В осінній період проводять боротьбу з шкідниками і хворобами озимих. Особливо великої шкоди завдають мишовидні гризуни. При наявності в осінній період 3 і більше жилих колоній мишовидних гризунів на 1 га, витрачаю 2-3 кг/га зернових принад, отруєних фосфід-цинком або гліфтором. На один кілограм зерна беруть 30 г олії і 40 г фосфіду цинку. На 100 кг зерна витрачають 600 гагліфтору, який розчиняють у 40 л води і томлять 7-8 годин.
Важливо своєчасно визначити площі озимої пшениці, які будуть насіватись та пересіватись. Пересіву підлягають розкушені посіви з густотою менше 150 рослин на 1 м2, а також в фазі 1 -2 листочки, з густотою 250-300 рослин на 1 м2. Площі з густотою 150-200 штук на 1 м2 підлягають ремонту.
Найкраще підсівати озиму пшеницю ярим ячменем або ярою пшеницею. Підсів і пересів проводять в дуже короткі строки - в 2-3 дні на початку весняних польових робіт.
Важливим агротехнічним заходом догляду за озимою пшеницею є весняне боронування, при цьому знищується кірка, зменшується випаровування вологи, посіви очищаються від відмерлих листків. Боронують, коли ґрунт досягаєфізичної стиглості, впоперек напряму рядків на малій швидкості агрегату, щоб найменше пошкоджувати рослини. На загущених посівах рекомендується після першого боронування через тиждень провести друге. На площах, де спостерігається випирання, замість боронування проводять коткування.
На початку виходу в трубку, проти хвороб і для запобігання можливого вилягання рослин, посіви обприскують 0.6 кг/га фундазолу в суміші з препаратом ТУР (доза 2.6 кг/га). В цей період посіви також обробляють гербіцидами.
При утворенні другого і третього міжвузлів проводять повторну обробку препаратом ТУР (доза 2,6 кг/га), а проти хвороб - байлетоном (0.6-0.8 кг/га) або тілтом (0.5 кг/га).
В період цвітіння і наливу зерна, при появі шкідників, площі обробляють вофатоксом 30%, метафосом 50% по 1 кг/га.
Збирають озиму пшеницю роздільним способом або прямим комбайнуванням, при тому важливо правильно визначити, яким способом будуть збирати озиму пшеницю. Роздільне збирання розпочинають наприкінці воскової стиглості або на 5-6 днів раніше, ніж пряме комбайнування, що дає змогу скоротити строки збирання і зменшити втрати врожаю. Роздільно збирають також забур'янені площі, полеглі, високостебельні та сорти з нерівномірним достиганням колосся. Коли наступає повна стиглість, площі, чисті від бур’янів, та низькорослі збирають прямим комбайнуванням, при добовій погоді під час збирання, перевагу надають прямому комбайнуванню, при нормальних умовах - роздільному збиранню. Незалежно від способу збирання, озиму пшеницю необхідно зібрати в стислі строки-за 7-8 днів. Через 2 тижні після початку збирання врожаю, втрати досягають 4-8 ц/га. Після збирання озимої пшениці, зерно ще раз очищають, доводять до вологості 14% і відправляють на продаж або зберігання. Солому стягують волокушами і скиртують, а поле готують під другу культуру.
Озиме жито - одна з цінних продовольчих і кормових культур нашої країни. В 1905 р. посівна площа становила 9 млн. га, а світова-близько 20 млн. га. На Україні посіви жита займають біля 1 млн. га, з них на Тернопільщині - 6.4 тис. га. Основні площі жита зосереджені в північних районах України. Озиме жито належить до високоврожайних культур. В окремі роки врожайність жита на сортодільницях досягає 50-60 ц/га, а іноді і більше. Так, на Вишнівецькій сортодільниці врожайність жита становила 62.2 ц/га. Проте середня врожайність жита на Україні становить 18-20 ц/га, а в 1987 р. по Тернопільській області зібрали по 29,3 ц/га.
Жито менш вимогливе, ніж пшениця до ґрунту, клімату та інших умов життя. Має добре розвинену кореневу систему, яка краще від інших культур засвоює елементи живлення із важкодоступних сполук.
Всі агротехнічні заходи по вирощуванню озимого жита такі ж, як і по озимій пшениці.
Озимий ячмінь сіють в районах з м'яким кліматом так як зимостійкість його нижча, ніж озимої пшениці або жита. Врожайність озимого ячменю вища, ніж ярого, бо рослини краще використовують запаси вологи.
Агротехнічне вирощування озимого ячменю аналогічне вирощуванню інших озимих зернових культур. Відмінністю є лише те, що строки сівби кради пізніше проводяться з 20 по 25 вересня. Збирають його на 10-12 днів раніше інших зернових культур.
3. ІНТЕНСИВНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ЯРИХ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР
Серед ярих зернових культур четверте місце в світі (близько 80 млн. га), друге на Україні (5 млн. га) займає ярий ячмінь.
Зерно ячменю використовують на корм тваринам, для виробництва крупи і на пивоваріння.
На Україні урожайність ячменю за останні роки становила 22-27 ц/га. Окремі господарства одержують по 40 і більше центнерів з гектара посіву. У Тернопільській області в 1987 р. з площі 98.6 тис. га зібрали по 36.1 ц/га зерна ячменю.
Ярий ячмінь - культура раннього висіву, насіння проростає при температурі 1 –2°С, легко витримує заморозки мінус 5-7°С. Рослини стійкі проти високих температур.
До вологи ячмінь менш вимогливий, ніж інші зернові культури, краще переносить посуху. Добре росте на всіх ґрунтах, але кращими для ячменю є чорноземи з високим вмістом поживних речовин і нейтральною або слаболужною реакцією.
Ячмінь має порівняно слабо розвинену кореневу систему і невисоку здатність засвоювати поживні речовини з важкорозчинних сполук. В зв'язку з цим, посіви його розміщують на високородючих і чистих від бур'янів полях. Найкращими попередниками ярого ячменю в умовах області є цукрові та кормові буряки, картопля..
Після збирання попередників, восени поле орють на глибину 22-25 см. Весною, як тільки ґрунт досягне фізичної стиглості, проводять боронування або шлейфування. На площах, де під ячмінь будуть підсіватись багаторічні трави після накриття вологи проводять дві культивації: першу - на глибину 6-10 см., другу - на глибину 5-6 см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками. Якщо багаторічні трави під ячмінь не підсіватимуться, то можна обмежитись лише однією передпосівного культивацією.
Ячмінь дуже чутливий до внесення добрив, так як він потребує інтенсивного живлення на початку росту. Однак надмірне удобрення приводить до виляганнярослин. Тому під ячмінь вносять лише мінеральні добрива, а органічні лише під попередник. Під стійкі до вилягання сорти вносять по 60 кг д.р. азоту, фосфору і калію, а під малостійкі до вилягання - по 30-40 кг. Вказані добрива вносять під зяблеву оранку або навесні під культивацію, при сівбі в рядки вносять 1 ц. гранульованого суперфосфату або нітрофоски на 1 гектар. При посіві добре удобрених попередниках або високородючих ґрунтах добрива вносять лише час сівби.
Сіють ячмінь весною у перші дні польових робіт, навіть незначне запізнення призводить до різного зниження врожаю. Кращим способом сівби є вузькорядний. Застосовують також звичайний рядковий і перехресний.
Глибина загортання насіння при достатній кількості вологи - 4-5 см, важких ґрунтах - 3-4 см. Перед сівбою насіння протруюють проти збудників і хвороб. Важливе значення для формування врожаю має норма висіву, залежить від біологічних особливостей сорту і умов вирощування. Для сортів низький коефіцієнтом продуктивного кущіння висівають 5 млн. схожих зерен на 1 га, а з високим коефіцієнтом - 4 мли. зерен. За масою це становитиме 160-180 кг/га. Ори підсіві багаторічних трав норма зменшується на 10-15%.
Після посіву, якщо верхній шар ґрунту сухий, поле коткують кільчасто-шпоровими катками, а якщо підсіяні багаторічні трави, то застосовують гладкі.
Якщо на посівах; заявилася кірка, то поле боронують звичайними зубовими боронами впоперек рядків або по діагоналі і на малій швидкості. При ні і трави кірку руйнують ротаційними мотиками. Для боротьби з бур'янами застосовують відповідні гербіциди. Проти вилягання вносять 4-5 кг/га препарату ТУР.
Найкраще збирати ячмінь роздільним способом. Починають його збирати і в кінці фази воскової стиглості. Чисті від бур'янів площі, в фазі повної стиглості, збирають прямим комбайнуванням. Закінчити збирання потрібно через 5-1 після настання фази повної стиглості, бо в перестиглих колосках легко ламається колосовий стержень, що проводить до значного зниження врожаю.
Овес - цінна зернофуражна і частково продовольча культура. Зерно поїдається всіма тваринами. Солома вівса також використовується як корм.Цінним кормом є зелена маса і сіно в суміші із зернобобовими культурами.
Із зерна вівса виготовляють толокно, крупу, пластівці, та інші продукти, які використовують у дієтичному і дитячому харчуванні. Світова площа вівса становить біля 30 млн. га, а в Україні - 950 тис. га. Поширений овес у районах, де є достатня кількість вологи, більше - в північних і західних районах.
Врожайність вівса на Україні - 20-22 ц/га. В передових господарствах збирають вівса по 40-50 ц/га.
Овес не вимогливий до тепла. Добре витримує весняні приморозки до 4-5°С і більше.
До вологи овес вимогливий. Найбільш критичний період - 10-15 днів до викидання волоті. До родючості ґрунту овес менш вимогливий, ніж інші зернові культури. Він може рости на важких глинистих, заболочених і піщаних ґрунтах. Краще за інші зернові культури переносить кислотність ґрунту.
Агротехніка вирощування вівса мало чим відрізняється від агротехніки ярого ячменю. Попередником можуть бути озимі культури. Овес висівають в більш ранні строки порівняно з ячменем і насіння загортають на меншу глибину.
Збирати овес краще роздільний способом, бо зернівки достигають нерівномірно. Спочатку достигає зерно у верхній частині волоті, а потій у середній і нижній, скошують овес, коли зерно у верхній частині волоті досягне повної стиглості При цьому недостигле зерно достигає у валках і зменшуються втрати врожаю від осипання.