При морфологічному дослідженні шкіри собак, хворих на демодекоз, встановили, що кліщі викликають у ній осередкові дистрофічні, некробіотичні і некротичні процеси, характер яких залежить від інтенсивності і форми хвороби, а запальний процес має продуктивний характер. Тканинні зміни виявляли в епідермісі, волосяних фолікулах, сосочковому і сітчастому шарах дерми. М'язи залишалися інтактними. Багатошаровий плоский епітелій на обмежених ділянках має виразки чи сплощений. На поверхні цих ділянок визначаються гнійно-некротичні чи некротичні маси. Багато усть епітеліальних фолікулів волосся і волосяних фолікулів розширені, містять кліщів і зруйновані клітки епітелію. У багатошаровому плоскому епітелії й устях волосяних фолікулів – вогнища гіперкератозу і паракератозу. Навколо фолікулів зі скупченнями кліщів і збереженою стінкою зовнішньої кореневої піхви клітинна запальна реакція виражена дуже слабко чи відсутня.
При руйнуванні стінки волосяного фолікула і контакті кліщів з дермою в ній розвивається клітинна запальна реакція, і формуються эпітеліоідні гранули з наявністю гігантських багатоядерних клітин типу Пирогова-Лангханса і сторонніх тіл. У дермі наявні масивні запальні інфільтрати і вогнища різного розміру гранулематозної будови. У ділянках шкіри з некрозами в епідермісі переважно запальний інфільтрат, що складається в основному з гранулоцитів з перевагою еозинофільних лейкоцитів, серед яких виявляються епітеліоїдні і гігантські клітини, а також кліщі. Інфільтрат розташовується в сосочковому і сітчастому шарах дерми. У більшості випадків у дермі навколо кліщів утворяться гранулеми, що складаються з епітеліоїдних і гігантських багатоядерних клітин з домішкою лімфоцитів, гістіоцитів, моноцитів, плазматичних клітин і еозинофільних лейкоцитів.
У корковому шарі лімфовузлів при генералізованому піодемодекозі виявляються демодекозні кліщі. Вони розташовуються в крайовому і корковому синусах і периферичних ділянках лімфатичних фолікулів. На місці їхнього занурення розвивається гранулематозне запалення. Лімфатичні фолікули в корковому шарі множинні, великі, із широкими світлими центрами розмноження і фігурами розподілу клітин. У лімфовузлах наявні ознаки імунної відповіді по клітинному типу з гістіоцитозом синусів і гіперплазією лімфоїдних фолікулів.
У печінці у всіх випадках відзначають однотипні зміни осередкового характеру з локалізацією переважно в портальних трактах, перипортально і периваскулярно. Портальні тракти значно розширені в результаті набряку, крововиливів і слабкого клітинного інфільтрату. У периферичних відділах часточок порушена балкова будова печінки, набряк, крововиливи, некроз груп гепатоцитів. Печінкові клітини в стані білкової дистрофії дифузного характеру. Демодекозних кліщів у структурах печінки не виявляли, хоча проникнення їх зі шкіри в просвіт великих кровоносних судин і замет у печінку достатньо верогідні. Гостра запальна реакція печінки на кліщів виявляється розвитком гемоциркуляторных порушень і гранулематозного гепатиту з формуванням гранулем туберкулоїдного типу. У розвитку гранулем, імовірніше всього, відіграють роль процеси сенсибілізації і зв'язані з ними імунні реакції.
У нирках виявлені гемоциркуляторні порушення, що виражаються нерівномірним повнокров'ям коркової і мозкової зон, помітним розширенням судин, набряком і крововиливами навколо деяких з них і осередковим фіброзом стінки. Епітелій звитих канальців у стані зернистої і дрібновогнищевої гідропічної дистрофії. У канальцях мозкового шару знаходяться дрібні нечисленні звапнені циліндри. Збудник демодекозу в нирковій паренхімі не виявляється [40].
2.8. ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ ПРОТИ ДЕМОДЕКОЗУ
З метою профілактики в розплідниках періодично обстежують здорових собак і собак що знаходяться в карантині. Хворих і підозрілих у захворюванні ізолюють. Предмети, з якими стикалися інвазовані тварини обприскують 0,1% суспензією севіну чи 0,5% розчином хлорофосу. Щенят вирощують окремо від інших. Собак, що мають в анамнезі демодекоз, необхідно виключати з розведення [11,46].
Тварину необхідно забезпечувати збалансованою годівлею, не піддавати надлишковим стресовим впливам, стимулювати імунну систему і природну резистентність організму призначенням вітаміно-мінеральних і амінокислотних комплексів.
Необхідно правильно доглядати за шкірою і шерстними покривами собак з урахуванням породних особливостей. Використовувати спеціальні шампуні для собак і не застосовувати в лікувальних цілях препаратів, що рекомендуються для лікування інших видів тварин [11].
Для профілактики перезараження новонароджених щенят від сук використовувати івомек, який варто вводити щенним сукам підшкірно за 5-7 днів до пологів у дозі 0,2 мл/10 кг маси однократно. Відйом щенят здійснювати не пізніше, ніж на тридцяту добу після ощененя.
Профілактика в основному полягає в тому, щоб: виключити розвиток імунодепресії в щенят, не застосовувати кортикоїди до 1 року, правильно проводити дегельмінтизацію, стежити за тим, щоб шкіра собаки не була вологою, утримувати її в чистоті, щоб уникнути роздратування шкіри, не допускати появи бліх та застосовувати спеціальні нашийники, просочені дельтаметрином. . Крім того, забороняється спілкування здорових собак з незнайомими, особливо з бездоглядними. Видужання тварини, ураженої кліщами – демодексами (у генералізованій формі) настає тільки після інтенсивного пролонгованого і дорогого лікування, але лікування не завжди є ефективним [44,47].
Важливо також вчасно обробляти квартиру чи приміщення, де утримується хвора тварина, препаратами арріво, амітразін, больфо-спрей, біо-кілл чи іншими акарицидними засобами. Бажано провоити таку обробку не рідше одного разу на тиждень.
2.9. ЗАКЛЮЧЕННЯ З ОГЛЯДУ ЛІТЕРАТУРИ
На сьогодні актуальним залишається ліквідація інфекційних та інвазійних хвороб домашніх тварин, які приносять значні економічні збитки господарствам. Одним з таких захворювань є демодекоз, який набув широкого поширення серед собак і викликається кліщем Demodex canis, що паразитує на шкірі у волосяних цибулинах та сальних залозах.
Виявлено, що хвороба супроводжується пригніченням тварин і запальними процесами у шкірі, а при ускладненні її перебігу патогенною мікрофлорою запальний процес поширюється на глибші шари шкіри і може призвести до важких важко виліковних ускладнень, а інколи і до смерті.
При вивченні життєвого циклу кліща D. сanis, який триває 25-27 діб, було відмічено кілька фаз розвитку – яйце, личинка, німфа (протонімфа, дейтонімфа) та імаго. Встановлено, що кліщ D. сanis на всіх фазах розвитку живе у волосяних фолікулах собак (та інших тварин) і є постійним паразитом, що може виявлятися у цілком здорових особин.
Клініка демодекозу собак достатньо ретельно описана в літературі і має широкий спектр проявів. Так, на початку хвороби відмічають виникнення незначного, а потім все більш прогресуючого облисіння в ділянці морди: біля вух, очей, в кутах рота, на щоках, а також лапах, тулубі, животі, біля кореня хвоста тварини. При відсутності лікування до 40% тварин самовиліковуються. З розвитком запалення шкіра на уражених ділянках потовщується і з її поверхні починає виділятися серозний, а потім і гнійний ексудат, який при підсиханні утворює кірки. При подальшому розвитку захворювання окремі осередки ураження зливаються і можуть охоплювати значну площу поверхні шкіри тварини.
Цілий ряд дослідників повідомляють, що однією з основних причин розповсюдження демодекозу серед собак є хворі тварини, що допускаються власниками до розведення, а також пригнічення загального імунного статусу тварини, яка є прихованим носієм збудника хвороби. Також собаки заражаються під час злучки, в підсисний період, в період відлучення молодняку – шляхом контакту з хворими тваринами. Переносниками збудника демодекозу можуть бути бродячі собаки.
З метою лікування демодекозу собак рекомендують цілий ряд препаратів: фосфорорганічні препарати, піретроїди, ципам, епацид-альфа, мориніл, аміт, педемс, чьотирихлористий вуглець, хлорофос, карбофос, севін, циодрін, неоцидол, етафос та інші. Але в останні роки широкого розповсюдження набули препарати на основі івермектину та амітрази. Однак, навіть новітні препарати мають недоліки у використанні і тому і в наш час йде пошук більш ефективних і безпечних акарицидних препаратів.
3.1. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Об’єктом експериментальних досліджень були собаки культурних порід і дворові. Для дослідження були відібрані:
- шотландська вівчарка (колі) – 3;
- німецька вівчарка – 4;
- ротвейлер – 5;
- бобтейл –2;
- дворові собаки – 7;
Всі тварини мали характерні ураження на морді та лапах різної локалізації. Матеріалом для дослідження були зіскрібки шкіри та кірочки з місць патологічного процесу. Матеріал досліджували мортальними і вітальними методами. Із мортальних методів (методи виявлення в зіскрібках шкіри мертвих кліщів) використовували метод компресорного дослідження. Із вітальних методів (методи виявлення в зіскрібках шкіри живих кліщів) – метод Алфімової.
Зіскрібки шкіри або кірочки кладуть на предметне скло, додають кілька крапель 5-10 %-го розчину лугу (КОН, NaОН), накривають другим предметним склом і розглядають під малим збільшенням мікроскопа.
Зіскрібок шкіри або кірочки поміщали в бактеріальну чашку, накривали кришкою і ставили в термостат або на джерело тепла з температурою 45 °С на 10-15 хвилин. Потім чашку розглядали під мікроскопом. Живі кліщі рухались на дні чашки.
При порівнянні цих методів дослідження варто зауважити, що найбільш швидким і сприятливим є метод компресорного дослідження, але для оцінки ефективності акарицидних препаратів краще всього застосовувати вітальні методи.