За допомогою гачкоподібних хеліцер, роблячи ними ножицеподібні рухи, імаго здатні підрізати оболонки клітин, уміст яких, потрапляючи в демодекозне вогнище, служить їжею личинкам і німфам. Під час харчування після проходу дорослого кліща за ним залишається в епітеліальній тканині демодекозного вогнища поглиблення у виді овальної борозни, глибина якої в середньому складає 28-30мкм, а ширина, як правило, дорівнює ширині гнатосоми (30-35мкм).
Поряд з основною функцією – добуванням їжі – гнатосома при переміщенні кліща може активно допомагати ходильним кінцівкам. Ноги імаго можуть бути майже цілком прибрані, як поршень у циліндр, і висунуті в будь-якому напрямку, можуть працювати синхронно і кожна самостійно, незалежно від рухів інших семи. П’ятичленикова лапка (чотири членики якої спрямовані вперед і один назад), обладнана короткими кігтиками. Вентральна частина подосоми плоска, з коксостернальним кістяком. Усі ці ознаки – свідчення адаптації кліщів до руху по суші. Личинки і німфи не здатні не тільки до переміщення по поверхні шкіри тварини-хазяїна, але вони навіть не в змозі самостійно вийти на поверхню [31,32].
Дорослі кліщі мають чітко виражені бічні очі правильної класичної форми, центральна частина їх пігментована. Розміри ока 4´2 мкм, тобто довжина перевищує ширину в 2 рази. Очі прості, досить великі, розташовані з боків гнатосоми, у задній її частині, і тому добре видні тільки збоку. Обоє очей з'єднані між собою надочноямковим валиком, за яким відразу ж починається опукла дорсальна поверхня подосоми. У личинок і німф органів зору не знайдено [37,48].
Кліщі роду Demodex, на відміну від інших кліщів цього підроду, не мають стигм і трахей. Дихальна система демодекозних кліщів своєрідна. Якщо в личинок і німф немає ні стигм, ні трахей і їх дихання шкірне, то в дорослих кліщів воно може здійснюватися двома шляхами: шкірним і дифузним, в останньому випадку за участю трахеї, що виникає на фазі імаго як пристосування для дихання атмосферним повітрям. Зовнішні структури органів дифузійного дихання знайти в кліщів значно легше, ніж внутрішні. З боків підстави гіпостома приблизно на 5мкм вище глоткового сосочка в імаго видні два дихальних отвори діаметром по 1мкм кожне, що відстоять друг від друга на відстані 4-5мкм. Від них у каудальному напрямку відходять два повздовжніх трахейних стовбури, що розташовуються над шлунком. Трахеї мають опорні стовщення, унаслідок чого їхні стінки при русі кліщів не спадаються. Кожний з цих двох стовбурів закінчується повітряносним мішком, кулясті розгалуження якого представлені сплетенням стовбурів більш дрібного перетину. Таким чином, імаго, знаходячись на поверхні шкіри, можуть вільно пересуватися, орієнтуватися в просторі за допомогою очей і дихати, використовуючи атмосферне повітря. Спарювання самців і самок відбувається безпосередньо в колонії, а не на поверхні шкіри тварини. Копуляція супроводжується щільною фіксацією самця, що знаходиться при спарюванні внизу, на внутрішній стінці демодекозного вогнища.
2.3. ПАТОГЕНЕЗ ТА БІОЛОГІЯ РОЗВИТКУ КЛІЩІВ DEMODEX CANIS
Життєвий цикл кліща Demodex canis триває 25-27 діб і характеризується кількома фазами розвитку. У процесі онтогенезу кліщі проходять наступні фази: яйця – личинки – протонімфи – дейтонімфи - імаго [7,13].
Після запліднення дорослі самки , що знаходяться у фолікулах у положенні вниз головою уздовж волосків, відкладають веретеноподібні яйця (80´30 мкм). Яйця швидко збільшуються в розмірі і стають пігментованими і зернистими. Через 4 – 6 днів з них виходять червоподібні личинки з шістьма ніжками. Після появи на світ кліщі преімагінальних стадій рухаються, живляться, а також ростуть і розвиваються і через 6 – 8 днів перетворюються в протонімфи (6 ніжок), які за 3 дні стають восьминіжковими дейтонімфами (личинки другого віку) морфологічно схожими на дорослих особин (відрізняючись від них тільки довжиною черевця). Дейтонімфи залишають волосяний мішечок разом із секретом сальних залоз і розсіюються по інших фолікулах. Вони стають статевозрілими через 10 днів (імаго). Спарювання відбувається швидко. Самці вмирають, а запліднені самки спускаються у волосяні мішечки (живуть у волосяних цибулинах 4-6 днів). Повний цикл складає 25 - 27 днів. Дейтонімфи залишаються на шкірі протягом 24 - 48 годин [9,10].
Кліщі занурюються переднім кінцем тіла в порожнину волосяних мішечків і сальних залоз, де інтенсивно розмножуються. Зазвичай кліщі поселяються у верхній частині фолікула і, розмножуючись, повністю заповнюють його. Число їх у волосяному фолікулі і сальній залозі іноді досягає 200. Харчуються кліщі шкірним салом, епітелієм цибулини, запальним ексудатом.
Однак демодекозні кліщі найчастіше можуть переживати і навіть розмножуватися в інших тканинах, а також паренхіматозних органах. Кліщів та їх яйця знаходять в лімфатичних залозах, стінках та просвіті кишечнику, в паренхімі печінки, селезінці, нирках, що свідчить про високу пристосувальну активність збудника [16,40]. Але окремі дослідники вважають що до цього призводить емболізація кліщів при їх розмноженні і загибелі волосяних мішечків, внаслідок чого яйця та кліщі попадають у кров і лімфу які розносять їх по внутрішніх органах. Їх знаходили також в молоці та секреті крайньої плоті. Але вони мертві і не здатні до зараження.Оскільки хворі тварини часто облизуються, кліщі можуть бути виявлені і при копрологічному аналізі, але варто помітити, що паразити виживають, тільки знаходячись у волосяних мішечках [32,42].
Нападаючи на хазяїна, дорослі кліщі занурюються переднім кінцем тіла в порожнину волосяних мішечків і сальних залоз, де інтенсивно розмножуються. Зазвичай кліщі поселяються у верхній частині фолікула і, розмножуючись, повністю заповнюють його. Число їх у волосяному фолікулі і сальній залозі іноді досягає 200. Харчуються кліщі шкірним салом, епітелієм цибулини, запальним ексудатом. Вплив на організм починається з моменту занурення самки у волосяні фолікули.
Під час харчування кліщі, проходячи по внутрішній стінці вогнища ураження, за допомогою хеліцер відрізають цілі шари епітеліоцитів, іноді до базальної мембрани і глибше, залишаючи за собою западини у виді борозни. Кліщі протискуються між волосом і його піхвою у волосяну сумку, розмножуються там і просуваються, руйнуючи кореневу піхву, у глибину сумки, досягаючи, зрештою, волосяної цибулини. Механічно подразнюючи тканини шкіри і діючи на нервові закінчення кліщі викликають атрофію волосяних сосочків і сальних залоз, розлади роботи шкірних капілярів, порушують харчування шкіри її іннервацію [11,13].
У результаті цього просування зростає роз'єднання волоса і кореневої піхви, оголення його від навколишньої епітеліальної оболонки і навіть від волосяного сосочка; кліщі уражають також сальні залози. З боку організму хазяїна відзначається реакція, що виражається інфільтрацією та утворенням сполучнотканинної оболонки-капсули, що є своєрідною зовнішньою стінкою вогнища ураження, еозінофілами, гістіоцитами, круглими клітинами [40].
Поряд з цим у процесі гістіогенезу ушкодженої тканини включаються і клітини зовнішнього шару шкіри. Епідерміс, що знаходиться безпосередньо над вогнищем ураження, гіпертрофується. У результаті базальна мембрана зміщається вглиб тканин, а внутрішній епітеліальний шар вогнища в місцях ушкодження відновлюється, поповнюючи запаси їжі для паразита.
Зсув базальної мембрани, а разом з нею і сполучнотканинної оболонки всередину тканин дерми дозволяє кліщам відвойовувати простір, збільшуючи тим самим вмістище для особин своєї колонії.
Навколо паразитів периваскулярно відбувається інфільтрація лімфоцитами, гістіоцитами, еозинофільними лейкоцитами, а навколо утворення гранулематозних структур з наявністю епітеліоїдних і багатоядерних гігантських клітин. Крім того, відзначається ушкодження мікроцеркуляторного русла сполучної тканини.
Усі ці зміни, а так само наявність периваскулярних інфільтратів і продуктивного ендоваскуліту вказують на реакцію гіперчутливості уповільненого типу в механізмі відповіді на демодекозну реакцію. Клітинні реакції при такому імунному запаленні відображують динаміку тканинної елімінації продуктів реакцій антиген-антитіло [50].
У місцях ураження кліщами розвивається осередкове запалення, що супроводжується випаданням волосся, утворенням пустул і везикул. Потім до запального процесу приєднується ускладнення секундарню мікрофлорою (стафілококи, стрептококи, протей, різні умовно-патогенні грибки), розвиваються абсцеси волосяних цибулин і сальних залоз. Некротизовані при цьому тканини шкіри і продукти її запалення піддаються гнильному розпаду з появою неприємного специфічного запаху. Зрештою, розвивається загальна інтоксикація організму [39,42].
2.4. КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ ДЕМОДЕКОЗУ СОБАК
Демодекоз у собак протікає в двох формах: у локальній(синоніми: обмежений, монетний демодекоз) і генералізований (синоніми: загальний демодекоз).
Інкубаційний період тривалий: 4 - 6 тижнів.
Локальний демодекоз.
Ця форма зустрічається в 90% випадків захворювання й уражає молодих собак до одного - двох років в 80% випадків [42,46].
При осередковій (лускатій) формі демодекозу в собак на різних ділянках шкіри голови: в області очних дуг (так називані “демодекозні окуляри” чи монокль), повік, кути губ, на морді від чола до ніздрів, основи вушних раковин, на шиї, грудях, кінцівках і рідше на зовнішніх покривах тулуба, розвивається еритема (почервоніння шкіри), що добре помітно в собак , що мають непігментовану шкіру, випадає волосся і формуються алопеції у вигляді окремих круглих плям діаметром близько 5 см, що супроводжується жирною себореєю . Волосяні мішечки закупорюються і гіпертрофуються через інтенсивне виділення сального секрету, формуються вугри ("чорні крапки" - комедони ), і на дотик шкіра здається шорсткуватою, гранульозною (фолікулярне кератозне ураження). Шкіра на уражених ділянках потовщується, стає зморшкуватою, (нерідко з тріщинами, з яких виділяється сукровиця або кров) набуває синювато – сірого чи мідно – червоного забарвлення (це почервоніння одержало назву "червоної корости") і звичайно буває вкрита лусочками ороговілого епідермісу (сквамозна форма). Сухий демодекоз ніколи не супроводжується сверблячкою. Прогноз при цій формі більш сприятливий, особливо якщо хвороба уражає вже в досить великих щенят ( у віці біля року), захворювання не генералізовано, оскільки кількість вогнищ ураження не перевищує 4-5 і вони не поширюються на весь тулуб тварини, немає мікробної суперінфекції (тому його називають сухим, лускатим демодекозом) [11,15,30,37,42].