Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу (стр. 65 из 67)

Механізм регулювання економічних відносин з розподілом кінцевих результатів агропромислово-торгівельного ланцюга може застосовуватись у випадку, коли виробнича вертикальна інтеграція поєднується з маркетинговою і маркетингові функції покладаються на інтегратора. Звичайно, методично та організаційно він набагато складніший порівняно з попередніми. Національні традиції, навіть в історичному плані, створювались на базі цінового механізму. Проте як стратегічні, так і ситуаційні переваги розподільчого підходу роблять виправданим ігнорування методичних та організаційних труднощів. Основні елементи розподільчого механізму зводяться до наступного.

По-перше, предметом розподілу виступають кінцеві результати агропромислово-торгівельного ланцюга у вигляді грошових надходжень від оптової, дрібнооптової чи роздрібної торгівлі продуктами переробки, включаючи і технологічні відходи переробної ланки. Вид реалізації визначається характером кінцевого продукту, його здатністю до тривалого зберігання, сезонністю попиту, наявністю чи відсутністю власної торгівельної мережі та спеціалізованих торгових домів. Як виняток предметом розподілу може бути продукція переробки та технологічні відходи в натурі.

По-друге, беспосередньо розподіляти слід ту масу виручки чи продукції, які залишаються після формування спільних централізованих інноваційних фондів, завданням створення яких є докорінна модернізація критичних ланок агропромислово-торгівельного ланцюга. Обрана для модернізації ланка повинна гарантовано поліпшиш кінцеві результати і забезпечити високий ефект для всіх партнерів інеграційної структури.

По-третє, визначенню пропорцій розподілу миє передувати чітке розмежування обов'язків партнерів агропромислово-торгівельного ланцюга, яке з такою ж чіткістю визначає характер та обсяги їхніх виробничих, маркетингових та збутових витрат.

По-четверте, базою розподілу повинні виступати виробничі (маркетингові, збутові) витрати на одиницю кінцевої продукції. Витрати повинні орієнтуватись на якомога повніше використання виробничих потужностей сільськогосподарської та переробної ланки, збереження родючості землі та навколишнього середовища.

По-п'яте, механізм розподілу повинен містити такі елементи, які зацікавлюють виробника сировини у підвищенні вмісту в ній відповідного корисного компоненту (цукру - в коренях цукрових буряків, жиру чи білка - в молоці, олії - в соняшнику і т. д.), а переробника - у повноті його вилучення в процесі переробки.

Першою передумовою запровадження інтеграції з розподілом кінцевих результатів є послідовно демократичні засади створення інтеграційних структур. Ініціатива повинна виходити від органів державного та господарського управління, а рішення мають приймати самі виробники.

Друга передумова - позбавлення можливостей диктувати свої умови і домагатись односторонніх вигод з боку будь-кого з партнерів. У цьому плані дуже важливо забезпечити позавідомчу систему визначення якості сільськогосподарської сировини, як це давно робиться за кордоном у подібних випадках. Методично найбільш складним і відповідальним елементом розподільчого підходу є опрацювання інструментів стимулювання за покращання якісних показників сировини та її переробки. Для цього необхідно спочатку обрати базу відповідних розрахунків, визначити її кількісне значення та розробити шкалу стимулювання.

10.6 Система розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації в ринкових умовах

В Україні розпочато створення Національної системи розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації. У Департаменті реформування сільського господарства Міністерства сільського господарства і продовольства утворено управління координації діяльності сільськогосподарських дорадчих служб. У структурі управлінь агропромислового комплексу облдержадміністрацій та управлінь агропромислового комплексу райдержадміністрацій створюються обласні центри й районні відділи реформування сільського господарства, в складі яких передбачено створити відділи і пункти з дорадництва, які на партнерських засадах будуть співпрацювати з інформаційно-консультаційними організаціями університетів та наукових установ, приватними агроконсультаційними формуваннями.

Як показує досвід, науково-консультаційна та інформаційна діяльність служб базується на вивченні потреб, проблем і можливостей приватних господарств та сільських громад шляхом розробки й реалізації науково-освітніх програм, які враховують місцеві, регіональні і загальні для жителів сільських місцевостей потреби. Враховуючи те, що служби розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації (дорадництва) є важливим інструментом держави у виконанні нею функцій по розповсюдженню досягнень науково-технічного прогресу й інформації, державна підтримка науково-освітніх програм служб необхідна. Існуючий досвід комерціалізації служб у різних країнах свідчить, що комплексність у інформаційному та науково-консультаційному обслуговуванні сільськогосподарських виробництв досягається за умови державної фінансової підтримки програм від 90-95 % (СІЛА) до не менше як 40-50% (Англія) від їх сукупної вартості.

Разом з тим національна система розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації має являти собою автономну структуру і не знаходитись під безпосереднім контролем уряду чи політичних партій. Фермерам і сільським громадам потрібне неупереджене консультування без будь-якого політичного втручання та консультанти, яким можна довіряти. Ефективність системи залежить від добровільного співробітництва з багатьма установами та службами розвитку сільського господарства. До системи входять загальні, професійні та вищі заклади освіти, науково-дослідні, бібліотечні, кредитні установи, служби землевпорядкування, захисту рослин і тварин.

Основний контингент інформаційно-консультаційних служб - спеціадісти-консультанти (агрономи, зоотехніки, землевпорядники, юристи, економісти, бухгалтери, спеціалісти по автоматизації виробничих процесів та ін.), які свою роботу зосереджують на практичній допомозі фермерам і організаторам сільськогосподарського виробництва безпосередньо в господарствах, інформуванні про новинки шляхом індивідуальних контактів чи організацією колективних бесід, днів інформації, участі в реалізації організаційно-господарських проектів виробничників, тощо.

У своєму розпорядженні вони повинні мати комп'ютерну техніку і засоби електронного зв'язку, технологічне устаткування (лабораторії, обладнання для аналізів), комплекси програм тощо, щоб з великою продуктивністю визначати інваріантні шляхи прийняття виробничо-економічних рішень, надавати поради господарникам в тих чи інших виробничих ситуаціях.

Інформаційні матеріали, потреба в яких може виникнути у виробників в процесі їх діяльності, настільки багатопланові і об'ємні, що ні окремий фермер чи спеціаліст, ні інформаційна система сільськогосподарського підприємства в цілому не в змозі їх самостійно систематизувати, осмислити і використати в конкретних виробничих ситуаціях без допомоги із зовні. В цих умовах економічно виправдане дозоване одержання необхідної науково-технічної і іншої інформації в мірі виникнення потреби в ній через посередників.

При цьому основними постачальниками економічної (прогнозної, нормативної, ринкової, статистичної та ін.) інформації виступають органи інформаційної підтримки державного управління: служби цінового моніторингу (відслідковування), соціально-економічного моніторингу, прогнозно-аналітичні і нормативні центри, інформаційні системи агросервісних, ринкових формувань тощо.

Основними постачальниками науково-технічної інформації є науково-методичні і науково-технічні центри аграрної науки.

Доцільне також створення спеціальних реєстрів національних і регіональних експертів-консультантів, які по запитах виробничників і працівників інформаційно-консультаційної і впроваджувальної служби надаватимуть висококваліфіковані консультації.

Побудова системи розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації на означених засадах потребує реформування органів державного управління сільським господарством, перебудови діяльності навчальних закладів аграрної освіти, науково-дослідних установ аграрної науки з посиленням їх консультаційно-орієнтуючого характеру діяльності, розвитку консультаційних підрозділів в агросервісних (обслуговуючих), виробничих та професійних об'єднаннях.

Об'єднання цих та інших розрізнених консультаційних формувань в дієву в умовах України систему науково-консультаційного і інформаційного обслуговування будується не на адміністративних, а функціональних взаємозв'язках і кооперації.

У цій кооперативній системі регіональні інформаційно-консультаційні центри науково забезпечують, з однієї сторони, процеси інноваційних перетворень на господарському рівні, а з іншої - трансформують інформаційні потоки знизу вверх шляхом їх наукового узагальнення і зверху вниз шляхом їх конкретизації з урахуванням особливостей агропромислового виробництва зон їх діяльності. Тому організаційні структури центрів мають бути динамічними, постійно адаптуватися під впливом змін в соціально-економічних, науково-технічних і ринкових умовах господарювання.