Якщо вважати, що в Житомирській обл. проживає 1430000 чол., к-ть економічно-активного населення становить 770 тис., то можна зробити підрахунок: 143000-770000-660000, де ми бачимо, що к-ть не працюючого населення дорівнює 660 тис.чол.
Встановлення оптимального співвідношення сільськогосподарських та інших угідь у окладі земельного фонду є необхідною умовою розв'язання економіко-екологічних проблем країни. Вчені інституту землеустрою УААН пропонують зменшити питому вагу сільськогосподарських угідь і встановити її на рівні 60-65% від території України, порівняно з нинішньою - 69.3%. Проектом Національної програми охорони земель передбачається виключення з активного господарського обороту 3.7 млн. га. сільськогосподарських угідь. Особливо важливим е виведення з інтенсивного використання найбільш деградованих та радіоактивне забруднених сільськогосподарських угідь.
Зарубіжний досвід землекористування показує, що доцільно збільшити питому вагу площі лісів на 3-5% від загальної земельної площі України. Беручи до уваги природнокліматичні умови та екологічний стан земель вкрай важливим є збільшення природних та охоронних територій. Їх розмір доцільно встановити на рівні 10% від загальні площі України. В результаті виконання цих заходів сільськогосподарська освоєність земель знизиться на 4-9 пунктів, розораність земель - на 3-5 пунктів. Разом з тим, збільшиться площа природної території. Можна очікувати, що структура використання земельного фонду України поліпшить екологічну ситуацію, сприятиме підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь.
Центральне місце в системі держуправління земельного фонду належить внутрігосподарському управлінню щодо збалансованого розподілу і пререроаподілу земель між суб’єктами різних форм власності та господарювання. На сучасному етапі економічного реформування відбулися суттєві зміни в землекористуванні суб’єктів різних форм господарювання.
Розподіл земельного фонду України за основними власниками та землекористувачами станом на 1 січня 2000 р.
| Загальна площа земель | Основні власники | |
| Тис. га | % | |
| Недержавні сільгосппідприємства, всьогоу тому числі: | 36348.9 | 60.2 |
| Колективні с/г підприємства | 31542.9 | 52.3 |
| Сільськогосподарські кооперативи | 265.0 | 0.4 |
| Товариства | 4156.3 | 6.9 |
| Державні сільгосппідприємства, всього | 2568.1 | 4.3 |
| у тому числі радгоспи всіх систем | 1403.2 | 2.3 |
| Міжгосподарські підприємства | 39.2 | 0.1 |
| Громадяни, яким надано землі у власність ікористування, всього | 7440.9 | 12.3 |
| у тому числі: селянські (фермерські) господарства; | 1129.2 | 1.9 |
| Ділянки для ведення товарного сільгоспвиробництва | 180,5 | 0,3 |
| Заклади, установи, організації (культури, науки, освіти, охорони здоров’я та ін.) | 567.4 | 0.9 |
| у тому числі житлово-експлуатаційні організації | 98.8 | 0.2 |
| Промислові та ін. підприємства | 550.7 | 0.9 |
| Підприємства та організації транспорту, зв’язку | 657.0 | 1,1 |
| Частини підприємства, організації, установи, навчальні заклади оборони | 463.2 | 0.8 |
| Організації, підприємства і установи природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення | 328.4 | 0.6 |
| Лісогосподарські підприємства | 7259.9 | 12.0 |
| Водогосподарські | 545.3 | 0.9 |
| Спільні підприємства, міжнародні об’єднання і організації з участю українських та іноземних юридичних та фізичних осіб | 7.0 | 0.0 |
| Підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам | 10.3 | 0.0 |
| Землі запасу та землі, що не надані у власність та постійне користування в межах населених пунктів (які не надані у постійне користування) | 3568.5 | 5.9 |
| Всього землі | 60354.8 | 100 |
Аналіз розподілу земель у розрізі основних землекористувачів і форм господарювання показує, що найбільша частка земельного фонду за станом на 1 січня 2000 р. належала колективним сільгосппідприємствам (52.3%), сільгосптовариствам (6.9%),державним сільгосппідприємствам (4.3%). Загальні площі земель, що перебувають у власності і користуванні громадян, становить 12.3%, у т.ч селянських господарств - 1.9% (1129.2 тис.га.)
За характером управління, обсягом його функцій, як це видно з даних про розподіл земфонду за категоріями, власниками землі і землекористувачами, в Україні склалося загальне і галузеве (міжгалузеве) держуправління земфондом. Причому загальне держуправління має територіальний характер, тобто охоплює певні території у межах адмініотративно-територіальних утворень. Галузеве (міжгалузеве) управління поширюється на землі тільки окремих галузей народ.госп. (землі с/г, призначені для промисловості, транспорту, енергетики тощо).Загальне і галузеве управління взаємозв’язані - як за спільністю завдань (забезпечення раціонального використання і охорони земель),змістом функцій управління (розпорядчі, контрольні, правоохоронні та ін.), так і за вмістом регулювання земельних відносин (як правило, він має імперативний владний характер).
Земельна реформа в Україні значно вплинула, на трансформацію земельних відносин, загострила екологічні проблеми землекористування.
Відповідно до Закону України "Про форми власності на землю" від 30.01.92 р. і Земельного кодексу України в редакції від 13.03.92р. в Україні діють три форми власності на землю:
-державна;
-колективна;
-приватна;
Конституцією України, передбачається приватна, державна і комунальна власність, тобто колективна форма власності відсутня. Така неврегульованість форм власності на землі зумовлює правові ускладнення у здійсненні земельного регулювання на державному рівні.
На думку деяких вчених, "право спільної частки власності" доцільно "...поширити на землі передбачені в колективну власність не державним с/г підприємствам і поділити між їх членами на землю на паї, а на передані їм землі загального призначення, що не підлягають поділу на паї, - поширити право спільної сумісної власності".
В останні роки в обігу усе частіше зустрічається поняття комунальної власності на землю як різновиду форми держвласності. Зокрема в статті 41 КУ зазначено, що "громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та колективної власності відповідно до закону". Звідси випливає,що право комунальної власності не входить до державної власності, а стоїть поряд з нею. Відсутність розподілу земель як об’єктів комунальної і держвласності потребує законодавчого розмежування компенсації органів держвлади та органів місцевого самоврядування. Чітка регламентація форм власності на землю та створення економіко-правової інфраструктури їх функціонування забезпечать ефективність держуправління земельного фонду.
Динаміка перерозподілу власності на земфонді у 1992-2000 рр., кількісні зрушення в цілому відбивають основні тенденції у аміні земельних відносин, сформованих на основі введення форм власності.
| Роки (за станом на 1 січня) | Державна власність | Власність недержавних с/г підприємств | Приватна власність | |||
| Тис. га | % | Тис. га | % | Тис. га | % | |
| 1992 | 60354,8 | 100 | - | - | - | - |
| 1993 | 60354,8 | 100 | - | - | - | - |
| 1994 | 60199,2 | 99,74 | 141,8 | 0,24 | 13,8 | 0,02 |
| 1995 | 57822,6 | 95,8 | 1621,6 | 2,7 | 910,6 | 1,5 |
| 1996 | 55148,5 | 91,4 | 3717,7 | 6,2 | 1488,6 | 2,4 |
| 1997 | 36310,5 | 60,2 | 22118,9 | 36,6 | 1925,4 | 3,2 |
| 1998 | 33141,6 | 54,9 | 24766,6 | 41,0 | 2446,6 | 4,1 |
| 1999 | 30701,2 | 50,9 | 26563,3 | 44,0 | 3090,3 | 5,1 |
| 2000 | 30097,0 | 49,9 | 26864,0 | 44,5 | 3393,8 | 5,6 |
На 1.01.2000р. в приватній власності було 3.4 млн.га. (5.6% заг.пл.), у колективній - 26.9 млн.га. (44.5%). Найбільшу частку земфонду становлять землі,які перебувають у держвласності, - 49.9%, або 30.1 млн.га.
Аналіз структури розподілу земфонду за формами власності свідчить, що в останні роки відбувалися рівні зміни на користь недержавного сектора. Введення приватних землеволодінь має свої позитивні і негативні сторони. Якщо приватна власність на присадибні ділянки, землі під житловими будинками, садами, городами, землі особистих підсобних господарств не викликають заперечення, то з передання землі у власність комерційних та ін. приватних підприємств виникає багато питань.
Беззастережне передання земельних ділянок у власність приватних підприємств може створити проблеми щодо територіального розвитку міст, формування інфраструктур дальшого розвитку системи охорони земель, організації рекреаційних зон, введення нових форм власності, збільшення суб’єктів господарювання загострює актуальність питання щодо охорони земель. Поліпшення їх екологічного стану залежить від ефективності держуправління охороною земель.
Реформування земельних відносин нерозривно пов"язано з необхідністю удосконалення змісту і структури держрегулювання землекористування, перерозподілом і зміною повноважень та відповідальністю органів держуправління різних рівнів. Області реформування земельних відносин у регіонах потребують створення ефективних регіональних організаційних структур управління землекористуванням, які поєднували б у собі централізовану державну (вертикальну) і регіональну (горизонтальну) системи. При цьому центральними органами управління закріплюється відповідальність за вироблення і реалізацію державної земельної політики фінансування і розвиток фундаментальних досліджень і впровадження їх результатів, координацію та організаційно методичне сприяння регіональним управлінським структурам і науковим центрам.горизонтальна управлінська структура, реалізуючи держземполітику, має конкретизувати її зміст і умови впровадження залежно від природних, історичних, соціально-економічних факторів зональних особливостей земельних відносин.