Організаційно-методологічні основи розвитку екологічного обліку та екоконтролінгу на сільськогосподарських підприємствах (стр. 21 из 27)

Землекористувачами відповідно до Земельного Кодексу України на правах оренди можуть бути громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.

Окрему групу забруднювачів становлять суб'єкти господарювання, які можуть чинити негативний вплив на сільське господарство. Серед них необхідно виділити:

· підприємства та організації, у веденні яких знаходяться залізничні та автомобільні шляхи, що проходять через землі сільськогосподарського призначення;

· нафтогазодобувні та нафтогазопереробні підприємства й організації, які проводять роботи в межах земельних масивів;

· підприємства, які займаються експлуатацією торф'яних родовищ, що знаходяться в межах земельного масиву або прилеглих до нього територіях;

· підприємства та організації, які мають в своєму підпорядкуванні лінії електропередач, зв'язку та радіофікації, а також трубопроводи, що пролягають по території земельних масивів; підприємства та організації, які займаються пошуком та видобутком корисних копалин в межах земельного масиву.

Для захисту від надзвичайних ситуацій, які призводять до забруднення земельних масивів та довкілля, страхувальниками можуть виступати обласні, районні та сільські виконавчі органи.

Треті особи (вигодонабувачі), на користь яких укладається договір екологічного страхування, є фізичні і юридичні особи — власники земельних паїв, земельних масивів, підприємств агропромислового комплексу, інтереси яких можуть бути обмежені діяльністю страхувальників.

Землекористувачі або інші особи, діяльність яких пов'язана з використанням або споживанням природних ресурсів у сільському господарстві, повинні в обов'язковому порядку нести відповідальність перед власником землі (державою або іншими власниками) у випадку: нераціонального землекористування, що призводить до втрати родючого шару ґрунту і самої ріллі наслідок ерозії; забруднення агроландшафтів шкідливими речовинами (радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, мінеральними добривами, збудниками інфекційних та інвазійних хвороб); погіршення екологічних властивостей зробленої сільськогосподарської продукції.

Застосування екологічного інструментарію в контексті сільськогосподарського природокористування має стати органічною складовою виробничої діяльності. Це означає, що підприємства повинні не тільки дбати про виробництво матеріальних благ, а й забезпечувати стабільність екологічних систем. З набуттям права власності на землю суттєво зростає роль кожного землевласника у розв'язанні найгостріших екологічних проблем агропромислового комплексу. На нашу думку, механізм взаємовідносин між землевласником і землекористувачем та іншими суб'єктами господарювання, а також безпосередньо із споживачами сільськогосподарської продукції має бути такий (рис. 3.5).

Рис. 3.5 Імітаційна модель екологічного страхування в АПК

1. Землевласник щорічно проводить екологічний аудит сільськогосподарських земель, визначає екологічно прийнятний рівень землекористування, а також необхідний рівень безпеки виробництва, переробки та споживання екологічно чистих продуктів харчування; встановлює неупереджену еколого-економічну оцінку ризику використання та відтворення земельних ресурсів.

2.За результатами проведеного екологічного аудиту визначаються ризики (технологія обробітку ґрунту), які можуть негативно вплинути на процес землекористування та завдати шкоди навколишньому середовищу і земельним масивам.

3.Визначаються підприємства, які можуть в результаті своєї діяльності (бездіяльності) спричинити забруднення масивів, вивчається характер та обсяги можливого забруднення.

4.Землекористувачам та суб'єктам підвищеної небезпеки пропонується укласти договір екологічного страхування, тобто застрахувати свою відповідальність перед третіми особами (держава, населення, землекористувачі) на випадок настання страхової події.

На нашу думку, для теоретичного розрахунку розміру страхової суми та величини страхових тарифів необхідно використати два основні параметри: грошову оцінку земельних угідь та середню врожайність сільськогосподарських культур, які вирощуються на певному земельному масиві. Що ж стосується розміру страхового платежу, то він має встановлюватися в прямій залежності від якісного земельного масиву. За екологічно чисті землі повинна бути більша відповідальність.

Розвиток екологічного страхування має ґрунтуватися на концептуальних засадах екологізації сільського господарства. Це можливе лише за умов визначення основних принципів створення ефективної системи страхового захисту майнових інтересів третіх осіб (вигодонабувачів), яка має гарантувати:

· реальну компенсацію збитків третій особі (особам) з боку страхової організації після настання страхового випадку;

· максимально використовувати страхування. як джерело інвестування в агропромисловому комплексі;

· підвищення екологічної безпеки, сталості і фінансової стабільності сільськогосподарських підприємств в процесі використання.

Вважаємо, що впровадження ефективної системи екологічного страхування у природоохоронну практику сприятиме екологізації всіх етапів сільськогосподарського виробництва та раціональному природокористуванню в аграрній сфері, тим самим забезпечить послідовне втілення в життя концепції сталого розвитку нашої держави.

Джерелом коштів на проведення операцій з обов’язкового екологічного страхування є внески страхувальників, акумульовані страховими організаціями. Віднесення відрахувань на екологічне страхування на собівартість продукції (робі, послуг) страхувальника не зменшує податкових надходжень до бюджету. Перерозподіл коштів у вигляді страхових внесків, що оподатковуються (за винятком тих, що формують резерви і фонди страховика), збереже той самий рівень доходної частини бюджету.

Система обов’язкового екологічного страхування в регіоні може виконувати функцію, яка полягає у тому щоб надавати підприємствам, за рахунок коштів страхового товариства, реальне покриття можливого збитку, завданого навколишньому природному середовищу внаслідок аварій та інших непередбачених випадків.

Запровадження системи обов’язкового екологічного страхування в регіоні гарантуватиме відшкодування збитків, завданих аваріями з екологічними і соціально-економічними наслідками всіх зацікавленим сторонам; забезпечуватиме ліквідацію екологічних наслідків аварій у найкоротший термін; фінансову стійкість підприємств на випадок аварій; знижуватиме екологічний ризик підприємств шляхом посилення контролю за їхньою виробничо-господарською діяльністю і додатковим фінансуванням робіт, спрямованих на захист навколишнього природного середовища.

Комплексний розвиток екологічного страхування в Україні дозволить скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій, підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість місцевих органів влади у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище, забезпечити цільове використання коштів, які спрямовуються на ліквідацію та попередження екологічного забруднення, посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності.

Висновки до розділу 3

В даному розділі в рамках аналізу системи екоконтролінгу на аграрних підприємствах розроблені принципи удосконалення управління потоками екологічної інформації в структурі підприємства; сформульовані напрями удосконалення систем екологічного планування і обліку та елементів екоконтролінгу.

З метою усунення виявлених недоліків в практичній реалізації екологічного планування і обліку на підприємствах, в роботі запропоновані наступні основні рекомендації:

· виділення самостійної калькуляційної статті для відображення в собівартості продукції екологічних витрат, а також окремого синтетичного рахунку, для обліку цих витрат, що дасть можливість планувати поточні витрати на природоохоронну діяльність залежно від виділених обсягів витрат і використовувати їх чітко за призначенням, а також буде сприяти вдосконаленню їх розподілу між вирощеною продукцією;

· рахунок «Витрати природоохоронної діяльності» на одних підприємствах може використовуватися як збирально-розподільчий, а на інших – як калькуляційний, в залежності від обсягів природоохоронної діяльності;

· складання “Звіту про екологічну діяльність підприємства”, який повинен містити інформацію про витрати і доходи, пов'язані з природоохоронною діяльністю;

· для відображення в бухгалтерському обліку аграрних підприємств шкода, заподіяна забрудненням земель, повинна бути оцінена в грошовому вимірнику. Пропонуємо розмір шкоди, завданої земельним угіддям, визначати шляхом множення вартості забруднених земель на відсоток втрати сільськогосподарськими землями первісної якості (родючості, відповідності показників забрудненості земель гранично допустимими концентраціями тощо). Останній показник визначається за допомогою лабораторного аналізу ґрунту;

· визначення методики внутрішньогосподарського контролю операцій з добривами, необхідність розробки робочих документів внутрішньогосподарського контролера, що обумовить зменшення негативного впливу хімічних препаратів на сільськогосподарські культури;

· використання в процесі фінансово-господарської діяльності підприємства екологічного страхування, спрямованого на захист економічних та майнових прав юридичних та фізичних осіб, постраждалих в результаті дії або бездіяльності страхувальника. Комплексний розвиток екологічного страхування в Україні дозволить скоротити бюджетні витрати на ліквідацію аварійних та надзвичайних ситуацій, підвищити матеріальну відповідальність підприємств і зацікавленість місцевих органів влади у мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище, забезпечити цільове використання коштів, які спрямовуються на ліквідацію та попередження екологічного забруднення, посилити контроль за потенційно небезпечними видами діяльності.