Серед найбільш знаменитих п'єс еміграції – «Матінка Кураж і її діти» (1939). Це історична драма і одночасне іносказання про німецький народ, який двічі впродовж життя одного покоління дав захопити себе мілітаристською пропагандою.
П'єса створювалася осінню 1939 року – в дні, що безпосередньо передували початку Другої Світової Війни, - як попередження про небезпеку, що насувалася.
Літературним джерелом п'єси була повість німецького письменника 17 століть Гріммельсгаузена «Дивовижний життєпис пропаленої обманщиці і побродяжки Кураж». Брехт використовував окремі мотиви повісті, але створив своє, абсолютно інший твір. Вже порівняння заголовків указує на це: Грімельсгаузен писав про крутійські пригоди Маркітантки. Брехт – про вену і трагедію матери, об помилки і трагічній долі народу.
Дія п'єси відбувається в епоху Тридцятирічної війни, події якої не раз ставали предметом зображення в німецькій літературі. Новизна підходу до цієї теми з'явилася перш за все в акценті на долях простих людей, а не на устремліннях і розпріг князів і полководців. Вона з'явилася також в критичному підході Брехта до позиції «Середнього німця», того самого, чиї сліпота і потурання в 20 столітті, як і в 17, опинилися наруку прихильникам війни.
Героїня п'єси Брехта як би не бере участь у війні, вона – мати трьох дітей, чоловік мирної професії і всього лише торгує різними дрібницями: поясними ременями, пряжками для них, гудзиками і ін. Але вона следуется зі своїм візком, з цією лавкою на колесах, за військами, її два сини і дочка народилися під час військових походів від разных батьків, її покупці – солдати, доходи Матінки Купаж (справжнє ім'я героїні - Ганна Фірлінг) залежать від ходу військових справ. Вона, звичайно ж бере участь у війні, тому що годується за її рахунок. Все, що вона має, дала війна, вона не хоче зрозуміти, наскільки ці дари ненадійні.
Образ Ганни Фірлінг найцікавіший. Кмітлива, енергійна, жива, гостра на мову, така, що не дарма прозвала Кураж «по-франц.: сміливість, відвага). Героїня Брехта вірить, що вона цілком забезпечила себе, що вона міцно стоїть на землі. Проте війна завдає удару за ударом.
Брехт і в цьому творі будує сюжет, нагнітаючи випробування героїні і зіштовхуючи в кожному з них загальнолюдське і соціальне. Але тепер соціальне зло не тільки тисне на героїню із зовні – із самого початку воно укоріняється і в ній самій, а вона уперто не хоче зрозуміти цього.
Ударі ж на неї обрушуються найжорстокіші. На початку Матінка Кураж втрачає старшого сина, красеня Ейліфа. Заманеним обманними обіцянками вербувальників, що принадили його військовою романтикою, Еліф добровольцем йде в армію і безславно гине. Правда, спочатку він удостоюється високої нагороди від самого головнокомандуючого – за пограбування і вбивство селян. Але коли пізніше він повторює свій подвиг, то виявляється, що він порушив цим одне з короткочасних перемирий(про яке не встиг дізнатися), - і його страчують як злочинця.
Другого сина, Швейцеркас, не спокушають військові подвиги. Мобілізований в армію, він прагне триматися в стороні від битв і бере на себе турботу про полкову касу. Проте він потрапляє в полон до ворогів. Матінка Кураж могла б його викупити, але поки вона торгується, сподіваючись заплатити дешевше, щоб зберегти що-небудь на зраджене дочці, Швейцеркаса встигають розстріляти.
Катрін, дочка матінки Кураж, гине героїчно. Катрін – німа: видовище насилий під час війни позбавило її мови. Брехт символічно утілює в її образі німоту німецького народу, що не наважується підняти голос проти сіячів смерті. Але наступає момент, коли Катрін не може більше мовчати. До будинку край дороги, де вони з матерью зупинилися, підійшли солдати, щоб рано вранці напасти на довколишнє місто. Катрін підіймається на дах будинку і зі всіх милий б'є в барабан, щоб розбудити жителів міста, попередити їх про небезпеку. Вона бачить, що солдати вже ціляться в неї, плаче від страху, але все-таки б'є в барабан, поки постріл не обриває їй життя.
Так матінка Кураж втрачає всіх дітей. Може здатися, що вони гинуть із-за своїх достоїнств: Ейліф – із-за хоробрості, Швейцеркас – із-за чесності, Катрін – із-за самовідданості. Але причина в іншому: вони гинуть через те, що не зуміли вчасно повстати проти війни. У їх загибелі повинні і що володарюють, затіяли війну, і їх власна мати, в свідомості якої все виявилося перевернутим з ніг на голову настільки, що вона бачила у війні джерело не смерті, а життя. Втративши Ейліфа, вона тільки на мить проклинає війну, але тут же стає колишньою: «Яне дам вам зробити так, щоб війна мені спротивилася!», - говорить вона – 2 Слабые гинуть і під час світу. Тільки війна краща, ніж мир, годує людей». Це той самий погляд, який гітлерівці вселяли проетым німцям в пору Другої Світової Війни.
Розповідаючи про події 17 століть, Брехт говорить про своїх сучасників, про порочність ідейної сліпоти, про небезпеку егоїзму, про згубність підпорядкування інерції, в яку людина одного разу була залучена. П'єса про необхідність подолати цю інерцію. Так долає її Катрін. Вона порушує свою німоту, прагнучи врятувати не себе, а інших, порушує ціною свого життя, і в цьому прориві до людей затверджується висока людяність.
Але матінка Кураж навіть тепер на розуміє, де правда. В очікуванні п'єси вона, усиротівши, тягне вже одна свій візок по дорозі, тягне не знаючи куди, із словами: треба знову торгівлю налагоджувати», з вигуком, зверненим до солдатів полку, що проходить мимо: «Ей, і мене прихопите». П'єса завершується зонгом, виконаним гіркого успіху простим людям, що йдуть на поводі у агресорів:
Війна успіхом змінної
Сто років протримається цілком
Хоч людина звичайна
Не бачить радості у війні:
Він жере лайно, одягнений він погано
Він катам своїм смішний.
Але він сподівається на диво
Поки похід не завершений.
Коли п'єса з'явилася, Брехта дорікали в тому, що його героїня так і не прозріла. На це Брехт відповів так «Завдання автора п'єси на в тому, щоб змусити в кінці прозріти матінку Кураж. авторові потрібно, щоб глядач бачив.»
Прозріння матінки суперечило б не тільки правді її характеру, але і положенню справ Німеччини 30-х років XX століття; таке вирішення образу могло б приглушити небезпеку «звичайного» фашизму, проти якого перш за все і направлена п'єса. Автор ставить питання про відповідальність простих людей за хід історії, за саме життя. І він попереджає, що неможливо залишитися чистим, якщо йдеш на поступки порочній системі відносин.
Конфлікт, що хвилює, Брехта між практичною мудрістю (матінка Кураж) і епічними пориваннями (в т.ч. і Катрін, її дочка) заражає всю п'єсу пристрастю суперечки і енергією проповіді.
Реалізм Брехта виявляється в п'єсі не тільки в окресленні головних характерів і історизмі конфлікту, але і в життєвій достовірності епізодичних осіб, в шекспірівській багатобарвності. Кожен персонаж, втягуючись в драматичний конфлікт п'єси, живе своїм життям, ми здогадуємося про його долю, про минуле і майбутнє життя і немов чуємо кожен голос в нестрункому хорі війни.
Крім розкриття конфлікту за допомогою зіткнення характерів Брехт доповнює картину життя в п'єсі зонгами, в яких дано безпосереднє розуміння конфлікту. Найбільш значителен зонг «Пісня про велике упокорювання». Це складний вид «очуждения», коли автор виступає немов від імені своєї гармонії, загострює її помилкові положення і тим самим сперечається з нею, вселяючи читачеві сумнів в мудрості «великого упокорювання». На цинічну іронію Матінки Кураж Брехт відповідає власною іронією. І іронія Брехта веде глядача, що зовсім вже піддався невідхильності філософії ухвалення життя як вона є, до абсолютно іншому погляду на світ, до розуміння уразливості і згубності компромісів. Пісня про упокорювання – це своєрідний чужорідний контрагент, що дозволяє зрозуміти дійсну, протилежну йому мудрість Брехта. Вся п'єса, що критично зображає практичну, повну компромісів «мудрість», героїні, є безперервна суперечка з «Піснею про велике упокорювання». Матінка Кураж не прозріває в п'єсі, переживши потрясіння, вона дізнається « про його природу не більше, ніж піддослідний кролик про закон біології». Трагічний(особисті і історичний) досвід, збагативши глядача, нічому не навчив Матінку Кураж, і аніскільки не збагатив її. Потрясіння, пережите її, виявилося абсолютно безплідним. Так Брехт стверджує, що сприйняття трагізму дійсності тільки на рівні емоційних реакцій само по собі не є пізнанням світу, мало чим відрізняється від повного неуцтва.
Основні конфлікти у п'єсі "Життя Галілея".
За жанром "Життя Галілея" (1938—1951І) — філософська драма, вона може мати різні тлумачення, спонукати до перегляду власної позиції й світобачення. Дія у творі відбувається протягом 1609—1642 рр. в Італії, яка була колискою епохи Відродження. Образ Галілея став символом перевороту не лише в науці, а й у сфері людського духу. Його відкриття мали велике значення як для науки, так і для пробудження свідомості народу, звільнення його від влади церковних забобонів-і прагнення до свободи.
Галілей показаний передусім як творець. Подібно до Бога, він бачить те, про що інші й не здогадуються, знаходить не лише модель Сонячної системи, а й точку опори, що може перетворити весь світ. У п'єсі показано величезну роль "світла знань", яке може подолати морок реальності, змінивши життя людства. У багатьох сценах детально показано наукову діяльність Галілея, його пояснення своїх досліджень (спостереження за рухом Сонця, відкриття телескопа, створення моделі всесвіту тощо). Ці епізоди мають не лише науковий, а й філософський зміст. Коментарі Галілея суттєво впливають на переоцінку системи цінностей. "Я вірю в людину, а отже — і в її розумі" — проголошує вчений. Усім своїм життям він доводить, що людина здатна творити, тобто змінювати навколишню дійсність. Головний конфлікт п'єси не релігійного, а світоглядного плану. Не заперечуючи Бога як моральний ідеал, герой виступає проти схоластичного розуміння церковних істин, які стримують прогрес і виправдовують насильницьку політику щодо народу.