості (надійності) банку розраховується на основі аналізу достатності капіталу (capital adequacy), якості активів (asset quality) та ліквідності (liquidity).
Достатність капіталу (capital adequacy) вимірюється через коефіцієнт платоспроможності (solvency ratio) і в європейській банківській практиці розглядається як основний показник діяльності, що відображає рівень прийнятого банком ризику. Згідно з міжнародними стандартами оцінки капіталу (Базелем ІІ) мінімальний розмір капіталу, який має підтримувати банк, пов'язаний із величиною прийнятих ним ризиків. Загальні вимоги до мінімальної величини капіталу можуть бути виражені таким рівнянням:
(1.1)
де sr (solvency ratio) — коефіцієнт платоспроможності;
cr(regulative capital) — регулятивний капітал;
ara(risk-adjusted assets) — активи, зважені на ризик;
cc(core capital) — основний капітал (капітал першого рівня);
cs(supplementary capital) — додатковий к-л (капітал другого рівня).
В Україні діють вимоги НБУ щодо достатності капіталу вітчизняних банків, за якими добре капіталізованим вважається банк, у котрого співвідношення регулятивного капіталу та сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), перевищує нормативне значення (10%) і становить не менш як 17% [6].
У разі відсутності необхідної інформації для розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу за методикою НБУ ми пропонуємо дещо іншу формулу розрахунку показника достатності капіталу, орієнтовану на укрупнену інформацію щодо балансу банку:
(1.2)
де ca (capital adequacy) — достатність капіталу;
pf(profit) — прибуток банку;
sd (subordinated debt) — суборди-нований борг;
se (shareholders' equity) — акціонерний капітал;
ibc (inter-bank credits) — міжбан-ківські кредити;
l (loans to the clients) — кредити клієнтам;
s (securities) — портфель цінних паперів;
i (investments in associated & subsidiary companies) — інвестиції в асоційовані та дочірні компанії;
ar (accounts receivable) — дебіторська заборгованість;
fa (fixed assets) — основні засоби;
ia (intangible assets) — нематеріальні активи;