Під час перетравлювання корму білки розкладаються до амінокислот.
Вміст жиру в кормах варіює в широких межах. Грубі та соковиті корми дуже бідні на жир (0,1 %), в кукурудзі та вівсі його 5—6 %, а в макусі— до 4—5 %.
Клітковина—основна складова частина оболонок рослинних клітин. Вона не розчиняється під дією травних соків. Найбільше клітковини в грубих кормах, особливо в соломі (40—45 %), мало—в зерні (2—10 %), ще менше в коренеплодах. Корми, багаті на клітковину, малопоживні.
Безазотисті екстрактивні речовини дуже різноманітні за складом. В плодах і бульбах багато крохмалю, а цукор міститься в основному в плодах і коренеплодах.
Вітаміни — дуже важлива складова частина кормів. Нестача або відсутність їх призводить до значних порушень обміну речовин в організмі тварин.
Вітаміни містяться в основному в рослинних кормах і класифікуються залежно від здатності розчинятись у воді і жирах.
На хімічний склад кормів впливає багато факторів, з яких найбільш важливі: грунт і добрива, кліматичні умови, сорт рослин, агротехніка, спосіб сівби, якість насіння, догляд за рослинами, спосіб збирання і збереження, способи переробки. Так, внесення в грунт азотних добрив сприяє підвищенню вмісту протеїну в рослинах. Корми, вирощені в місцевості з вологим кліматом, мають менше протеїну, ніж корми, вирощені в місцевостях з сухим кліматом. Різні сорти рослин розрізняються за вмістом сухої речовини. У сіні, зібраному в пізні строки, більше клітковини, а зібраному в дощову погоду,— менше поживних речовин.
Хімічний склад корму відрізняється від хімічного складу тіла тварин. В кормах переважають вуглеводи — крохмаль, клітковина та інші, в тілі тварини крохмалю і клітковини зовсім немає, а є лише виноградний цукор і глікоген, яких немає в рослинах. Білки і жири тваринного походження також відрізняються від білків і жирів рослинного походження.
З'їдений тваринами корм піддається механічній, хімічній і біологічній обробці. Білки, жири й вуглеводи в організмі тварин розщеплюються до простіших речовин, які всмоктуються в кров. При розведенні сільськогосподарських тварин ступінь перетравності поживних речовин виражається коефіцієнтом перетравності (кількість перетравних речовин в процентах до з'їдених).
Перетравність корму залежить від виду й віку тварин, величини і складу кормової даванки, підготовки корму та інших умов. Так, жуйні тварини (велика рогата худоба і вівці) краще перетравлюють грубі корми, багаті на клітковину, ніж коні, свині і птиця. Зернові і соковиті корми різні види тварин перетравлюють приблизно однаково. Молоді і старі тварини гірше засвоюють корми порівняно з тваринами зрілого віку. В молодих це пов'язано з недостатнім розвитком зубної і травної систем, а в старих—зношуванням зубної системи. Великі даванки корму дуже перевантажують травний тракт, що негативно позначається на перетравності корму.
Надлишок або нестача яких-небудь поживних речовин, високий вміст клітковини в кормі знижують перетравність усіх його поживних речовин. Рівень протеїнової годівлі, або правильне співвідношення між протеїном і безазотистими речовинами, показує, скільки припадає на одну частину перетравних вуглеводів і жирів. Оптимальними вважають відношення 1 : 6 чи 1:8, при яких найбільш висока перетравність поживних речовин.
4. Соковиті корми, біологічна цінність і значення їх у годівлі тварин
Всі соковиті корми характеризуються високим вмістом (понад 40 %) води і безазотистих екстрактивних речовин.
Основними силосними культурами е кукурудза, соняшник, горох, ріпак, кормові боби, сорго, суданська трава, люпин, топінамбур, багаторічні трави, злакобобові сумішки (вико-овес, вико-горохово-вівсяні сумішки), гарбузи і кормові кавуни, кормова капуста, морква, буряки, картопля, турнепс, бруква та ін.
Силосують солому з жомом і коренебульбоплодами, лучну траву, стебла картоплі, листя буряків, гілки чагарників і листя дерев, зелений молодий очерет та ін.
Провідне місце серед силосних культур займає кукурудза та сумісні посіви кукурудзи з люпином, соєю, квасолею, викою, соняшником.
Всі злакові культури силосуються добре, бобові — гірше, але у сумішці із злаковими з них виготовляють силос високої якості.
Силосування — це біологічний спосіб консервування кормів. При силосуванні втрачається значно менше, ніж при сушінні зеленої маси на сіно, поживних речовин корму (близько 20 %).
Суть силосування полягає в тому, що в кормі в результаті життєдіяльності мікроорганізмів в анаеробних умовах розвиваються процеси бродіння, які супроводяться розпадом вуглеводів і утворенням органічних кислот. У свіжоукладеній зеленій масі спочатку відбуваються біохімічні процеси, внаслідок яких в ній підвищується температура (за рахунок окислювальних процесів у рослинних клітинах, в яких після скошування ще триває дисиміляція). Чим більше повітря залишається в масі, що силосується, тим енергійніше відбуваються окислювальні процеси і тим сильніше вона нагрівається.
У процесі дихання клітин витрачаються переважно вуглеводи, під час окислення яких утворюються вуглекислота, вода і тепло.
У засилосованій масі разом з окислювальними швидко розвиваються бактеріальні процеси, зокрема молочнокисле бродіння. Внаслідок цього нагромаджуються молочна, оцтова та інші кислоти. Доброякісний силос містить 3/4 молочної і '/4 оцтової кислот. Масляна кислота та інші продукти гниття білків погіршують якість силосу, шкідлива також плісень. Молочнокислому бродінню піддаються гексози, дисахариди, кислоти, білки та інші сполуки. Різні групи молочнокислих бактерій спричинюють певний вид бродіння. Найбільш бажаною групою бактерій, що спричинюють молочнокисле бродіння зеленого корму, е молочнокислий стрептокок. Для розвитку молочнокислого бродіння в засилосованій масі необхідні вологе середовище в межах 65—75 %, наявність цукрів та анаеробні умови.
Реакція розщеплення вуглеводів під час бродіння супроводиться утворенням крім молочної незначної кількості оцтової, янтарної та інших кислот.
Молочнокислі бактерії розвиваються в середовищі без доступу повітря, в якому не можуть жити маслянокислі та гнильні бактерії.
Під час силосування зелену масу укладають щільно, щоб у ній не залишалося повітря.
Процес силосування вважається закінченим, якщо кислотність маси рН=4,2—4,5.
При силосуванні до сухого корму треба додавати водянисті або соковиті корми.
Якісне силосування відбувається при температурі 20—30 °С. Для цього масу, яку силосують, подрібнюють на січку 3—5 см завдовжки і, як зазначалося, добре ущільнюють. Силосують зелену масу в ямах, траншеях і баштах. Комбінований силос для свиней виготовляють у цементованих ямах. Силосні споруди будують повітро- і водонепроникними до 2,5—3 м завглибшки. Стіни облицьовують кислототривким матеріалом. Плануючи місткості силосних споруд, беруть до уваги, що маса 1 м3 силосу у башті становить 7,5, у ямах і траншеях — 5,5—6 ц.
Для цінних високопродуктивних тварин, молодняка свиней і птиці комбінований силос виготовляють з різних сумішок кормових культур та компонентів. Наприклад, качани кукурудзи у восковій стиглості силосують разом з отавою конюшини, люцерни з додаванням молочнокислих заквасок. Для курчат і поросят комбінований силос виготовляють з вареної картоплі, отави люцерни, червоної моркви та кукурудзяного борошна. Якісний силос ароматний, в ньому зберігаються каротин та інші вітаміни, його кислотність 4,2—4,5. Такий корм охоче поїдають тварини.
Щоб підвищити поживність кукурудзяного силосу, до нього додають карбамід (3—4 кг на 1 т зеленої маси).
Сінаж виготовляють із зелених кормів, дрібностеблових культур (конюшини, люцерни, еспарцету, могару, суданки, тимофіївки), ви-ко-вівсяної, вико-горохово-ячмінної та інших сумішок. Техніка закладання сінажу така. Зелену масу пров'ялюють протягом 1—2 днів до вологості 45—50 %. Потім її подрібнюють і закладають у сінажні траншеї або башти, ущільнюють і герметичне закривають поліетиленовою плівкою. Бродильні процеси не відбуваються.
Кормові культури для виготовлення сінажу збирають у молочно-восковій стиглості. Якщо сінаж закладають у вологу погоду, для зниження загальної його вологості до кормової маси додають солому.
З 1 га посіву вико-вівсяної, ячмінно-горохової або вико-ячмінної сумішок мають по 150—200 ц сінажу. Такий сінаж згодовують великій рогатій худобі, свиням, коням, вівцям та птиці.
Хімічне консервування зеленої маси — один з ефективних способів заготівлі кормів. Для цього застосовують піросульфіт натрію, хлористий амоній, фосфорну кислоту та ін. Перевага хімічного консервування над силосуванням полягає в консервуючій дії хімічних консервантів, які припиняють небажані біохімічні і мікробіологічні процеси, що зменшує втрати поживних речовин і підвищує біологічну та поживну цінність корму. Фосфорну кислоту вносять у подрібнену зелену масу під час закладання її в силосну бетоновану траншею. Кислоту розчиняють у воді і вносять в такій кількості, щоб довести рН в зеленому кормі до 4—4,2. Завдяки цьому у кормі пригнічується активність ферментів, мікрофлори і корм добре зберігається.
Корми, законсервовані хлористим амонієм і піросульфітом натрію (по 4—5 кг на 1 т зеленої маси), майже не підкислюються. Ці препарати консервують корм завдяки бактерицидним властивостям.
Зелені корми характеризуються високими перетравністю та загальною поживністю. Вони найповніше задовольняють потреби тварин у поживних речовинах. Один кілограм трави з природних лучних пасовищ відповідає 0,22 кормової одиниці і містить до ЗО г протеїну, 50—70 мг каротину, 2,4 г кальцію і 0,8 г фосфору. Поживність лучної трави залежить від ботанічного складу травостою, фази розвитку і відростання трави, грунтово-кліматичних умов. На зелений корм вирощують озимий ріпак, жито, вику, пшеницю, кукурудзу, люпин, конюшину та ін. Один кілограм озимого ріпака відповідає 0,16 кормової одиниці і містить ЗО г протеїну. Його добре поїдають свині. Великій рогатій худобі озимий ріпак згодовують подрібненим разом із січкою соломи. Один кілограм бобових багаторічних трав відповідає 0,2 кормової одиниці і містить 26—38 г протеїну, а злакових — відповідно 0,2 кормової одиниці і 20 г протеїну. Згодовувати тваринам бобові зелені корми рекомендується в сумішках із зеленим кормом злакових культур.