Представники течії кубізму (стр. 5 из 6)

"Танець", 1925

У червні-липні 1925 року Пікассо завершив роботу над картиною "Танець" (ісп. La danza) і намалював "Купальницю" (фр. Le Baiser). 14 листопада ц.р. він узяв участь у першій виставці сюрреалістів у Галереї П'єр (Galerie Pierre).

Наприкінці 1926 року митцем створена картина "Митець та його модель" (ісп. El pintor y su modelo), позначена, на думку мистецтвознавців, враженням від зустрічі з новою "музою" Пікассо Марі-Терезою Вальтер (Marie-Therese Walter)[55]. Під час першої зустрічі дівчині було лише 17 років, але саме їй судилося стати новим великим коханням художника. Для неї Пікассо згодом придбає замок Божело (Boaugeloo), де вона тривалий час існуватиме лише для нього, будучи його вірною подругою і моделлю, героїнею картин "Дзеркало", "Дівчина перед дзеркалом" (обидві — 1932), скульптури "Жінка з вазою" (нині розміщена на усипальниці художника). 1935 року Марі-Тереза дасть життя дочці Пікассо Майї, але вже напередодні 1936 року Пікассо покине пані Вальтер із немовлям, і це при тому, що офіційно митець лишатиметься нерозлученим з Ольгою Хохловою аж до її смерті 1955 року.

У січні 1928 року Пікассо виконав великий колаж "Мінотавр". Потребуючи технічної допомоги для створення скульптур із заліза, художник започаткував творчу співпрацю з каталонським скульптором Хуліо Гонсалесом (Julio González), знайомим йому ще за періодом барселонської кав'ярні "Чотири кота", що жив у Парижі, починаючи від 1900 року. Цей творчий союз, що тривав напротязі 1928 — липня 1932 років виявився доволі плідним: напр., скульптура "Жінка в саду" (ісп. La mujer en el jardín, весна 1929 року).

Літо 1929 року митець востаннє провів у Бретані. Пікассо намалював "Оголену в червоному фотелі" (фр. Grand nu au fauteuil rouge), а у лютому 1930 року картину "Розп'яття". У січні 1931 року створив полотно "Дві постаті на краю моря" (фр. Deux figures au bord de la mer), у березні — "Натюрморт на круглому столику" (фр. Nature morte sur un guéridon). У цьому році також було опубліковано дві важливі книжки, проілюстровані Пікассо: "Метаморфози" Овідія (Лозанна: Skira) та Le Chef d'œuvre inconnu Бальзака (Париж: Ambroise Vollard).

Влітку 1931 року Пабло Пікассо придбав замок Божело (80 км на північний схід від Парижа), і осів там з Марі-Терезою. На цей час припадають численні роботи митця, натхненні Вальтер, — зокрема, портретні картини ("Дівчина перед дзеркалом", "Жінка з квіткою" — обидві 1932 року) та скульптури голів Марі-Терези.

У цей же час, а саме наприкінці червня 1932 року демонструвалась ретроспектива картин Пікассо в паризькій Галереї Жорж Петі (Georges Petit), потім у виставковій залі в Цюриху (Швейцарія).

У 1932—1934 роках Пікассо, захопившись скульптурою, створив серію сюрреалістичних творів: "Жінка, що лежить" (1932), "Чоловік з букетом" (1934), а також продовжував створювати металічні конструкції за участю Х.Гонсалеса.

Від вересня 1933 року Пікассо знову звернувся до теми кориди (картина "Смерть тореро" / ісп. La muerte de un torero). Особливо був відданий їй у період від червня до вересня 1934 року — серія малюнків, картин і гравюр, що забражують биків. Натхненням до роботи була і поїздка в серпні 1934 року (разом з Ольгою та Пабло) до Іспанії, де відвідував бої биків у Бургосі та Мадриді, оглянув Музей каталанського мистецтва у Барселоні тощо. До цього часу належать також скульптури Femme au feuillage та Femme à l'orange.

У 1936 році, році початку Громадянської війни в Іспанії, Пікассо отримав посаду директора найбільшого в Іспанії мадридського художнього музею Прадо, але вже на початку серпня покинув Мадрид, виїхавши до Мужена. Тоді ж він зустрівся зі своєю новою "музою" — югославкою Дорою Маар (Dora Maar).

Від 1930-х років у творчості Пікассо з'являється його ключовий аспект і зображення — "бик, Мінотавр". Митець створив серію робіт із цим персонажем (цикл "Мінотавромахія", 1935), виклавши власну версію цього відомого міфу. Згідно з Пікассо, бик/Мінотавр уособлює вбивчу руйнівну силу, взагалі війну і смерть. Цей образ відтоді присутній у багатьох наступних творах митця.

Картина "Герніка" стала апогеєм творчості митця цього періоду й однією з найвідоміших у доробку художника. Твір є протестом проти фактично повної руйнації міста Герніка в Басконії (на півночі Іспанії) 26 квітня 1937 року під час його авіабомбардування союзниками генерала Франко — німецькими та італійськими фашистами в ході Громадянської війни в Іспанії. Це — велике (бл. 8 завдовжки і 3,5 метрів заввишки) монохромне (чорна, біла і сіра фарби) полотно виконано в характерній для Пікассо сюрреалістичній манері. Писати картину художник почав 1 травня 1937 року. Процес написання полотна, який розтягнувся до закінчення червня, доволі докладно зафіксувала на фотоплівці тогочасна пасія митця Дора Маар, яка, власне, і відома цим, в першу чергу. Полотно символізує жахіття війни, трагедію смертей тисяч ні в чому неповинних жертв військового протистояння. Саме його і виставили на Іспанському Республіканському павільйоні на Всесвітній виставці у Парижі того ж року.

Збереглась така байка-свідчення, пов'язана з картиною. Німецькі офіцери зробили обшук у помешканні Пікассо і, побачивши на столі світлину "Герніки", запитали: "Чи Ви зробили це?" На що Пікассо парирував: "Ні, не я. Це зробили ви".

Цього ж, 1937-го року, Пікассо створив низку естампів, проникнутих підтримкою республіканців і несприйняттям режиму Франко, серед яких осібне місце належить картині "Мрії і побрехеньки Франко" (ісп. Sueños y mentiras de Franco) — генерал-диктатор змальовується митцем як бездушна, підла і гротескно збільшена "машина вбивств і нещасть". У червні ц.р. Пікассо ілюстрував поему під тією ж назвою карикатурами на Франко.

Під час Другої світової війни Пабло Пікассо жив у різних місцях Франції. У цей час він підтримував Французький рух Опору, зокрема, поділяв погляди комуністів, навіть 1944 року долучився до лав Комуністичної партії Франції. Твори митця цього періоду (між 1942 і серединою 1944 років) — все ті ж голови биків, жахіття війни, біль і трагедії, які вона несе.

У травні 1943 року Пікассо познайомився з Франсузою Жільо (Francoise Gilot), яка стала черговим захопленням митця. Паризьке повстання у серпні 1944 року Пікассо пережив з Марі-Терезою Вальтер. У жовтні цього ж року на осінньому салоні демонструвалась ретроспектива картин Пікассо. Влітку 1945 року художник розстався з Дорою Маар, і вже у листопаді до нього жити переїхала Франсуаза.

По закінченні війни картини Пікассо стають більш оптимістичними, життєрадісними, як це видно навіть із назви циклу його робіт 1946 року "радість жити", власне яку і відчував митець. Зв'язки з комуністами позначились, меншою чи більшою мірою, на повоєнній творчості і доробку Пікассо (між 1946 і 1953 роками).

1946 року Пабло Пікассо створив монументальний ансамбль з 27 панелей і картин для замку Ґримальді в Антибі (згодом тут розміститься міський музей художника). Панель-триптих у першій залі має назву "Радість життя" (назву запозичено в "колеги по цеху" Матісса). Всі роботи циклу репрезентують гармонію природи та екзистенції: змальовані Пікассо фавни, русалки, кентаври, інші казкові та міфологічні створіння відбивають почуття задоволення життям художника.

У 1956 році Пікассо створив "Купальників" (ісп. Los Bañistas) — скульптури з дерева, які згодом вилив у бронзі. Також намалював "Майстерню "Каліфорнію" (ісп. El taller de la California).

2 березня 1961 року у Валлорісі 80-річний Пабло Пікассо взяв шлюб з 34-річною красунею Жаклін Рок. Вона стала його останнім "натхненням" до життя і творчості. Для себе і коханої митець придбав віллу Notre-Dame-de-Vie в Мужені біля Канн, де усамітнився й віддався творчості.

Автопортрет, 1965

У Мужені Пабло Пікассо продовжує створювати варіації на теми полотен відомих митців (Моне, Гойя, Веласкес) у властивій йомі вільній кубістичній манері, а також створює роботи: La Femme aux bras écartés, La silla, La mujer y los niños, Los Futbolistas тощо.

Для останнього періоду творчості художника (1960—1965 рр.) характерні жіночі портрети (портрети Жаклін Рок) та автопортрети. Жаклін залишалась останньою, до кінця вірною Пікассо жінкою. Вона турбувалась про художника, стежила за його самопочуттям, коли він хворів (наприкінці життя Пабло майже цілком осліп і перестав чути).

На схилі життя Пікассо так казав про смерть: "Я весь час розмірковую про смерть, це єдина жінка, яка була вірною мені протягом усього життя".

Пабло Пікассо, геніальний митець ХХ століття і мультимільйонер, помер 8 квітня 1973 року в Мужені у 92-річному віці. Його поховали біля власного замку Вовенарґ.

3. Кубізм Жоржа Брака

Кубізм оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення навколишнього середовища, а за словами Пабла Пікассо, художник має відображати на картині не те, що він бачить, а те, як він відчуває побачене."Що мене дуже привабило і що стало головним напрямом кубізму – це матеріалізація того нового простору, який я відчув." Жорж Брак

Спочатку вони аналітично руйнували звичні образи предметів, "розбиваючи" їх на окремі форми і просторові структури. У 1912 році вони почали працювати в техніці колажу та аплікації і захопилися зворотнім процесом - синтезуванням об'єктів з різнорідних елементів."Кубізм - найбільш повна і радикальна художня революція з часів Ренесансу". Дж. Голдінг. Одною із цікавих особливостей було те, що кубіст зображали на своїй картинах предмети із різних ракурсів, але Жорж Брак пішов далі і робив це ж, але із одним.