Смекни!
smekni.com

Україна у Світі (стр. 4 из 6)

На наступному засіданні Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні, яке відбулося 22 листопада 2002 року в рамках Празького самміту НАТО, було схвалено План дій Україна-НАТО та річний Цільовий план на 2003 рік.

Останнє засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні в рамках Стамбульського самміту НАТО, що вперше відбулося за участю семи нових членів Альянсу 29 червня 2004 року, підтвердило продовження принципової підтримки Альянсом курсу України на євроатлантичну інтеграцію. Це знайшло відображення у Заяві головуючого за підсумками засідання у вигляді доручення КУН на рівні послів проаналізувати стан відносин Україна-НАТО, включаючи їх можливе поглиблення залежно від практичних здобутків України у виконанні цілей Плану дій Україна-НАТО з метою розробки відповідних рекомендацій до засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ.

Національні інтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Північноатлантичний Альянс відіграє у підтриманні міжнародного миру, стабільності та безпеки, сприянні покращанню загального клімату довіри в Євроатлантичному регіоні, створенні нової системи регіональної безпеки в Європі, виробленні узгоджених підходів до проблем роззброєння і контролю над озброєннями, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення.

Нині співробітництво нашої держави з Альянсом є дійсно широким, різноплановим і активним. Україна бере участь у численних заходах, що проводяться спільно з державами-членами НАТО і країнами-партнерами.

Україна співпрацює з Альянсом в політичній, військовій, військово-технічній сферах, в галузі науки і техніки, економіки та екології, надзвичайних ситуацій цивільного характеру.

Діалог і взаємини між нашою державою і Альянсом будуються на діловій, конструктивній основі, бажанні та прагненні продуктивно і взаємовигідно використовувати спільні можливості у розбудові нової мирної і стабільної Європи.

Враховуючи реальну роль і потенціал НАТО, Україна виходить з того, що розвиток стабільної взаємодії з Альянсом надає можливість:

  • зміцнити зовнішні гарантїї національної безпеки України, зокрема її політичної незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів;
  • активно сприяти розвитку співробітництва України з європейськими та євроатлантичними структурами як важливого чинника у створенні нової архітектури безпеки на євроатлантичному просторі;
  • отримувати сучасну інформацію щодо досвіду країн-членів НАТО та держав-партнерів для її використання у процесі реформування національних Збройних Сил України та Воєнної організації держави в цілому;

використовувати практичний досвід НАТО та окремих країн-членів Альянсу з метою забезпечення належного рівня цивільного контролю над військовими формуваннями;

  • сприяти налагодженню і розвитку взаємосумісності збройних сил з метою підвищення здатності і готовності брати в межах, передбачених Конституцією і законодавством України, участь в миротворчих операціях, здійснюваних під егідою ООН , ОБСЄ, НАТО;
  • спільно з НАТО, використовуючи потужний потенціал Альянсу в галузі боротьби з наслідками надзвичайних ситуацій цивільного характеру, проводити операції по захисту населення від наслідків техногенних аварій та катастроф, стихійного лиха, отримувати допомогу НАТО та її країн-членів на ці цілі.

На даному етапі на порядку денному відносин України з Альянсом знаходяться завдання подальшого поглиблення взаємодії, підвищення рівня відносин, активізації спільних зусиль і співпраці з метою зміцнення миру і стабільності в Європі, підвищення довіри, утвердження європейських демократичних і правових норм і стандартів на користь нового об'єднаного європейського співтовариства.

СОТ

Вступ України до СОТ є одним з пріоритетів її зовнішньоекономічної політики. Цей пріоритет був визначений в Посланні Президента України „Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку на 2002-2011 роки” та „Про внутрішнє і зовнішнє становище в 2002 році”. Вступ України до СОТ розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного транспарентного середовища для залучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтересам України.

Процес вступу України до СОТ розпочався 17 грудня 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) було подано офіційну заявку Уряду України про приєднання донеї.

Загалом процес вступу України до COT передбачає дві головні складові:

  • завершення двосторонніх переговорів з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до COT;
  • гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод COT.

З квітня 2001 року підписано двосторонні протоколи про доступ до ринків товарів і послуг з 23 країнами-членами Робочої групи: Мексикою, Уругваєм, Новою Зеландією, Канадою, Республікою Корея, Словенією, Грузією, Латвією, Індією, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Болгарією, Кубою, Ізраїлем, Бразилією, Польщею, Таїландом, Естонією, Швейцарією, Парагваєм, Малайзією та Литвою, а також з Європейським Союзом.

26-30 квітня 2004 року в Женеві відбулось 12-те чергове засідання Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ, в рамках якого були також проведені двосторонні переговори з доступу до ринків товарів та послуг з низкою країн-членів Робочої групи, а також багатостороннє засідання з питань сільського господарства.

У рамках переговорного процесу погоджено понад 95% тарифних позицій. Неузгоджені позиції складають в основному ставки мита на особливо чутливі для України товари, в основному сільськогосподарського сектору.

Формування зобов’язань з доступу до ринку послуг України знаходиться на заключній стадії. Завершено переговори з більшістю країн-членів Робочої групи. Оновлений Графік специфічних зобов’язань України з доступу до ринку послуг (розповсюджений Секретаріатом СОТ 14 квітня 2004 року) включає близько 150 підсекторів, що складає 98% від загальної кількості, визначеної класифікатором послуг СОТ.

На даному етапі в переговорах з країнами-членами Робочої групи залишаються актуальними питання, що стосуються доступу до ринку страхових, банківських та інших фінансових послуг, а також питання доступу до ринку аудіовізуальних послуг.

Результативність подальшого процесу в напрямку вступу України до СОТ головним чином залежатиме від прогресу у двосторонніх переговорах з такими країнами як США, Японія, Австралія і Аргентина, який у свою чергу обумовлюється темпами реформування української економіки та прийняттям Верховною Радою України необхідних законодавчих актів.

Сучасний стан переговорного процесу, рівень досягнутих домовленостей та ступінь узгодження позицій дозволяє сподіватись на завершення технічної частини переговорів по вступу України в СОТ на початку 2005 року. Зважаючи на час, необхідний для завершення процедурних питань, можна очікувати, що набуття повноправного членства України у СОТ відбудеться у 2005 році.

Міжнародні Угоды

Суперечності у помаранчевій команді помітні неозброєним оком. Після відставки уряду вже не існує єдиної помаранчевої партії влади.Сформувався новий політичний простір. Знову на порядок денний стають проблема розколу України, соціальна диференціація, ріст числа депресивних регіонів та ін.Країна виявляється на межі політичного протистояння, що загрожує перерости в згубну для держави фазу.

Якщо в 2004 році Україна чудом зберегла свій відносний суверенітет і незалежність, то в 2006 ризикує його втратити остаточно.

Чи є альтернатива "стабільній нестабільності"?

Дискусія про політичну реформу є не просто обговоренням напрямків розвитку держави в перспективі, але й моделей функціонування системи влади. Від того, як буде вибудовано механізм влади, залежить майбутнє кожного з нас. Це не банальні визначення, а констатація загроз і небезпек.

Головною небезпекою є зовнішнє втручання у політичний процес в Україні. Деякі сили за кордоном зацікавлені в делегітимізації влади як такій і провокуванні широкомасштабної кампанії протесту. Це кризовий сценарій.

Відставка уряду, якою б справедливою вона не була, створила умови для посилення зовнішнього тиску на владу. А політична криза, яка виникла внаслідок цього, тільки ускладнила ситуацію.

Газовий конфлікт із Росією, відсутність реальної перспективи європейської і євроатлантичної інтеграції призвели до того, що виникли альтернативні центри ухвалення рішень у владі.

З одного боку, центральна влада втрачає підтримку адмінресурсу. З іншого, створюється штучна криза керівництва. Влада втрачає здатність оперативно реагувати на зовнішні виклики та поступово перетворюється на їхнє знаряддя.

Мова йде не про глобалізацію, а про політичний вплив окремих транснаціональних компаній на внутрішньополітичний процес у країні.

Вони продукують ідеї про "стабільну нестабільність" в Україні, створюють перешкоди розвитку демократії, провокують кризи. Гра йде на рівні механізмів та інститутів ухвалення і реалізації рішень.

У цій схемі немає ідеологічного й політичого (партій, політиків) підґрунтя. Просто голова однієї корпорації цікавиться певними об'єктами власності в окремо взятій країні і дає для політичного забезпечення досягнення своїх цілей зазначену суму.

Далі працюють піарщики та орговики. Результат – криза влади, делегітимізація, деморалізація адмінресурсу, втрата довіри до влади з боку громадян.

І, класичний причинно-наслідковий ланцюжок: делегітимізація – авторитарний режим – репресії – криза – чергова кольорова революція! (Ця схема дуже популярна в країнах із зовнішнім управлінням....) І так до нескінченності!?