Пекарі Древньої Греції вміли випікати багато сортів хліба, використовуючи при цьому пшеничне борошно. Частина хлібних виробів випікалась з ячмінного борошна. Хліб недорогих сортів готували із грубого борошна з великою кількістю висівок. Такий хліб слугував основною їжею для простого народу. Булочники торгували здобними хлібними виробами, у склад яких входив мед, жир, молоко. Але такі «солодкі хлібці» коштували дорожче звичайного хліба і відносились до солодощів. Цікаво відзначити, що у сурових спартанців хліб вважався величезною розкішшю, і його подавали лише у святкових випадках.
У Стародавній Греції, як і у Древньому Єгипті, черствому хлібу відводилась особлива роль. Вважалось, що він допомагає при захворюваннях шлунка. Його виписували у якості ліків хворим, що страждали хворобами шлунково-кишкового тракту. Деякі вважали, що навіть облизування черствої корки чорного хліба сприяє зупинці болю у шлунку.
Але не тільки хліб був популярний на столі древніх греків. До нього подавали овочі, плоди, боби, оливки та інжир. Масло споживали тільки оливкове, вершкового не було. Залюбки пили молоко, робили сир. Але найголовніше – греки їли багато риби та морепродуктів усіх видів: мідії, кальмари, морські гребінці, устриці.
Одного разу грецький філософ Демонакс збирався у морську подорож. Погода була поганою, наближалась буря. Один із друзів звернувся до Демонакса: «Як, тобі не страшно? Адже корабель може потонути і тебе з’їдять риби!». На що філософ, усміхнувшись, відповів: «Я з’їв стільки риб у своєму житті, що буде цілком справедливо, якщо вони кінець-кінцем з’їдять мене». Греки їли багато м’яса диких звірів та птахів, якої в ті часи було пребагато. А ось м’яса домашніх тварин навіть багаті люди їли у невеликих кількостях, бо ті давали їм шерсть та молоко. Найчастіше м'ясо домашніх тварин, зокрема ягнятину, подавали тільки на свята, коли приносили жертви богам. Один із давньогрецьких міфів розповідає про те, як титан Прометей, що приніс людям вогонь, розробив для жертвоприношення молоде ягня і розклав м'ясо на дві купки: в першу поклав всі кості, прикривши їх верху жиром, а у іншу все м'ясо, прикривши його тельбухами та шкурою. Після цього хитрий Прометей запропонував батьку богів Зевсу вибрати купку для себе. Той, звісно, вибрав купу з жиром, але прорахувався. З тих пір хитрі греки приносили в жертву богам тільки тельбухи та кості, а все смачне залишали собі, щоб добро не пропадало.
Цукру у греків не було, замість нього використовували мед, якого тоді було пре достатньо. Серед напоїв у греків не було ані чаю, ані кави, ані какао. Тільки одне вино. Його завжди розводили у пропорції 1:2 (частина вина на дві частини води) або 1:3. Але розбавляли вино водою зовсім не для того, щоб не захмеліти: таким чином вони намагалися дезинфікувати брудну колодязну воду. Пили найчастіше не з чашок чи кубків, а із спеціальних ємностей «киликів» - малих блюдець з ручками на довгій ніжці. Після оливкового масла вино – у всі часи головний предмет гордості у Греції.
Трьохразове харчування в Греції представляло собою два сніданки та обід. Останній влаштовували у вечірній час. На нього зазвичай запрошували друзів, яким присилали запрошення через вісників-рабів. Запрошені могли привести на обід своїх друзів. Бувало, що приходили і ті, кого ніхто не запрошував – паразити. Непроханих гостей не виганяли, але відносились до них з неповагою. За стіл сідали у суворо визначений час, не чекаючи тих, хто запізнився. Обіди влаштовували тільки в чоловічій частині будинку. Так як акуратність вважалась ознакою ввічливості, то біля входу всі знімали взуття, раби омивали гостям ноги, пропонували прийняти ванну та обтертись ароматичними маслами. Їжа розташовувалась на столах, навколо яких у формі підкови розміщували високі ложа покриті гарними ковдрами. Сама трапеза проходила у положенні напівлежачи, спираючись правим плечем на подушку. Хазяїн будинку розміщувався у центрі. Найпрестижнішим вважалося місце справа від нього. Їли греки руками, витираючи пальці тістом чи м’якушем хліба. Ложка використовувалась тільки для масної жирної їжі. Сама трапеза розпочиналась із закусок, що підвищують апетит. Далі слідували страви з м’яса, риби, зелені та соусів. По закінченні трапези омивали руки та приносили жертви богам вином. Далі слідував десерт із сиру, фруктів, солодощів та вина. Це було початком симпозіуму – філософської бесіди з вином, на яку іще запрошували акробатів та музикантів для розваг.
2.2 Житло
В Древній Греції сформувався особливий тип архітектури міста. Центрами громадського життя міста і його архітектурного ансамблю стають укріплений пагорб — акрополь, де споруджуються храми, і агора, — торговельна площа. Весь зміст суспільних будинків, їхнє значення як художнього, ідеологічного явища можна уявити собі, відновивши вигляд давньогрецького міста. Хоча б частково збереглися мармурові храми, багато з них вдалося відновити, зібравши розкидані навколо фундаментів кам'яні блоки. Житлові ж будинки найчастіше будували із сирцю. Найміцнішою частиною будинку була підлога, її прикрашали найбільш багато і ретельно, наприклад, мозаїкою, викладеною з різнобарвних каменів. Поширеним був високомистецький поліхромний і рельєфний декор зовнішніх і внутрішніх стін великих будинків. Широко застосовувалися колони і напівколони, різьблення по камені і мармуру, розпису стін складними композиціями. Часто будинок робили із внутрішнім двориком, у який відкривалися житлові приміщення. На вулицю такий будинок виходить глухими стінами. Один будинок примикав до іншого, і уся вулиця житлового району обрамлялася стінами. Іноді житлові райони являли собою целую розсип таких будівель, розсічених вузькими, кривими вуличками. Та згодом впроваджують регулярне планування: вулиці стали прокладатися строгим шаховим порядком. Існувало декілька типів т традиційних грецьких будинків:
· середземноморський (гористі райони материкової Греції) — кам'яний двоповерховий будинок (нижній поверх для худоби і господарських приміщень, верхній - житловий) із зовнішніми драбинами, довгими балконами і двосхилим дахом;
· левантийський (Пелопоннес і острови) — одно-, півтора- або двоповерховий будинок з каменя або глини, з плоским, купольним або конусоподібним дахом;
· паннонський — одноповерховий будинок з житловими і господарськими приміщеннями, витягнутими в одну лінію під загальною крівлею;
· орієнтальний (Північна Греція) — двоповерховий будинок з внутрішніми драбинами, нижнім кам'яним поверхом для господарських приміщень і верхнім рамної конструкції, створюючи закритий балкон — еркер.
2.3 Суспільне життя греків
Найбільшу кількість часу греки проводили не вдома, а палестрах та гімназіях (спортивних залах та стадіонах). Всі городяни намагались потрапити на агору (ринкову площу) в центрі міста, де проходили особисті та ділові зустрічі. Тут греки дізнавались про останні новини, що обговорювалися останню половину дня. Тому кожен раб, що супроводжував свого хазяїна, носив із собою розкладний стілець для більш комфортного спілкування. Часто доводилось повертатися вночі у супроводі рабів-факелоносців.
На протязі дня чоловіки зазвичай приймали участь у декількох спортивних змаганнях, а також азартних іграх (гра в м’яч, кості), у боях півнів. Жінка, за звичаєм, могла виходити з дому тільки у супроводі рабів. Рабині несли за хазяйкою парасольку від сонця, раби – розкладний стілець.
Греки надавали особливого значення фізичній красі та здоров’ю, тісно пов’язуючи їх з красою душі та розуму. Суспільство дуже піклувалося про підтримання здоров’я та,особливо, гігієни. Тому у великих містах існували бані. Греки ходили туди через день, у супроводі рабів, які несли із собою масло, соду, жирну глину, білизну, щітки та полотенця. Гарячу ванну приймали у круглому чані, після неї слідували холодні купання.
Однією із найважливіших рис суспільного життя греків була дружність та гостинність, що переходила у державний обов’язок. Гостинність перетворювалась в інститут проксенії – праобраз дипломатичної служби. При переїзді до іншого міста грек ставав чужинцем у сусідній державі. Проксени (представники держави у іншому полісі) захищали їх інтереси, надавали їм житло, одяг.
2.4 Міфологія та свята
Етнічна самосвідомість знаходила свій вияв у різних формах суспільного життя. Поєднувальну, формотворчу роль для розвитку культури відігравала міфологія. Прадавніми були божества, які втілювали сили природи. Від союзу Геї – землі і Урану – неба з'явилися титани, старшим був Океан, молодшим – Кронос. Діти Кроноса – боги на чолі з Зевсом – в жорстрокій боротьбі з титанами здобули перемогу і розподілили владу над світом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон – морів, джерел і вод, Аїд – похмурого підземного царства.
Гора Олімп вважалася оселею дванадцяти верховних богів на чолі з Зевсом. Гера – дружина Зевса – була покровителькою шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса – Деметра – богинею родючості, інша – Гестія – покровителькою вогнища. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам. Згідно з міфом Афіна з'явилася з голови Зевса в повному бойовому обладунку – в шоломі і панцирі. Богом війни був син Зевса і Гери Арес. Гермес – спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровителькою тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровителькою жіночої цнотливості і охоронницею породіль. Аполлон – брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, яке втілюється його супутницями – дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса – Афродіта, яка народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня кохання і краси. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс – найвеселіший з богів, покровитель виноградарів і виноробів. В Древній Греції до початку збору врожаю починалися Свята – Діонісії. Це був час танців та веселощів. Сам Доніс, або Вакх, йшов з веселою свитою, що складалась із козлоногих сатирів та вакханок. Вино лилось рікою. Вакха, в основному, любили та поважали серед простого люду, бо їх бог давав їм забуття від проблем та печалі. На щорічні свята в його честь навіть духи, як вважали елліни, віддавали дань молодому вину, а потім, звичайно, вимагали закуски. Тому після гулянь жителі запиралися у себе в домівках від гріху подалі, а для захмелілих духів залишали на порозі трохи їжі. Крім олімпійських, існувала безліч інших (переважно – місцевих, локальних) богів, які мали свої функції.