У великих підприємствах з розвинутою переробкою продукції та великими масштабами її реалізації кінцевому споживачеві підрозділи можуть створюватись як центри відповідальності. У цьому випадку можливе створення навіть окремих збутових підрозділів як центрів прибутку; їхнє завдання - вигідно та своєчасно реалізувати вироблену продукцію по можливості за більш високими цінами, з максимально можливим прибутком. Для цього в їх складі може функціонувати служба маркетингу і навіть власна збутова мережа. Інші виробничі структурні одиниці стають центрами витрат, а загальногалузевий та загальногосподарський персонал об'єднується в центрах управління. Відносини, які виникають в процесі функціонування подібних господарських структур, як і в попередньому випадку, регулюються на основі єдиних принципів та методів внутрішньогосподарського економічного управління. Механізм регулювання слід максимально насичувати інструментами цінової природи з таким розрахунком, щоб забезпечити матеріальне стимулювання працівників у відповідності з реальним вкладом у загальногосподарські результати при диференційованому визначенні рівня основного заробітку в залежності від відповідальності підрозділу в ринкових умовах.
При міжгосподарській інтеграції юридичних осіб обидва названі вище аспекти повинні знайти чітке відображення в контрактах. Контракти також відзначаються великою різноманітністю. Серед них перш за все необхідно виділити попередні та остаточні. Попередній контракт відіграє роль своєрідного протоколу про наміри, положення якого обов'язкові для виконання. Він укладається з метою підведення підсумків попередніх переговорів про інтеграцію і не містить переліку конкретних обов'язків сторін, характеру та порядку економічних відноси, але після його підписання підприємства вже є зінтегрованими. Повний, або остаточний, контракт відображає всі аспекти співробітництва і може бути переглянутий тільки на основі взаємного узгодження сторонами відповідних змін.
Залежно від кількості учасників інтеграції виділяють двосторонні, тристоронні та багатосторонні контракти. За терміном дії розрізняють сезонні, річні та довгострокові контракти. Виходячи з глибини інтеграції, контракти можуть бути простими та складними. Прості контракти містять мінімум умов. Складні контракти, як правило, застосовуються для виробничої та маркетингово-виробничої інтеграції і містять детальний перелік умов співробітництва. За змістом контракти відображають характер інтеграції, постачальницький, збутовий, виробничий, фінансовий, управлінський тощо: З точки зору характеру кінцевих результатів можна виділити підприємницькі (орієнтовані на одержання прибутку). Реальні контракти поєднують в собі кілька ознак або всі перелічені. Контракт може бути складним, двостороннім, маркетингово-виробничим тривалістю 3 роки і т.д.
Укладання контрактів та їх дія регулюються чиним цивільним законодавством. В найбільш загальному випадку контракт має містити такі розділи:
1. Визначення сторін.
2. Предмет та мета контракту.
3. Строк дії контракту.
4. Обов'язки сторін.
5. Умови співробітництва.
6. Порядок економічних відносин та взаєморозрахунків.
7. Умови конфіденційності.
8. Гарантії та відповідальність сторін.
9. Форс-мажор (обставини нездоланної дії).
10. Порядок та місце розгляду спірних питань та пре-тензій,арбітраж, санкції, відшкодування збитків.
11. Припинення дії контракту.
При необхідності контракт доповнюється додатками, які обґрунтовують або деталізують його окремі положення. В кінці контракту вказують банківські реквізити та юридичні адреси сторін.
За своїм змістовним наповненням контракти (договори) можуть бути такими:
а) при вертикальній маркетинговій інтеграції:
• договір-доручення з агроторговим домом, брокерською конторою;
• договір на участь в аукціоні;
• договір купівлі-продажу за результатами переговорів на аукціоні;
• договір поставки продукції оптовому ринку;
• контракт (договір) про інтеграцію.
При вертикальній виробничій інтеграції на базі об'єднань слід укладати загальноприйняті установчі (засновницькі, фундаторські) документи. При контрактній інтеграції в залежності від характеру співробітництва та глибини інтеграції застосовують:
• договори поставок;
• контракт (договір) про спільну діяльність;контракт (договір) про співробітництво;
• контракт (договір) про інтеграцію.
б) при горизонтальній інтеграції в окремих випадках обмежуються усною домовленістю або звичайними засновницькими документами. При виробничій горизонтальній інтеграції можуть укладатись контракти на надання послуг (виконання робіт), кредитні договори (контракти), страхові контракти (угоди) про взаємне страхування, договір про участь в союзі (асоціації) виробників тощо.
Найскладнішою і найважливішою частиною відносин є відносини економічні. Серед них за ступенем складності та відповідальності можна виділити такі основні варіанти:
1) некомпенсовані грошові безплатні внески;
2) оплата послуг;
3) оплата продукції;
4 ) розподіл кінцевих результатів.
Безплатні грошові внески застосовуються для забезпечення функціонування об'єднань, утворених за професійною ознакою, при освітньо-консультативній інтеграції, при взаємному страхуванні без попереднього формування централізованих натуральних та грошових фондів. Розмір внесків для об'єднань визначається спочатку як загальна сума, а потім обчислюється їх відносна величина на 1 га чи 1 голову тварин.
Оплата послуг застосовується при горизонтальній інтеграції для оплати агротехнічних чи зоотехнічних послуг, а також при вертикальній - для оплати за переробку давальницької сировини. Розцінки визначаються на витратній основі. Як показує досвід багатьох країн, доцільно організувати централізований розрахунок їх взірцевого рівня і доведення до заінтересованих господарств під егідою центральних господарських органів. Крім того, якщо ті чи інші послуги надаються і на підприємницькій основі, то використовувані при цьому розцінки (ціни) виконують роль верхньої межі для інтегрованих структур. Як правило, розцінки в інтегрованих структурах повинні бути нижчими від підприємницьких на 30-40 відсотків за рахунок більш повного використання машин та зменшення виробничих витрат.
При вертикальній виробничій інтеграції доцільно застосовувати таку форму відносин, як оплата за продукцію. Це особливо стосується випадків, коли є необхідність забезпечити активний вплив інтегратора на якість продукції та терміни її поставок. Для цього в контрактах відображають детальні технологічні регламенти, виділювані сторонами засоби виробництва та обов'язки щодо забезпечення виробничого процесу. Оплата продукції може здійснюватись за допомогою різноманітних інструментів - від ціни до заробітної плати. Ціна може застосовуватись в таких основних різновидах:
1) Фіксована ціна. Залишається однаковою на весь період дії контракту незалежно від ринкової кон'юнктури, її перевага - зменшення ризику для виробника сировини, стабільність вартості продукції для інтегратора, Недолік з точки зору інтересів сільськогосподарського партнера - втрата частини виручки при перевищенні ринкової ціни над договірною.
2) Фіксована ціна з фіксованими сезонними надбавками, які встановлюються на періоди сезонного підвищеного попиту на продукцію. Перевага - повніше використання ринкової кон'юнктури як інтегратором, так і виробником сировини.
3) Фіксована ціна з надбавками (знижками) за якість продукції. Стимулює підвищення якості вироблюваної сировини.
4)Рухома ціна, базовий рівень якої індексується у відповідності з динамікою цін відкритого ринку. Розподіляє ризик між інтегратором та виробником сировини.
5)Ціна в поєднанні з наданням кредитних та страховик послуг. Ці важелі забезпечують сприятливі економічні умови для виробника сировини.
У будь-якому з названих випадків ціна визначається на витратній основі з додаванням певного прибутку, розмір якого диференціюється в залежності від конкретних умов контракту.
Оплата виробленої продукції заробітною платою можезастосовуватись у глибоко інтегрованих системах при вирощуванні тварин на м'ясо та плем'я, в овочівництві відкритого грунту, коли переробляється сировина певного фізіологічного етапу розвитку рослин. В контракті обумовлюється перелік виділюваних сторонами засобів виробництва, технологічні регламенти, порядок їх контролю, взаємні обов'язки сторін по їх дотриманню. Практично при цій формі персонал виробника сировини повністю переходить під оперативне управління . інтегратора, втрачає самостійність. Розцінка по оплаті розробляється з урахуванням платежів та податків.
Загальною вадою механізму регулювання економічних відносин з використанням ціни та заробітної плати є відірваність, ізольованість виробника сировини від кінцевих результатів агропромислово-торгівельного ланцюга, які формуються в зоні оцінок кінцевого споживача. Такі підходи послаблюють вплив конкурентного середовища на виробника сировини і з позицій загальних закономірностей організації сільськогосподарського ринку це слід розглядати як істотний недолік економічного механізму. З іншого боку, при цьому також звужуються можливості виробника сировини активно впливати на формування своїх доходів, зміцнювати своє економічне становище. В сучасних умовах диспаритету цін, загального кризового стану національної економіки було б стратегічно помилковим не використовувати всіх можливостей, які відкриває інтеграція.