Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського
Інститут Історії, Етнології і Права
Кафедра слов’янських народів
Індивідуальна навчально-дослідна робота
на тему:
«МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТА ЗМІНИ ЕТІЧНОГО СКЛАДУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVIII - ПОЧАТКУ XXСТ.»
Основним завданням навчально-дослідного роботи є з’ясувати міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці XVIIIст. початку XXст.
Наприкінці XVIIIст. – початку XX ст. українські землі були до складу великої Російської Імперії. Росія активно засиляла українцями захоплені нею території.
Більш того, жоден із завойовників не залучав до своїх планів місцевого населення в таких величезних масштабах, як Москва. Вона переселяла українців на загарбані землі інших народів.
Важливим напрямом стало заселення наших земель росіянами, підкореними народами, наслідком чого стало падіння частки українців на своїх землях.
Українську шляхту приваблювали високими посадами, титулами, нагородами, землями місцевого населення та ін.
Селянам, які переселялися на нові місця, надавали землі понад 60 десятин на родину, звільняли на декілька років від податків, військової служби, надавали на пільгових умовах грошові кредити та ін.
Саме завдяки таким умовам у досліджуваний нами період спостерігається переселення українців майже по всій величезній території Російської імперії.
Основна маса українського етносу в межах Росії мешкала у Лівобережній і Правобережній Україні та Новоросії.
Перед дослідником, який прагне простежити зміни в загальній кількості українського етносу в світі або в конкретному регіоні, виникає багато труднощів, не всі з яких він може подолати. Особливо значні труднощі перед науковцями постають при визначенні кількості українського народу вXVIII— на початку XXст.
Відомий український етнограф В. Наулко у згаданій статті подає кількість українців у світі, на території колишнього СРСР та України за 1719—1989 рр.
Значний внесок у дослідження кількості українців на території колишнього СРСР та України зроблено московськими демографами.
Відомо, що ревізії, тобто обчислення населення, на українських землях більш-менш систематизовано розпочалися в Російській імперії, до якої входило приблизно 80% українських земель з XVIII ст.
Для нас більший інтерес становлять матеріали ревізій XVIII, ніж XIXст. Переписи XVIIIст. містили в собі дані про кількість представників багатьох національностей, які мешкали на території Російської імперії, в тому числі й про українців. До IVревізії (1782 р.) українське населення не обкладалося подушним податком, а оскільки це було майже головною метою ревізій, то вони раніше і велися не зовсім сумлінно. У маніфесті щодо проведення IVревізії зверталася особлива увага на українців, які вперше в Росії переписувались на загальних умовах. На жаль, матеріали цієї ревізії не можна порівнювати з наступними, адже до неї не увійшло населення Правобережної України, яке було приєднане до складу Росії за IIі IIIподілами Речі Посполитої в 1793 і 1795 рр.1
Загальновідомо, що на кількість українців Правобережжя значною мірою вплинув потік переселенців з цієї території в другій половині XVIII ст. у Новоросійську губернію і на Північний Кавказ. Тому для порівняння змін кількості населення можна брати кількість українців по V ревізії 1795 р. і за переписом 1897 р. Слід підкреслити, що V ревізія була останньою, в якій виділялися українці як окремий етнос.
Уже наступна, VIревізія (1811 р.) не передбачала обліку українців, які враховувалися разом із росіянами і білорусами. Це один з напрямів русифікації слов'янського населення Росією. Окремо виділялися лише євреї, іноземні колоністи та народи Сибіру.
Національна приналежність відновлюється лише за Всеросійським переписом 1897 р. Складність полягає в тому, що за переписом 1795 р. обчислювалося лише чоловіче населення (ревізька душа).
У XVIII—XXст. українці компактно проживали на своїх рідних споконвічних землях. Протягом XVIII— початку XXст. ці землі входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій.
До Російської імперії входили Лівобережна та Правобережна Україна і так звана Новоросія; до Австро-Угорської — Східна та Західна Галичина, Буковина та Закарпаття.
Кількість українців на землях двох імперій за період, що охоплює початок XVIII ст.— перше двадцятиріччя XX ст. підрахував відомий московський демограф В. М. Кабузан разом з С. І. Брук (табл.1).
Таблиця 1. Розселення українців у Російській та Австро-Угорській імперіях на початку XVIIIі в XXст. у кордонах кінця XIXст. (тис. осіб, % до населення регіону)
| Регіони, губернії (округи) | І ревізія 1719 р. | V ревізія 1795 р. | X ревізія 1858 р. | Переписи1897-1900 рр | Переписи1910-1917 рр. | |||||
| тис. осіб | % | тис. осіб | % | тис. осіб | % | тис. осіб | % | тис. осіб | % | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |
| І. Російська імперія | 4449,8 | 16,4 | 8163,7 | 17,5 | 13320,8 | 16,4 | 22380 | 17,5 | 31022 | 17,3 |
| 1. Європейська частина Росії | 4449,8 | 18,6 | 8125,2 | 20,3 | 12911,8 | 19,2 | 20749,6 | 19,7 | 27303,3 | 18,9 |
| Центрально-Промисловий район | 9,8 | 0,1 | 13,8 | 0,1 | ||||||
| Центрально-Землеробський район | 262,2 | 8,5 | 698,3 | 11,6 | 1169,2 | 11,9 | 1456,6 | 11,4 | 1974,6 | 11,2 |
| Північний | — | — | — | — | — | — | 0,1 | — | 0,2 | - |
| Озерний | 7,5 | 0,2 | 2,9 | 0,1 | ||||||
| Середнє Поволжя | 0,7 | ОД | 0,5 | — | 6,9 | 11,9 | 3,1 | 0,1 | 12,8 | 0,2 |
| Нижнє Поволжя | — | — | 70,8 | 5,3 | 200,5 | 5,5 | 401,7 | 6,5 | 545,7 | 6,3 |
| Північне Приуралля | 2,0 | — | 6,9 | од | ||||||
| Південне Приуралля | — | — | 2,8 | 0,5 | 20,5 | 1,0 | 46,5 | 1,2 | 6,0 | 0,1 |
| Білорусія та Литва | 181,0 | 4,9 | 224,7 | 4,4 | 278,5 | 4,3 | 380,6 | 3,3 | 169,8 | ІД |
| Прибалтика | 1,2 | 0,1 | 1,5 | 0,1 | ||||||
| Лівобережна Україна | 1755,4 | 95,9 | 3121,6 | 93,1 | 4405,1 | 90,4 | 6118,7 | 80,3 | 8176,9 | 81,6 |
| Правобережна Україна | 2138,0 | 86,0 | 3006,0 | 87,9 | 4123,7 | 79,0 | 7357,5 | 76,9 | 9363,6 | 77,8 |
| Новоросія | 7,5 | 1,6 | 848,3 | 52,5 | 2255,0 | 45,9 | 4628,9 | 42,9 | 6568,9 | 41,3 |
| Царство Польське | 105,0 | 5,7 | 152,2 | 5,2 | 452,4 | 8,5 | 335,4 | 3,6 | 463,7 | 3,5 |
| 2. Казахстан і Середня Азія | 101,6 | 1,3 | 801,5 | 7Д | ||||||
| Казахстан | 93,4 | 1,9 | 789,5 | 10,5 | ||||||
| Середня Азія | 8,2 | 0,3 | 12,0 | 0,4 | ||||||
| 3. Сибір і Далекий Схід | — | — | — | — | 1,0 | — | 223,9 | 3,9 | 899,3 | 8,4 |
| Західний Сибір | 1,0 | — | 137,1 | 4,1 | 375,9 | 5,7 | ||||
| Східний Сибір | 25,3 | 1,9 | 96,4 | 4,7 | ||||||
| Далекий Схід | 61,5 | 5,9 | 427,0 | 21,7 | ||||||
| 4. Кавказ | — | — | 38,5 | 1,4 | 408,0 | 7,5 | 1305,5 | 14,1 | 2014,8 | 15,2 |
| Північний Кавказ | — | __ | 38,5 | 2,4 | 408,0 | 18,6 | 1270,6 | 33,6 | 1958,9 | 32,5 |
| Закавказзя | 34,9 | 0,6 | 55,9 | 0,8 | ||||||
| II. Австро-Угорська імперія | 1290 | 9,3 | 2276,4 | 9,9 | 2696,7 | 7,8 | 3814,9 | 8,4 | 4131,8 | 8,4 |
| Східна Галичина | 1081 | 79,2 | 1677,9 | 79,9 | 2019,7 | 66,6 | 3019,6 | 62,7 | 3293,1 | 61,7 |
| Західна Галичина | 47,0 | 5,2 | 72,6 | 5,7 | 67,7 | 4,2 | 86,2 | 3,4 | 86,5 | 3,2 |
| Буковина | 27,0 | 5,0 | 123,8 | 73,7 | 188,3 | 40,9 | 297,8 | 40,8 | 305,1 | 38,1 |
| Закарпаття | 135 | 27,0 | 402,1 | 31,1 | 423,0 | 24,0 | 411,3 | 15,3 | 477,1 | 15,7 |
| Всього по обох імперіях | 5739,8 | 14,0 | 10440,1 | 15,0 | 16017,5 | 15,9 | 26195,5 | 15,1 | 35154,7 | 15,3 |
Формування українського етносу розпочалося ще за часів Київської Русі і навіть раніше. Його основу становили стародавні південнослов'янські племена: поляни, древляни, дуліби, дреговичі, волиняни, сіверяни та ін.
Центром формування українського етносу стали землі Подніпров'я — Київщина, Полтавщина і південь Чернігівщини. Його становлення відбувалося у відчайдушній боротьбі з печенігами, половцями, турецько-татарськими, польсько-литовськими, молдавськими та російськими загарбниками.
У цьому процесі визначну роль відіграла визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, яка стала могутнім поштовхом до самоусвідомлення народу. її наслідком було утворення Української держави, яка сприяла подальшому розвитку національної свідомості, культури, мови, духовності, звичаїв, побуту та ін.
На жаль, з тих часів ми не маємо відомостей про одну з найважливіших характеристик етносу — його чисельність та деякі інші. Саме на споконвічних українських землях на початку XVIIIст. мешкало понад 90% українців. У наступні часи відбувається переселення українців з рідних земель.
Зростаючі економічні, політичні та культурні зв'язки між окремими частинами світу і регіонами зумовили переселення до українських земель представників інших народів.
Тому ще за часів Київської Русі і навіть раніше на землях українського народу оселялися греки, вірмени, євреї, поляки, німці, болгари та представники інших народів.
Цей розділ присвячено розгляду розселення українців на своїх рідних землях, які входили до складу Російської й Австро-Угорської імперій.
У 1719 р. на землях, підкорених двома імперіями, мешкало майже 5740 тис. українців, у тому числі на землях Росії — 4449,8 тис, або 77,6%.
Наприкінці XVIIIст. загальна кількість українців тут зросла до 10 440 тис. осіб, з них у Росії — 8163,7 тис. осіб (78,2%).
Через 100 років українців стало 26 195,5 тис. осіб, у тому числі в Росії — 22 380 тис. осіб (85,5%).