5. Той, хто не є громадянином Німеччини, може проживати в ній як гість, на правах іноземця.
6. Право избирать и быть избранным должно принадлежать исключительно гражданам Германии. Поэтому мы требуем, чтобы все должности любого уровня - имперские, областные или муниципальные занимали только граждане Германии. Мы боремся против разлагающей парламентской практики занятия должностей только в зависимости от партийной принадлежности без учета характера и способностей.
6. Правов вибирати і бути обраним повинно належати виключно громадянам Німеччини. Тому ми вимагаємо, щоб всі посади будь-якого рівня – імперські, обласні чи муніципальні займали тільки громадяни Німеччини.
7. Ми вимагаємо, щоб держава зобов’язувалась в першу чергу турбуватися про можливості для роботи і життя громадян Німеччнини. Якщо неможливо прокормими все населення держави, то особи інших націй (не громадяни держави) повинні бути видворені із країни.
8. Вся подальша імміграція в Німеччину осіб не німецької раси повинна бути призупинена чи значно обмежена. Ми вимагаємо, щоб особи іншої раси, котрі іммігрували в Німеччину після 2 серпня 1914 року, покинули рейх.
9. Всі громадяни держави повинні мати рівні права і обов’язки
10. Першочерговим обов’язком кожного громадянина Німеччини буде виконання роботи, розумової чи фізичної. Діяльність кожного громадянина не повинна розходитися з інтересами суспільства вцілому, повинна протікати в рамках суспільства, і повинна бути напрямлена для загальної користі.
11. Ми вимагаємо оголошення безжалісної війни тим, чия діяльність шкодить загальним інтересам. Злочини проти нації, зроблені лихварями, спекулянтами і т.д. повинні каратися стратою недивлячись на расу і погляди. Ми вимагаємо знищення нетрудових доходів і процентного рабства.
12. Через величезні людські жертви і майнові збитки, необхідних від нації кожною війною, особисте збагачення підчас війни повинно розглядатися як злочин проти нації. Ми вимагаємо, отже, безжалісної конфіскації військових прибутків.
13. Ми вимагаємо націоналізації промислових трестів
14. Ми вимагаємо участі робітників і службовців в прибутках великих комерційних підприємств.
15. Ми вимагаємо значного збільшення пенсійного забезпечення для старих.
16. Ми вимагаємо створення здорового середнього стану і його збереження, негайного вилучення з приватної власності великих магазинів і здачі їх в аренду по дешевим цінам дрібним виробникам.
17. Ми вимагаємо проведення земельної реформи відповідно до інтересів німецької нації, прийняття закону про безоплатну конфіскацію землі для суспільних потреб, анулювання відсотків по заставних, заборона спекуляцій землею.
18. Ми вимагаємо оголосити безжалісну боротьбу зі злочинністю. Ми вимагаємо ввести страту для злочинців проти німецького народу, лихварів, спекулянтів і інших, поза залежністю від суспільного становища, релігійної чи національної приналежності.
19. Ми вимагаємо заміни римського права, яке служить інтересам матеріалістичного світового порядку, німецьким народним правом.
20 Щоб забезпечити кожному здатному і старанному німцю можливість отримати вищу освіту і зайняти керівну посаду, держава повинна піклуватися про всебічний розвиток всієї нашої народної освіти. Програми всіх навчальних закладів повинні бути приведені у відповідність з практичним життям. Із самого початку розвитку дитини школа повинна цілеспрямовано навчати розумінню ідей держави.
21. Держава повинна направити всі зусилля на оздоровлення нації: забезпечити захист материнства і дитинства, заборонити дитячу працю, покращити фізичний стан населення шляхом введення обов’язкових ігор і фізичних вправ, підтримки клубів, які займаються фізичним розвитком молоді.
22. Ми вимагаємо ліквідації найманого війська і створення народної армії.
23. Ми вимагаємо відкритої політичної боротьби проти відомої політичної брехні і її поширення в пресі. З метою створення німецької національної преси ми вимагаємо, щоб: всі редактори і видавці німецьких газет були громадянами Німеччини; не громадянам заборонялося б по закону мати будь-який фінансовий інтерес чи вплив на німецькі газети. Ми вимагаємо оголошення непримиренної боротьби з літературними і культурними течіями, які впливають на розєднання нашого народу, а також заборону всіх заодів спрямованих на це.
24. Ми вимагаємо волі всім релігійним віросповіданням в державі до того часу, поки вони не становлять загрози для неї і не виступають проти моралі і почуттів німецької раси. Партія стоїть на позиціях позитивного християнства, але разом з тим не зв’язана з переконаннями, з будь-якою конфесією. Вона бориться з єврейсько матеріалістичним духом усередині і поза ним і переконана, що німецька нація може досягнути вершин тільки на принципах пріоритету загальних інтересів над особистими.
25. Для здійснення всього цього ми вимагаємо: створення сильної централізованої імперської влади. Незаперечний авторитет центрального політичного парламенту на території всієї імперії, у всіх її організаціях. Створення станових палат і палат по професіях для здійснення прийнятих імперією законів в окремих феодальних землях. Лідери партії беруть на себе забезпечення виконання вищезазначених пунктів за будь-яку ціну, навіть жертвуючи, у разі потреби своїм життям.
Знов-таки на зразок італійської НФП, антикапіталістичні цілі доповнювалися, і разом з тим позбавлялись змісту, іншими пунктами програми, однозначно антисоціалістичного і націоналістичного змісту. Але в центрі програми стояв антисемітизм, що складав у деякому роді загальну рамку націоналістичних, антикапіталістичних і антисоціалістичних вимог. У різних розділах програми євреї розглядалися не просто як національна меншість - було потрібно не тільки виселити "східних євреїв, що проникнули в Німеччину", але і перевести німецьких асимільованих євреїв, що жили в Німеччині протягом сторіч, у положення "іноземців". Більш того, усі євреї взагалі являлися справжніми винуватцями поразки Німеччини, відпові-дальними також за мниму небезпеку марксизму і негативні сторони капіталізму. Цей антисемітизм, мотивований насамперед, але не винятково, расистською ідеологією, із самого початку відрізняє націонал-соціалістів від італійських фашистів. Загальною рисою є лише прагнення до знищення, утім, спрямоване в Італії не проти нечисленних євреїв, а проти марксистів і, на що часто не звертали уваги, проти національних меншин.
Незадовго після цього ДАП була перейменована в НСДАП – націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини National-Sozialistische Deutsche Arbeite Partei - NSDAP).
31 березня 1920 року Гітлер звільнився з рейхсвера і повністю віддався політичній боротьбі. У серпні 1920р. він виступає в Зальцбурзі на міждержавній нараді націонал-соціалістів німецькомовних територій.
Тут треба зробити відступ і помітити, що хоча термін «націонал-соціалізм» і повязують з іменем Гітлера, проте появився він зовсім не в Німеччині, а в Австрії – серед чеських соціалістів. На початку Першої світової війни в Австрійському парламенті навіть був один депутат націонал-соціаліст – деякий Клофач. Ідеї націонал-демократів і націонал-соціалістів були досить популярними серед прагнучих незалежності чехів.
І ще одне істотне зауваження. У радянський час через політичні розуміння майже завжди замість терміну «націонал-соціалізм» використовувався термін «нацизм». Навіть власне гітлерівську партію в підручниках називали «німецькими нацистами». Тому постійно виникала термінологічна плутанина. Термін «нацизм» появився в Італії. Відомий терорист есер Борис Савінков – який був у Тимчасовому уряді військовим міністром – зустрічався в 20-тих роках з Муссоліні і високо оцінив як його самого, так і фашистський рух, як альтернативу комунізму, з яким Савіков вів війну не на життя а на смерть.
Але вцілому спочатку термін «нацисти» використовувала в основному тільки радянська пропаганда. Навіть Сталін в своїй промові 6 листопада 1941 року, критикуючи Гітлера, як імперіаліста, доводить, що Гітлер, на думку Сталіна не являється ні націоналістом, ні соціалістом, тобто використовуючи термін націонал-соціаліст обманює маси. Інакше кажучи, Сталін нічого поганого і націонал-соціалізмі, я політичній доктрині, не бачив, на відміну від фашизму, який розглядався як зрада соціалізму[3].
Подібність між фашизмом і націонал-соціалізмом видно не тільки в соціальній і ідеологічній області, але також у зовнішньому вигляді й у політичній практиці. НСДАП була так само організована і побудована по військовому зразку, так само спиралася на одягнені в мундири і частково збройні підрозділи. Організація штурмовиків (СА, Sturmabteilungen), заснована 3 серпня 1921 року, у листопаді 1923 року нараховувала вже 15 000 чоловік. "Штурмові загони", що складалися переважно з дрібнобуржуазних елементів, не відрізнялися в цих відносинах від фашистських "скуадрі". Але хоча СА також наслідувала у своїй організації і поводженні військовим зразкам, вона відрізнялася від створеної Муссоліні армії громадянської війни двома істотними рисами. Націонал-соціалістські штурмовики шукали і провокували насильницькі зіткнення зі своїми політичними супротивниками, але їхньої сутички в залах вуличні бої не досягали масштабів італійського терору. Інше розходження полягало в тому, що, на відміну від "скуадрі" італійського аграрного фашизму, підтримуваних і організованих у кадровому і матеріальному відношенні аграріями, штурмовики ніколи - навіть у ранній період не могли розглядатися як знаряддя великих землевласників і підприємців.
Наступним поворотним моментом у партії стало те, що літом 1921 року Гітлер, який на той момент був членом правлячого комітету НСДАП і відповідав за вербування нових членів, вирішив що час відсунути досить посередкованого ідеолога і оратора Дрекслера. Тим більше що Дрекслер пропонував об’єднатися з аналогічно настроєними групами Німеччини (наприклад з соціалістами). Скориставшись від’їздом Гітлера в Берлін, прихильники Дрекслера вирішили позбутися від Гітлера. Гітлер поспішив в Мюнхен і 11 липня 1921 року ультимативно вийшов з НСДАП погрожуючи створити свою власну партію і передав справу на суд партійних членів. До такого повороту подій Дрекслер виявився неготовий і зняв свої обвинувачення проти Гітлера (якого обвинувачували в демагогії). Гітлер примусив Дрекслера поступитися йому місцем у лідерстві. Дрекслер прекрасно розумів що без Гітлера партія небуде існувати і саме тому зразу ж погодився. 26 липня Гітлер знову вступив в НСДАП, а 29 липня 1921 року на надзвичайних зборах керівництва НСДАП був вибраний головою партії, а Дрекслера відсторонили від всіх справ, нагородивши його нічого не значущою посадою почесного голови партії (у 1923 році Дрекслер взагалі вийшов з партії). На цих же зборах був прийнятий новий статут НСДАП, в якому затверджувався «принцип фюрерства», тобто беззастережне підпорядкування партії Гітлеру.