Показник економічної оцінки земель за диференціальним доходом (ДД) визначають, виходячи з продуктивності земельної ділянки, вартості валової продукції (ВП) або урожайності (У) і витрат на її виробництво (5), за формулою:
ДД = ВП-(ЗхР),
де Р - рівень окупності витрат, який при оцінці взято у розмірі 1,35.
Величину диференціального доходу можна визначити з використанням показника питомої ваги диференціального доходу у валовій продукції або урожайності (Я). Його обчислюють за формулою:
П=(ОЗф - Р) : ОЗф,
де: ОЗф - фактична окупність витрат;
Р - рівень окупності витрат, прийнятий як базовий для відліку частини ефекту, створеного за рахунок кращої якості (родючості) земель.
Залежно від фактичного рівня окупності витрат результат обчислення за наведеною формулою може бути додатнім або від'ємним. Тобто на відносно гірших землях, де ефективність витрат, як правило, низька, диференціальний (рентний) доход не створюється. Більше того, від'ємне значення показника свідчить, що на таких землях господарювання збиткове.
Отже, економічною основою визначення рентного доходу може бути показник оцінки земель за диференціальним доходом. Яких же принципів необхідно дотримуватися при розрахунках? Принципів, які б забезпечували його надійність?
Головні з них є:
• відповідність цін на сільськогосподарську продукцію реальним витратам на її виробництво (вартості);
• еквівалентність цін на промислову і сільськогосподарську продукцію;
• науково обґрунтований норматив рівня рентабельності по культурах, який забезпечив би розширене відтворення у рослинництві;
• науково обґрунтований рівень товарності вироблюваної сільськогосподарської продукції.
Дотримання зазначених принципів може забезпечити об'єктивне визначення розмірів рентного доходу в будь-який період розвитку сільськогосподарського виробництва, що сприятиме вдосконаленню економічного регулювання не тільки виробництва, а й перерозподілу створеної суспільством продукції.
Актуальність питання об'єктивного визначення розмірів рентних доходів зростає у зв'язку з введенням плати за землю. Земельним кодексом України передбачена плата за землю у вигляді земельного податку і орендної плати. Розмір плати за землю встановлюється залежно від якості і місцезнаходження земельної ділянки на підставі кадастрової оцінки земель.
Після тривалих дискусій вчені-економісти разом із спеціалістами-практиками дійшли висновку, що в основу плати за землю мають бути покладені рентні доходи у галузі землеробства.
На підставі теорії ренти і практичних розрахунків розроблені методичні положення визначення рентних доходів, які полягають у нижченаведеному:
• обчислення рентних доходів повинне ґрунтуватися на матеріалах державного земельного кадастру;
• в основу розрахунків необхідно покласти економічну оцінку земель за ефективністю виробництва сільськогосподарських культур (за продуктивністю, тобто урожайністю);
• для обчислення рентних доходів на землях під багаторічними насадженнями і природними кормовими угіддями слід використовувати економічну оцінку земель під цими угіддями за продуктивністю;
• кадастрова урожайність сільськогосподарських культур згідно з економічною оцінкою переводиться у вартісний вираз за діючими закупівельними цінами;
• нормативні виробничі витрати, які містяться в матеріалах оцінки, коригуються залежно від зміни цін на промислову продукцію (засоби виробництва), тарифів на послуги;
• для кожної сільськогосподарської культури встановлюється нормативний рівень рентабельності, який забезпечує розширене відтворення виробництва, та нормативний рівень товарності культури;
• на малопродуктивних землях, де не створюється рентний доход, запроваджуються компенсаційні виплати;
• для забезпечення компенсаційних виплат провадиться централізований перерозподіл рентних доходів між землевласниками і землекористувачами;
• загальний розмір плати за землю не повинен перевищувати рентного доходу;
• кошти від вилучення рентних доходів у вигляді плати за землю повинні використовуватися насамперед для поліпшення родючості і охорони земель.
Ґрунтуючись на викладених положеннях, розрахунок рентного доходу ведеться з використанням таких параметрів: кадастрової урожайності сільськогосподарських культур; діючої закупівельної ціни на конкретну культуру; нормативних виробничих витрат на 1 та посівів конкретної культури; нормативного рівня рентабельності, необхідного для розширеного відтворення; нормативного рівня товарності конкретної культури.
Величину рентного доходу по кожній культурі обчислюють за формулою:
РДі-(УДі-Зі-ЗіР1)хТ1,
де: РДі - рентний доход при виробництві окремої сільськогосподарської культури;
У і - кадастрова урожайність сільськогосподарської культури, ц/га;
Ці - діюча закупівельна ціна на конкретну сільськогосподарську культуру, грн. за 1 ц;
Зі - нормативні виробничі витрати на виробництво конкретної сільськогосподарської культури, грн. на 1 га посіву;
Рі - нормативний рівень рентабельності виробництва конкретної сільськогосподарської культури;
Ті -- нормативний рівень товарності конкретної сільськогосподарської культури.
Обчислений по кожній сільськогосподарській культурі рентний доход зважується через структуру посівних площ, а потім підсумовується. Таким чином визначається загальний обсяг рентного доходу по рослинництву у будь-якому сільськогосподарському підприємстві. В розрахунках слід використовувати середню багаторічну (як правило, за 5 років) структуру посівних площ по господарству або таку ж по земельно-оцінному району. Останньому, на наш погляд, слід було б надати перевагу, оскільки в цьому випадку виробник не обмежується жорсткою структурою посівів по господарству, йому надається можливість вибору напряму господарювання.
За викладеною схемою обчислено середні ставки земельного податку по Республіці Крим і областях України, які покладені в основу Закону України "Про плату за землю" (ст. 5), прийнятого Верховною Радою України 3 липня 1992 р. За розробленою методикою визначення ставок земельного податку за групами ґрунтів та у межах населених пунктів середні ставки, визначені Законом, диференціюються по агро групах ґрунтів, а на їх підставі обчислюються розміри податку на конкретну земельну ділянку залежно від її якості і місцезнаходження.
Якісні показники земельних угідь мають строгий облік з боку держави. З цією метою розробляється і приймається державний земельний кадастр. У нього входить якісна характеристика і цінність земель сільськогосподарського призначення, містяться необхідні документи і зведення про правовий розподіл земельних ділянок між власниками (колективними, приватними, державними та муніципальними) з детальним розкладанням за категоріями використаної землі (сільське господарство, промисловість, дороги, ліс, державні запаси). Державні служби ведуть не тільки строгий облік, й несуть відповідальність за раціональність використання землі.
4.3 Організація землекористування на підприємствах
Земельні ділянки незалежно від організаційно-правових форм повинні мати раціональне розміщення. Передовий досвід показує, що центральну садибу колективного підприємства чи садибу фермера необхідно розміщати посередині земельної ділянки. Розміщення тваринництва по окремих бригадах, ділянкам виконується після ретельного вивчення джерел формування кормової бази, пунктів переробки і ринків збуту. На полях, віддалених від центральної садиби, організують польові стани. Тут будуються тимчасові будівлі, де на період польових робіт розміщується техніка і робітники. Це сприяє більш продуктивному використанню робочого часу і машин, економії ГЗМ.
Особлива роль приділяється організації території і конфігурації площ, які виділені під польові сівозміни і багаторічні насадження. Так, при організації сівозмін необхідно виключати ділянки зі складним рельєфом, прифермську територію, еродовані ґрунти.
Сівозміни формують:
• на землях середнього і сильного ступеня еродованості ґрунто-захисну;
• на заплавах і долинах рік - овочеві й овочекормові;
• на іншій частині ріллі - польові.
Організацію косовищ і пасовищ необхідно проводити, виходячи з чисельності, структури і розміщення поголів'я тварин.
Для проведення сільськогосподарських робіт і оперативного зв'язку між окремими виробничими ділянками доцільно раціонально розміщувати дорожню мережу.
Дороги поділяються на магістральні і польові. Магістральні зв'язують населені пункти, польові обслуговують виробничий процес. Зайві польові дороги, а вони виникають через нераціональне формування сівозмін, малий розмір полів, приводять до зниження загальної віддачі від закріпленої за підприємством землі.
Серед заходів щодо організації земельних ділянок важлива роль приділяється протиерозійним заходам, що включають:
• агротехнічні прийоми (безвідвальну оранку, смугове розміщення посівів, кулісні посіви, обробіток поперек схилу);
• лісомеліоративні заходи (формування захисних прибалкових лісосмуг, вітрозахисних лісосмуг). При організації полезахисні лісосмуги розміщаються поперек пануючих у даній місцевості вітрів. Відстань між ними повинно бути не менш як 600м. Відстань між поперечними смугами - не більш як 2000 м;
є протиерозійні гідротехнічні споруди в долинах рік (водонаправляючі вали, ставки, шахтні водоскиди, загати). Даний напрямок, з однієї сторони, дозволяє уникати пагубного впливу зливових опадів, з іншої - підняти рівень ґрунтових вод, забезпечуючи при цьому безполивне постачання рослин вологою, особливо кормових і овочевих культур.
Контрольні питання
1. Охарактеризуйте поняття "експлікація" земельних угідь.