Розділ 2. Естрадні вокальні ансамблі України
Ансамбль «Смерічка» як своєрідний музичний колектив, ще до появи «Червоної рути» і «Водограю», вже зробив свій помітний творчий внесок у розвиток української естради взагалі, бо вже тоді мав велику популярність в Україні, дивуючи потужним репертуаром з кількох концертних відділів, які складали пісні В. Михайлюка, В. Громцева, В. Івасюка.
«Смерічка» стала своєрідною естрадною творчою лабораторією і однією з лідерів у сучасній поп-музиці не тільки в Україні, а й на теренах колишнього Союзу, була прикладом для наслідування іншими співаками, музикантами та молодими композиторами.
Вокально-інструментальний ансамбль (ВІА) «Смерічка»! Мабуть не було серед молоді і людей старшого покоління всього СРСР та й за його межами таких, які б в кінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття не чули про цей ансамбль і не слухали його музики та пісень. Він потужним вихором увірвався з популярними українськими естрадними піснями не тільки на обласні й республіканські сцени, але й на московську.
Відомі артисти «Смерічки» — соло-гітариста і саксофоніста Олександра Шкляра, виконавців на духових інструментах Валерія Бурмича і Леоніда Сіренка, — студентів Вижницького училища прикладного мистецтва (ВУПМ) ударника Юрія Шоріна, співака і гітариста Олексія Гончарука, бас-гітариста Віктора Музичка, обдарованого природою багатими талантами Василя Зінкевича. Сьогодні мало хто знає, що до того, як В. Зінкевич почав виступати, як співак, він був учасником, а згодом керівником народного самодіяльного танцювального колективу «Смеречина» при Вижницькому будинку культури. Пам’ять зберегла й те, коли прибули на роботу та навчання у Вижницю й Вижницький район юні дівчата Лідія Шевченко, Марія Ісак, Мирослава Єжеленко, Раїса Хотимська, Марія Наголюк, Стела Фрунзе, Неля Чабанова, Зоя Маслова, студентки ВУПМ Одарка Джурумія, Галина Мокрецова, відомий буковинський спортсмен і співак Володимир Матвієвський — майбутні учасники «Смерічки», які володіли надзвичайно чарівними, дзвінкими голосами. Куди там до них сьогоднішнім “фонограмним зіркам”. Та й сам організатор і керівник «Смерічки» стрункий, худорлявий, енергійний двадцятитрьохрічний юнак Левко Дутківський, який після закінчення Мукачівського музично-педагогічного училища та служби в Армії прийшов у Вижницю, мав вигляд вісімнадцятилітнього. Це ж можна сказати й про першого модельєра естрадних стилізованих костюмів для учасників «Смерічки», вірного Левкового супутника й помічника — Аллу Дутковську, надзвичайно скромну і сором’язливу студентку Вижницького училища прикладного мистецтва. Всіх їх об’єднувала любов до пісні й музики.
З того часу пройшли десятиліття. Нюанси тогочасного культурного життя стали забуватися, а інколи й навмисне замовчуватись. Нині старше покоління не завжди вірно відтворює історію створення й діяльності «Смерічки». Навіть у солідних публікаціях з цього приводу трапляються перекручення і помилкові твердження. Сучасна ж молодь взагалі не має уяви про тогочасні естрадні колективи. Для тих, кому сьогодні 15–20, які не уявляють себе без сучасної електронної музики, зародження перших ансамблів з використанням електроінструментів стало далекою історією.
Створення самобутнім музикантом і композитором Левком Дутковським вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», щоб молоде покоління знало, у яких нелегких умовах створювався один з перших у СРСР ансамбль електромузики, котрий, використавши елементи поп і рок музики та українського фольклору, започаткував на Україні нову музичну хвилю. В Англії, у м. Ліверпуль народився «Бітлз», а в нас на Україні, в прикарпатському містечку Вижниця народився свій «Бітлз» — популярна «Смерічка».
В 60-ті роки минулого століття на Заході різко виросла технізація музики, виникли електроінструменти, мікрофонно-підсилювальна апаратура. Вони зумовили зміни в музичній партитурі, в стилі різних музичних напрямків, в кількісному складі учасників. Посилились функції ритмічної групи, змінилась музична фактура, мелодика, ритміка, гармонія, манера виконання. Виник новий музичний стиль біґ-біт. (Біт (англ.) — удар).
У цей час Україна у складі СРСР була за “залізною завісою”. Все прогресивне замовчувалось, заборонялась пропаганда нового і в музичному естрадному мистецтві. В Україні діяли академічні естрадні колективи та співаки, великі та малі джазові оркестри, вокальні жіночі ансамблі, що виконували пісні в стилі міського романсу. Зокрема на Буковині існували: великий джазовий естрадний молодіжний оркестр (ЕМО) Чернівецького університету, естрадний ансамбль (джаз-квінтет) «Буковина» Чернівецької філармонії, вокальні жіночі ансамблі «Марічка» із Чернівців, «Мелодія» із Сокирян, «Пролісок» із Сторожинця, вокальний квартет «Буковинка» з Кіцманя та ін. Ці вокальні колективи виконували ліричні пісні під інструментальний супровід, який в основному складався з баяна — акордеона, кларнета — саксофона, одної гітари та контрабаса.
В 1966 р. молодий музикант Левко Дутківський, ламаючи стереотипи радянської естради, створив при Вижницькому районному Будинку культури ансамбль електромузики, який складався з трьох електрогітар (соло, ритм і бас), ударних та електрооргана. Цей ансамбль він назвав «Смерічкою», тобто завжди вічнозеленою Карпатською ялинкою — символом краси і молодості Карпатських гір. Новостворений ансамбль почав грати в новому музичному стилі біґ-біт.
Левко Дутківський почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп та рок музики з народним гуцульським, буковинським, українським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль. Ансамбль «Смерічка» швидко набрав популярності серед молоді. На танцювальні вечори, які проходили у Вижницькому БК з’їжджались шанувальники з навколишніх районів та з Чернівців, щоб потанцювати модні танці рок-н-рол, твіст, блюз, шейк. Вижницький райком комсомолу на чолі з Феліксом Карчевським підтримав нове починання і тому молодь почувала себе у Вижниці розкуто, вільно і без допомоги влади сама підтримували належний порядок в Будинку культури.
Для концертної діяльності «Смерічки», яка прискіпливо контролювались владою, Левко Дутківський створив скромнішу і компроміснішу програму. Її напрямок визначали в основному пісні Л. Дутківського та кілька аранжированих ним пісень Василя Михайлюка та Олександра Білаша. Програму обов’язково мали доповнювати комсомольські патріотичні пісні, які Л. Дутківський аранжував в своєму «смеречанському» стилі.Лідія Шевченко, перша солістка ансамблю «Смерічка» згадує:«…Коли Левко організував «Смерічку», ми були такі молоді, справді схожі на смерічки. Я пізнала на цій сцені, що таке пісня…» [[9]].Нові виконавська манера і музичний стиль потребували в концертній діяльності «Смерічки» і зміни зовнішніх атрибутів — світлового оформлення, режисури, а також сценічних костюмів. У 1967 році перші ідеї у створенні естрадних сценічних костюмів для «Смерічки», де поєднувались сучасні строї і елементи народного костюма, започаткувала Алла Дутковська — тоді ще учениця Вижницького училища прикладного мистецтва, що навчалася на відділі моделювання та конструювання одягу. Художниця-модельєр, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Науково-дослідного центру Буковинознавства Чернівецького державного університету М. В. Костишина писала:«…Початок творчої діяльності А. Дутковської збігається з народженням паростка буковинської естради — вокально-нструментального ансамблю «Смерічка» під керівництвом молодого талановитого композитора Левка Дутковського…Вона стала першою на Буковині художницею по створенню естрадного одягу за місцевими мотивами. Її моделі, відзначаючись яскравою своєрідністю, заслуговують першочергової уваги та популяризації…» [[10]]. Так уже сталося зі збігом часу, що шлях «Смерічки» не міг не перетнутися з молодим Чернівецьким обласним телебаченням, яке сприяло популяризації колективу, а водночас, пісні ансамблю в майбутньому стали його візитною карткою.
Перші звукозаписи біґ-біт групи «Смерічка» здійснював на телестудії талановитий звукорежисер і музикант Василь Стріхович. Він намагався, експериментуючи на слабкій за технічними можливостями телевізійній апаратурі, якісно записати ансамбль, що використовував електроінструменти у новому, тоді ще маловідомому музичному стилі.Уже перші телевізійні передачі за участю «Смерічки», режисерами яких були Василь Селезінка та Василь Стріхович, виходили прямим ефіром на Москву і Київ. Багатомільйонна аудиторія глядачів колишнього СРСР познайомилася з ансамблем і була приємно вражена. Про це свідчать дуже багато схвальних відгуків, які приходили на адресу ансамблю «Смерічка». Правда, новаторські ідеї Л. Дутківського не відразу були однозначно сприйняті. За свідченнями головного режисера Чернівецького телебачення В. Селезінки якийсь глядач з Кубані в своєму листі висловлював незадоволення піснею «Сніжинки падають», вважав її «надто модерною і написаною під впливом чужого і ворожого Заходу».Нова музична хвиля перших пісень Л. Дутківського у виконанні «Смерічки» та солістів Лідії Шевченко і Володимира Матвієвського в той час на Україні стала прикладом для наслідування багатьом композиторам, співакам, музикантам…
Весною 1968 року, подружившись з Левком Дутковським, юний Володя Івасюк спробував написати кілька пісень в стилі «Смерічки». Пісні «Я піду в далекі гори» та «Відлуння твоїх кроків» на вірші Володимира Вознюка вдало вписалися в репертуар Вижницького ансамблю.Пізніше В. Івасюк писав у Всесоюзному журналі «Кругозор»:«…Своєрідний стиль виконання і трактовка фольклору полонили мене, коли я вперше почув ансамбль на сцені. В «Смерічку» я приніс свої перші пісні…» [[11]].У 1968 році в «Смерічку» прийшла артистка Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької філармонії Марія Ісак. У кінці 1968 року, почав пробувати себе у співі Василь Зінкевич, клопітливо і терпеливо навчаючись у “вокальній школі” Л. Дутківського. А в листопаді 1969-го учасником ансамблю став юний, здібний співак-початківець Назарій Яремчук. Прихід нових учасників підняв «Смерічку» на вищий щабель популярності. Звичайно, це була велика праця, що ґрунтувалась на ентузіазмі, як учасників «Смерічки», так і керівника Л. Дутківського, який з нуля навчав грати на музичних інструментах переважну більшість музикантів, розписував і розучував з ними партитури пісень, вчив співати, працюючи над вокальною манерою. В той час «Смерічку» легко можна було впізнати без оголошення по радіо і телебаченню. Ансамбль зі своєю оригінальною манерою виконання яскраво вирізнявся серед інших подібних колективів в Україні, які робили спроби копіювати «Смерічку».Учасники «Смерічки» згадують: