Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, які припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це прийнято у світовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ "Дружківський метиз-ний завод" виплачував у 1999 році 0,027 грн. на акцію; ЗАТ "Харківська бісквітна фабрика" — 0,65 грн. на акцію; ВАТ "Спектр" — 0,06 грн. на акцію; ВАТ "Роменський молочний комбінат" — 1,00 грн. на акцію; ВАТ "Одеса-газ" — 1,02 грн. на акцію; ЗАТ ІФ "Олбі-Інвест" — 1,12 грн. на інвестиційний сертифікат.
За підсумками 1999 року до фонду виплати дивідендів ВАТ "Сумигаз", наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод "Рогань" — 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" — 13,2%; ВАТ "Кримський содовий завод" - 25%[24].
Аналіз викладеного вище, а також загальний стан українських підприємств, гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу вважати доцільним та оптимальним розподіл як дивіденди 5—10% чистого прибутку.
Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Найзручнішим для акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для АТ, що мають кілька тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.
По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташування АТ. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіденди не виплачуються.
По-третє, з'являються проблеми при виплаті дивідендів у відкритому акціонерному товаристві. Перерахуємо можливі варіанти виплати та їх недоліки:
видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місцерозташу-вання АТ), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер рахунка). Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними інвесторами, конвертації валюти, переказу дивідендів за кордон. Відносно шляхів виплати потрібний комбінований підхід, орієнтований на зручність як для АТ, так і для акціонерів.
Виходячи з цього можно зробити висновок, що необхідно розробити грунтовну та довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши її тип, враховуючи такі особливості функціонування акціонерного товариства, як сфера діяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання доходів та інші фактори. Підприємствам, які вже виплачували дивіденди, бажано надалі дотримуватися стабільної дивідендної політики, не допускати затримки при їх виплаті.
Результатом виваженої та ефективної дивідендної політики має стати оптимальний розподіл коштів на розвиток підприємства, що забезпечить успішне його функціонування, а також на виплату стабільних, бажано зростаючих дивідендів. Останнє сприятиме привабливості акцій такого товариства як на вторинному, так і на первинному фондовому ринках, залученню додаткових інвестицій.
Розділ 2: ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення.
Почнемо розгляд з функцій, які ринок цінних паперів виконує в економічній сфері:
· відтворення дійсної вартості основних виробничіх фондів, рентабельності того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Ця функція особливо актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації та акціонуванніі державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинах рівень фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій на фондовій біржі, є більш об’єктивним.
· Прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумулюція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери.
· Переміщення капіталу із однієї галузі в інші.
· Акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв’язування та вилучення із вільного обігу.
Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний щлях – від хаотичності й роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід’ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.
Головними характеристиками та принципами функціонування такого ринку є:
· Цілісність ринку у межах окремої країни, яка забеспечується наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку. Цілісність ринку означає визначення єдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування по всій території даної країни, тобто, якщо для контролю від держави є Національний банк, то для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є той же Національний банк через фондову біржу.
· Централізація ринку цінних паперів, що означає державний контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів і забеспечується спеціально створеними державними органами.
· Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке розповсюдження ринкової інформації, однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій території країни, доступність та рівноправність замовлень будь-якого клієнта на купівлю-продаж цінних паперів та виключає можливості компенсації цих замовлень фінансовим посередникам за свій рахунок
· Введення системи електронного обігу цінних паперів – їх дематеріалізованого обігу у формі комп’ютерних записів на рахунках через систему “національна фондова біржа – центральний депозитарій – кліринговий банк”
· Відповідність, як наслідок, національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів, що забеспечує високі гараниії для залучення місцевих та іноземних інвестицій в акціонерні капітали і розвиток національної економіки
Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійснюється відповідно до рекомендацій “Групи Тридцяти” – міжнародної організації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансових ринків.
Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаціями “Групи Тридцяти” передбачає необхідність:
· Широкого використання стандартних кодів ( код ISIN ) для торгів і доставки цінних паперів
· Запровадження вимог суворого лістингу
· Розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на фондовій біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію
· Встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотриманням принципу рівності інвесторів
· Запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює можливості для попиту і пропозиції
· Надійності біржового ринку: забеспечення відсутності затримок і безпеки поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему, яка діє в стандартний період угоди
Дані про виконання рекомендацій “Групи 30” центральними депозитаріями світу та України наведені у додатках № 3 та № 4.
Із середини 80-х років у Західній Європі з ініціативи Ради європейських співтовариств дістали розповсюдження особливі відкриті інвестиційні фонди ЮКІТС ( Undertakings for Collective Investment in Transferable Securities ), які створюються для того, щоб надати можливість фонду, який базується в одній із країн – членів ЄС, продавати свої акції в інших країнах союзу.
Розглядаючи сучасну інституційну структуру ринку цінних паперів, варто виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації, які об’єднані за назвою “Інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди), структуру яких відображено у додатку № 5.
2.1. Бiржовий та позабiржовий ринок цiнних паперiв.
Ринок цiнних паперiв - це частина фiнансового ринку ( крiм ринку позичкових капiталiв ), на якому здiйснюється купiвля - продаж цiнних паперiв.[25] Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд iз загальними рисами ринки цiнних паперiв мають iстотнi вiдмiнностi, мiж ними iснують певнi iнституанальнi та юридичнi межi.
Ринки цiнних паперiв розрiзняються за багатьма факторами. Насамперед, фiнансовий ринок подiляеться на первинний i вторинний.[26]Первинний фiнансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цiнних паперiв пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим або опосередкованим.
Прямий продаж - це публiчна реалiзацiя цiнних паперiв населенню або незначнiй кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiя випущенних цiнних паперiв, доход вiд якої надходить емiтенту. Вторинний ринок цiнних паперiв - це повторна купiвля або продаж цiнних паперiв. Вiн подiляеться на бiржовий та позабiржовий ( вуличний )[27] ринки.