Дотримуючись своїх зобов’язань країни-члена ООН щодо забезпечення прав людини, Україна досягла суттєвого прогресу у приведенні законодавства у відповідність до міжнародних норм та стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, зміцненні ролі правозахисних організацій, підвищенні рівня правової культури.
У ході 58-ї сесії ГА ООН у 2003 р. Україна ініціювала Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, яку було розповсюджено як офіційний документ 58-ї сесії ГА ООН в рамках пункту порядку денного „Питання прав людини”. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 15 країн-членів ЄС та 10 країн, які на той час очікували отримання статусу повноправного члена ЄС.
Охорона навколишнього середовища
На сьогодні Україна є стороною понад 40 міжнародних конвенцій та угод, учасником багатьох програм та проектів ООН, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища. Прикладом визнання активності України на екологічному напрямку стало успішне проведення в Києві у травні 2003 р. П’ятої конференції міністрів охорони навколишнього середовища в рамках процесу „Довкілля для Європи”.
У лютому 2004 року Україна приєдналася до найважливішої міжнародної екологічної угоди – Кіотського протоколу.
ЮНЕСКО
Співробітництво України та ЮНЕСКО
Одним із важливих аспектів, який визначає активність України та її роль в діяльності ЮНЕСКО, є її участь у керівних та програмних органах ЮНЕСКО.
Україна є членом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки i культури (ЮНЕСКО) з 12 травня 1954 року. З грудня 1962 року в Парижі функціонує Постійне представництво України при ЮНЕСКО.
Членство України в ЮНЕСКО стратегічно орієнтоване на сприяння розширенню міжнародного співробітництва наукових, освітніх і культурних інституцій шляхом забезпечення їх участі у програмній діяльності Організації. Метою такого співробітництва є зміцнення інтелектуального потенціалу країни та залучення його до загальносвітових процесів в гуманітарній сфері, а також використання в національних інтересах можливостей ЮНЕСКО та міжнародного досвіду в галузях її компетенції.
Протягом останніх років українські інституції та фахівці були залучені в рамках ЮНЕСКО до глобальних проектів у таких сферах як розвиток інформаційного суспільства, збереження світової інформаційно-цифрової спадщини, демократизація кіберпростору, забезпечення сталого розвитку, етика науки, біоетика, формування нової глобальної екологічної етики, збереження матеріальної та нематеріальної культурної спадщини в умовах глобалізації та інших.
За період членства в ЮНЕСКО Україна виступила ініціатором багатьох міжнародних програм та проектів, зокрема щодо використання засобів інформації з метою зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, насильства i ненависті між народами, що дало поштовх до розробки i прийняття відповідної Декларації (1978 рік). Україна була також серед iнiцiаторiв розробки Декларації про раси i расові забобони, започаткування проектів стосовно ролі ЮНЕСКО у встановленні нового міжнародного економічного порядку, вивчення та поширення слов'янських культур.
На 27-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 рік) Україна виступила з ініціативою розробки „Програми культури миру". Ця ініціатива лягла в основу переорієнтації діяльності ЮНЕСКО на зміцнення її етичної місії та ролі у формуванні психології культури миру, клімату довіри i толерантності. Міждисциплінарний проект “На шляху до культури миру” став стратегічним напрямом програмної діяльності Організації.
Під час 29-ї сесії Генконференцiї ЮНЕСКО (1997 рік) Україна висунула пропозицію щодо зміцнення міжнародних механізмів захисту і збереження культурного надбання та iнiцiювала звернення до ООН з метою проголошення Міжнародного року захисту, збереження та відродження культурної спадщини. На 56-й сесії Генеральної асамблеї ООН ця iнiцiатива знайшла своє відображення - 2002 рік було проголошено ООН Міжнародним роком захисту світової культурної спадщини.
За час членства в ЮНЕСКО Україна тричі обиралася до керівного органу Організації - Виконавчої Ради: 1981 - 1985 рр., 1995 - 1999 рр. та 2001 – 2005 рр. Україна обиралася також до таких програмних органів ЮНЕСКО, як Міжнародна координаційна рада програми „Людина і біосфера”, Міжурядова рада Загальної програми з інформації, Міжурядовий комітет Всесвітнього десятиріччя розвитку культури, Міжурядовий комітет сприяння поверненню культурних цінностей країнам їхнього походження у випадку їх, Міжурядовий комітет Міжурядової програми з інформатики, Міжурядова рада Міжнародної гідрологічної програми.
На сьогодні Україна є членом Виконавчої ради Міжурядової океанографічної комісії (у 2003 році обрана 8-й раз підряд, починаючи з 1989 року) та Міжурядового комітету з авторського права. Під час 32-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (жовтень 2003 року) Україну обрано до Ради Міжнародного бюро з питань освіти, Міжурядової ради Міжнародної програми розвитку комунікації, Комітету по штаб-квартирі, а також до робочих органів ЮНЕСКО - Спецкомітету та Групи експертів з фінансових і адміністративних питань Виконавчої ради.
Позитивне значення для розвитку співробітництва України з ЮНЕСКО має підтримання регулярного політичного діалогу. За роки членства країни в ЮНЕСКО відбулося чотири візити генеральних директорів Організації в Україну: Амаду Махтар М’Боу (Сенегал) відвідав нашу країну у травні 1982 р оку ; два візити Федеріко Майора (Іспанія) відбулися у квітні 1991 року та у листопаді 1997 року; візит Коїчіро Мацуури (Японія) - 17-19 вересня 2000 року на запрошення Президента України Л.Кучми.
У 2003 році з Генеральним директором К.Мацуурою зустрілися Президент Л.Кучма, Прем’єр-міністр В.Янукович, Віце-прем’єр-міністр Д.Табачник та Почесний президент Фондів „Україна-дітям” та „Надії і добра” Л.М.Кучма.
У травні 2004 року урочисто відзначалося 50-річчя членства України в ЮНЕСКО. З цієї нагоди було випущено ювілейну марку, а також ювілейну монету номіналом 5 гривень. Центральною подією стало проведення у штаб-квартирі Організації у травні 2004 року виставки сучасного українського декоративного мистецтва.
В рамках співробітництва України та ЮНЕСКО в Києві діє Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем, який проводить координацію регіонального співробітництва в галузі застосування телематики в освіті та науці. На даному етапі здійснюється проект „Регіональна академія комп’ютерних мереж навчання і підготовки кадрів", координатором якого є Київський Національний університет. Започатковано проект створення віртуального університету науково-технічних та інженерних вищих навчальних закладів країн ЦСЄ, координатором якого є Національний технічний університет України „КПІ”. На базі НАН України діє Міжнародна асоціація академій наук, яку у квітні 2003 року було включено до категорії міжнародних неурядових організацій, що мають статус офіційних партнерських стосунків з ЮНЕСКО.
Низку iсторико-архiтектурних об'єктів України було внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: архітектурні ансамблі „Софія Київська”, „Києво-Печерська Лавра” та історичний центр Львова. За ініціативою України до Всесвітньої мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО були включені українські біосферні заповідники „Чорноморський” (1982 рік), „Асканія-Нова” (1982 рік), „Карпатський” (1992 рік), „Дунайський” (1998 рік), „Ужанський національний парк” (1999 рік) та „Шацький” (2002 рік). Вперше у світі за безпосередньої участі України створено транскордонний румунсько-український біосферний резерват “Дельта Дунаю” (1998 рік) та тристоронній польсько-словацько-український біосферний заповідник “Східні Карпати” (1999 рік).
У 2003 році українському олімпійському чемпіонові Сергію Бубці було присвоєно почесне звання „Чемпіон спорту ЮНЕСКО”.
НАТО
Історія відносин України з НАТО бере початок з січня 1992 року, коли представник України вперше взяв участь у засіданні Робочої групи високого рівня Ради північноатлантичного співробітництва.
22-23 лютого 1992 року відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО (на той час М.Вернера) до Києва, а 8 червня того ж року - візит Президента України Л.М.Кравчука до штаб-квартири НАТО.
Підписання 9 липня 1997 року в рамках саміту глав держав та урядів НАТО в Мадриді „Хартії про особливе партнерство" підняло співпрацю між НАТО і Україною на новий рівень і забезпечило офіційне визнання значення незалежної, стабільної і демократичної України для всієї Європи.
Але широкомасштабним співробітництво з НАТО стало тільки після приєднання України до програми „Партнерство заради миру” у 1994 році.
Хартія зафіксувала політичні зобов’язання сторін на найвищому рівні розвивати „особливе та ефективне” партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі, а також стала основою для консультацій між НАТО і Україною в контексті євроатлантичної безпеки і стабільності, та в таких галузях, як попередження конфліктів, врегулювання криз, підтримка миру і гуманітарні операції. Для забезпечення якнайповнішого розвитку відносин між Україною і НАТО та втілення положень Хартії було створено форум „Комісія Україна-НАТО”.
24 квітня 1999 року в рамках самміту глав держав та урядів НАТО у Вашингтоні Президент України Л.Кучма взяв участь у першому засіданні Комісії Україна-НАТО (КУН) на найвищому рівні. Зазначене засідання КУН надало нового потужного імпульсу нашому партнерству з НАТО, що було відображено у „Декларації Глав держав та урядів-учасників саміту Комісії Україна-НАТО”.