**у перерахунку на національну валюту.
Вітчизняні комерційні банки у кредитному процесі виділяють, як правило, два етапи – до й після видачі кредиту. Зарубіжні банки розбивають процес кредитування на три етапи: огляд ринку й кредитний аналіз; виконання кредитування й управління ним; перевірка кредиту. В роботі запропоновано зазначені етапи для комерційних банків доповнити етапами: 1) розробка стратегії кредитних операцій і 2) оперативний кредитний моніторинг, а для підприємств – 1) резервування коштів для своєчасних розрахунків за кредитами на випадок непередбачених обставин і 2) обґрунтування доцільності залучення позикових коштів, оскільки в протилежному випадку збитки є неминучими, їхня величина буде зростати зі збільшенням суми кредиту й строку користування ним.
В третьому розділі „Підвищення ефективності управління ризиками кредитування банками оборотних коштів підприємств легкої промисловості” обґрунтовано напрямки вдосконалення механізму ризик-менеджменту в банках у контексті зниження кредитних ризиків підприємств, розвиток методів оцінки кредитних ризиків підприємств і банків, запропоновано шляхи зниження ризиків кредитування банками підприємств легкої промисловості.
Підвищенню ефективності реалізації функції внутрішнього контролю ризиків кредитування сприяє впровадження в банках і на підприємствах ефективної комплексної керуючої системи, що одержала назву "контролінг" як засіб активного запобігання кризовим ситуаціям, котрі призводять до банкрутства підприємств. Принципом цієї концепції під назвою "управління за відхиленнями" є оперативне порівняння основних планових (нормативних) і фактичних показників з метою виявлення відхилень між ними й визначення взаємозв'язку й взаємозалежності цих відхилень із метою впливу на ключові чинники нормалізації фінансово-господарської діяльності підприємств.
В роботі пропонується введення в практику діяльності вітчизняних підприємств і комерційних банків контролінгу для превентивної процедури, що буде сприяти виявленню проблемних кредитів на ранніх етапах кредитного процесу.
Рекомендується наступна система контролінгу, яка включає такі блоки: визначення об'єкту контролінгу (види кредитів); система контрольованих показників; моніторинг показників. Ґрунтуючись на даних контролінгу доцільно регулювати ступінь кредитного ризику, використовуючи різні методи: диверсифікованість операцій з урахуванням фактору ризику, контроль за якістю кредитного портфеля, встановлення відсотків за кредит з урахуванням ризику тощо. Тобто, контролінг стає також механізмом оперативного контролю за цільовим використанням кредитів, повнотою й своєчасністю його повернення банку.
Одночасне здійснення банками активних і пасивних операцій створює додаткові чинники ризику, що вимагає особливого підходу до обмеження їхнього впливу й об'єднання у функцію управління активами й пасивами завдань з управління ліквідністю й банківськими ризиками. При управлінні ризиками в рамках єдиної системи управління активами й пасивами досягається основна мета – оптимізація вартості активів і пасивів й підвищення (або збереження) рентабельності в умовах можливих ризиків у майбутньому.
В роботі з’ясовано, що у більшості вітчизняних банків розробляються власні методики оцінки позичальників на основі використання моделі, у якій утримуються нормативні значення певних показників (платоспроможності, фінансової стабільності, рентабельності тощо). Банками розраховуються:
- коефіцієнт миттєвої ліквідності як відношення високоліквідних активів до суми короткострокових зобов'язань (оптимальне теоретичне значення 0,2);
- коефіцієнт поточної ліквідності як відношення ліквідних активів до суми короткострокових зобов'язань (оптимальне теоретичне значення 0,5);
- коефіцієнт загальної ліквідності як відношення оборотних активів до суми короткострокових зобов'язань (оптимальне теоретичне значення 2).
При цьому показники ліквідності розраховуються за даними балансу. Але необхідно відзначити, що можливі ситуації, коли величина активів на кінець звітного періоду є невисокою, але протягом цього періоду сума активів (наприклад, кошти в касі підприємства, на рахунках у банках) була значною. У такому випадку показник ліквідності буде нарочито заниженим, і не буде відображати реальної картини ефективності роботи підприємства.
Для усунення таких недоліків пропонується визначати значення коефіцієнтів ліквідності (миттєвої, поточної, загальної) не лише станом на початок року, а з деталізацією на початок кожного місяця, та на цій основі розраховувати середньомісячні коефіцієнти ліквідності за формулою середньої хронологічної величини.
Виходячи з того, що основу для всього процесу кредитування створює кредитна політика, при розробці якої підприємству й банку необхідно забезпечувати її відповідність наступним принципам:
- обґрунтоване надання кредитів, яке забезпечує їхню зворотність;
- цільове надання кредитів підприємствам;
- розміщення коштів з урахуванням інтересів акціонерів і з метою захисту інтересів вкладників;
- задоволення потреб товарного й фінансового ринків у кредитах у межах ділової активності банку й підприємства.
Наступний напрямок в підвищенні ефективності управління кредитним ризиком потребує розмежування понять “ризик кредитної послуги” і “ризик підприємства-позичальника”. В роботі доведено, що про ризик кредитної послуги свідчить виникнення прострочених платежів, потреба в додатковому кредиті для завершення кредитованої угоди, неповне освоєння кредитної лінії. На ризик підприємства вказує негативна інформація про позичальника і його діяльність, відмова інших банків в наданні кредитів, банкрутство дочірніх фірм. Оцінка ступеню ризику кредитної послуги проводиться за результатами аналізу порядку погашення боргу й джерел погашення. Оцінка ступеня ризику підприємства здійснюється на основі визначення фінансових коефіцієнтів, збору інформації із зовнішніх джерел, вивчення кредитної історії, аналізу грошових потоків підприємства-позичальника.
Основна мета механізму управління ризиками комерційного банку при кредитуванні оборотних коштів підприємств легкої промисловості (розроблено автором, рис. 2) полягає в досягненні адекватної оцінки фінансового потенціалу позичальника й мінімізація кредитного ризику.
Основні завдання такого механізму – визначення стратегічних напрямків кредитування, оптимізація кредитного портфеля, оцінка ризику кредитування, оцінка ризику підприємства-позичальника, визначення шляхів зниження негативних наслідків, оперативний моніторинг обраних показників.
Об'єктом управління при цьому є кредитні ризики, а суб'єктами управління виступають працівники кредитного відділу банку, відділу ризик-менеджменту підприємства.
ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні викладено теоретичне узагальнення й нове рішення наукової проблеми формування механізму управління ризиками кредитування банками оборотних коштів підприємств (на прикладі легкої промисловості України). Виконане дослідження надало можливість зробити такі висновки:
1. Ризик – невід’ємна складова підприємницької діяльності, яка уможливлює повну або часткову втрату ресурсів, недоодержання доходів, появу додаткових видатків.
Ризику піддаються й підприємства, й установи банків. Істотно зростає ризик при проведенні кредитних операцій, у яких його прояв є різним для учасників кредитної угоди. Банк, з одного боку, ризикує разом з підприємством-позичальником, а з іншого – як самостійний суб'єкт, який передає запозичені ресурси у тимчасове користування, тобто ризик банку подвоюється.
Ризик кредитування – це можлива втрата прибутку банком, вірогідність втрати частки акціонерного капіталу внаслідок нездатності позичальника погашати й обслуговувати борг (виплачувати відсотки), для підприємства ризик кредитування трансформується в загрозу втрати платоспроможності й імовірність настання банкрутства.
2. Чинники, які призводять до виникненню ризиків кредитування (див. табл. 1), класифікують на макроекономічні (загальний стан економіки, активність грошово-кредитної політики Національного банку України тощо) і мікроекономічні (якість кредитної політики банку, стабільність депозитної бази, підготовленість і досвід персоналу банку, конкурентоспроможність підприємства тощо). Така подвійність значно ускладнює можливість мінімізації негативного впливу кредитних ризиків. У вигляді методів зниження ризиків кредитування вітчизняними банками використовується диференціація позичальників, диверсифікованість кредитів, обмеження ризиків.
3. Банківська діяльність є високо ризикованою, а основними видами ризику для вітчизняних комерційних банків є валютний, відсотковий, кредитний ризики, ризик ліквідності, ризик неплатоспроможності банку, ризик банківських зловживань, ризик структури капіталу.
В процесі дослідження виявлено, що особливість ризику кредитування полягає в тому, що він, відображаючи процеси виробництва та обігу суспільного продукту, проявляється як у сфері обміну, так й у платіжному обороті.