Сучасні вимоги до неї двоїсті. З одного боку, вона має максимально сприяти дієвій повноцінній справедливій конкуренції і відбору на цій основі найбільш життєздатних ефективних господарських одиниць, а з іншого - забезпечувати стабілізацію попиту та пропозиції, цін та доходів сільськогосподарських товаровиробників, стабілізацію ринкового середовища. Стабільність на сучасному ринку ціниться так само високо, як і конкуренція.
Маркетингова інтеграція має загальногалузеве і міжгалузеве значення, оскільки забезпечує формування елементів ринкової інфраструктури. Провідна роль в них належить товарним агропромисловим біржам. Вони відзначаються високою концентрацією попиту та пропозиції і виступають потужними генераторами врівноважених ринкових цін. Зарубіжна практика показала, що реалізації через біржу 10-15 відсотків загальної кількості певного товару вже достатньо для виявлення ринкових цін як цін попиту та пропозиції. Біржі є продуктом інтеграції і утворюються на акціонерній основі, тобто спільними зусиллями і спільним формуванням статутного капіталу самими потенційними користувачами послуг товарної біржі, які виступають в даному випадку і в ролі засновників. Система біржової торгівлі в Україні ще тільки формується і зараз переважають спотові та форвардні її форми. Вони більше наближаються до посередницького обслуговування товаровиробників. Організуючий вплив товарних бірж значно зросте з переходом до торгівлі ф'ючерсними контрактами.
Другим елементом ринкової інфраструктури, яка також створюється в рамках маркетингової інтеграції, є міжрайонні, регіональні та спеціалізовані агроторгові доми, їхній зв'язок з інтеграційними процесами зводиться до того, що вони можуть створюватись на акціонерній та кооперативній основі, тобто також є продуктом інтеграції. Учасниками створення торгового дому можуть бути всі юридичні особи, розміщені в зоні його дії. Його основне завдання - надання засновникам агентських послуг з реалізації продукції та придбання засобів виробництва на максимально вигідних умовах. Істотним моментом надання агентських послуг є збереження права власності виробника на реалізовувану продукцію та формування винагороди агенту як частки грошових надходжень, що примушує торговий дім шукати найвигідніші ринки. Для цього він постійно аналізує стан продуктових та ресурсних ринків, інформує про результати аналізу засновників, прогнозує ринкову ситуацію. Практично це означає дотримання такого принципу організації ринку, як його "прозорість", тобто рівного забезпечення ринковою інформацією всіх суб'єктів ринкових відносин. Масове використання агентських можливостей торгових домів означає концентрацію попиту на засоби виробництва та пропозиції по товарних групах продовольчого ринку, що сприяє створенню конкурентного середовища і виявленню реальних ринкових цін.
У цьому самому напрямі можуть діяти і так звані маркетингові (постачальницько-збутові) кооперативи. Вони створюються на засадах класичного кооперування для надання послуг своїм засновникам. За наявними публікаціями, маркетингові кооперативи, наприклад, у Сполучених Штатах Америки контролюють близько 80% ринку молока та молочних продуктів, близько 60% ринку цукру, понад 40% ринку бавовни, 30% ринку зерна, 24% ринку овочів. Загальний обсяг їх маркетингової діяльності перевищує 50 млрд доларів на рік. В Україні маркетингові кооперативи будуть поширюватись в міру розгортання приватизаційних процесів та формування реальних власників засобів виробництва.
Продуктом маркетингової інтеграції виступають і оптові ринки та аукціони. Вони широко розповсюджені в багатьох країнах Європи (Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та інші), Сполучених Штатах Америки, Японії. Через них реалізуються багато видів сільськогосподарської продукції, яку важко зберігати тривалий час або взагалі не можна зберігати. Це свіжі овочі, живі та зрізані квіти, плоди, шампіньйони, молоко та молокопродукти, м'ясо та м'ясопродукти, яйця, риба та рибопродукти тощо. Головні функції оптового ринку - приймання продукції у виробників відповідно до укладених договорів, переважно аукціонний продаж закупленого та своєчасний розрахунок з постачальниками. До основних конкретних завдань, які виконують оптові ринки, відносяться:
• організація жорстко регламентованого продажу продукції відповідно до попередньо встановлених правил;
• визначення рівня мінімальних цін, визначення та виплата постачальникам компенсацій у випадку зняття їхньої продукції з продажу з кон'юнктурних міркувань;
• розробка вимог до якості продукції та її контроль;
• стимулювання розширення асортименту;
• вивчення та аналіз ринків збуту з обов'язковою публікацією аналітичних матеріалів;
• визначення замовлень на виробництво продукції та організація укладання угод.
Виключно важлива роль оптових ринків у ціноутворенні. Цьому сприяє ведення торгівлі на відкритій публічній основі, завдяки чому і створюються необхідні передумови формування цін, а саме:
• вільне виявлення і співставлення цін попиту та пропозиції;
• конкуренція як з боку покупців, так і з боку продавців;
• відкритість актів купівлі-продажу, доступність ринкової інформації.
Торгівля ведеться спеціально підготовленим персоналом, оплата праці якого, на відміну від торгових домів, не пов'язується з масштабами торгових оборотів. Запрошувану ціну визначає спеціальна комісія у складі 7-10 кваліфікованих спеціалістів.
Оптовий ринок забезпечує як покупцям, гак і продавцям надання необхідного комплексу послуг по транспортуванню та зберіганню продукції, її доробці та передпродажній підготовці, ватажно-розвантажувальних операціях та ін.
Організаційно-економічні форми оптових ринків можуть бути різноманітними - від приватних до державних. Але, як показує світовий досвід, найбільш ефективними є створені на інтеграційній основі - акціонерні та кооперативні. Розміри оптових ринків також коливаються в дуже широких межах - від 1-2 млн тонн сільськогосподарської продукції на рік до 1-2 тис. тонн. По відношенню до виробників оптовий ринок виступає типовим інтегратором. З ним укладають угоди на поставку (продаж) продукції певної кількості, якості та у визначені терміни з втратою права власності та розпорядження нею. Поставлена на ринок продукція вже не може бути повернута виробнику навіть у випадку, коли вона не реалізована. Виробник одержує певну компенсацію. Питання про обсяги поставок вирішуються при укладанні угод. Таким чином і формується сучасний регульований керований організований ринок. До того ж покупці мають право подавати заздалегідь заявки на придбання певної кількості продукції. В Японії взагалі можна купити продукцію до аукціону, але за найвищою ціною.
У сучасних умовах України об'єктивно необхідною є маркетингова діяльність великих широко диверсифікованих сільськогосподарських та агропромислових підприємств. За своїми розмірами вони являють собою великі фірми агробізнесу і мають можливість вести дрібнооптову та роздрібну торгівлю. Це також маркетингова інтеграція на базі одного власника, повна маркетингова інтеграція. Вона не виключає можливості участі такого підприємства у створенні бірж чи агроторгових домів. Власна маркетингова діяльність може поєднуватись з використанням, при необхідності, послуг наявних елементів ринкової інфраструктури.
Для умов України доцільним було б створення маркетингових інтегрованих структур у вигляді товарно-фінансових корпорацій для формування регіональних продовольчих фондів. Такі об'єднання в складі виробників та споживачів агропромислової продукції та продовольства могли б організувати мобілізацію кредитних ресурсів споживачів і передачу їх виробникам як пільгове авансування виробництва сільськогосподарської продукції в обсязі регіональних потреб. Товаровиробники могли б надавати товарний кредит споживачам з наступною оплатою. Результатом інтегрування була б нормалізація розрахунків, оптимізація грошових потоків, зменшення залежності від комерційних банків. Цей вид вертикальної інтеграції носить як маркетингову, так і фінансову спрямованість.
Таким чином, можливі різні напрями та організаційно-економічні форми вертикальної маркетингової інтеграції. Це породжує питання про ступінь придатності окремих із них для України. Світова практика не дає відповіді на питання щодо порівняльних переваг тієї чи іншої форми або напряму безвідносно до конкретних умов. Кожна країна обирає такі види, напрями та форми, які відповідають її особливостям.
З цієї точки зору для умов України слід визнати малопридатними великі потужні елементи ринкової інфраструктури типу оптових ринків (аукціонів), тим більше якщо створювати їх навіть на інтеграційній основі. Вони мало відповідають національним господарським традиціям і надто дорогі. Серед вітчизняних сільськогосподарських виробників сильні тенденції прямих зв'язків з переробними, заготівельними та торговельними підприємствами. При низькій платоспроможності населення ринкові посередники неминуче підвищать ціну реалізації, а відтак і зменшать обсяг купівлі, тобто споживання товару. Особливо це стосується дорогих елементів ринкової інфраструктури - аукціонів та оптових ринків, На реалізацію проекту будівництва та введення в дію (у 1989 р.) одного з оптових ринків в Японії було витрачено 900 млн доларів. Та й на діючих ринках в цій країні оптові націнки на продукцію встановлюються в розмірі від 3,5% по м'ясу до 9.5% по квітах від продажної оптової ціни. Крім того, треба платити і за послуги по зберіганню, користуванню парковками, торгівельною площею і т.ін. Рекомендувати повсюдний перехід в Україні до створення ринкової інфраструктури у вигляді оптових ринків було б передчасним, оскільки це не відповідає ні національним традиціям господарського життя, ні наявним економічним можливостям України.