Як ми знаємо, єгипетська архітектура головним чином є архітектурою смерті й релігії. Усвідомлюючи, що їхнє життя на землі коротке, єгиптяни витрачали більше думок, ресурсів і зусиль на будівництво жител, які повинні були оточувати їх протягом вічності. Навіть фараони жили в будинках, що поступалися по розкоші гробницям, що їх очікували. Лише в окремих випадках житлові будинки мали більше двох поверхів. Архітектурні пам'ятники, пов'язані з періодом Давнього царства, представлені в основному пірамідами й мастаба. Самі древні піраміди мали східчасту конструкцію й піднімалися нагору серією уступів. Подібно знаменитій піраміді в Сакарі, і не завжди мали квадратний підмурок. Пізні піраміди мали правильну геометричну форму й плавно звужувалися до вершини.
Архітектор був придворним, чия завдання складалося не в пошуку новацій, а в дублюванні, інтерпретації, а при амбіційних фараонах - у повторенні того, що було зроблено раніше, але в більшому масштабі. Єгиптяни не вважали оригінальність гарною якістю, архітектура цінувалася не як самостійне мистецтво, а як засіб вираження релігійних почуттів і піднесення хвали богам. Проте їхні досягнення залишалися предметом замилування для наступних поколінь, і ми дотепер вважаємо Великі піраміди одним із чудес світу.
Східчаста піраміда, Саккара
Однак у жодній з головних єгипетських пірамід не було виявлено яких-небудь написів, карбування, текстів або хоча б справжніх останків, які свідчили б про те, що піраміди були усипальницями фараонів. Марко Лейнер стверджує, що сам похорон незмінно зображувався на стінах могил знаті. У такому випадку, якщо піраміди теж були могилами-усипальницями, чому в так званих «похоронних камерах» не виявлено жодного зображення похорону фараона? Існують також і Тексти пірамід, але в жодному з перекладів цих текстів не згадується про реальне поховання фараона в піраміді. Не тільки подання про те, що піраміди використовувалися як усипальниці для фараонів, має потребу в корінному перегляді, але й загальноприйнятим теоріям про те, як піраміди були побудовані, також не вистачає реальних доказів. Знайдені єгиптологами набори інструментів, які, по їхніх запевненнях, використовувалися при будівництві пірамід (мова йде про бронзові стамески й зубила, бури і каменедробарки), як вважають багато авторів, зовсім не придатні для цих цілей. Кам'яні матеріали, що використовувалися древніми, - базальт, граніт, діорит і алебастр - неможливо точно обробити навіть найкращим бронзовим зубилом. Найбільш вагоме заперечення із цього приводу навів майстер-фахівець і інженер Кристофер Данн у своїй видатній книзі «Енергостанція Гізи». У ній Данн недвозначно заявляє, що докази, зібрані їм і сером Флайндерсом Пітрі, вказують на те, що для різання й обробки граніту й базальту застосовувалися токарські верстати, желонки й, імовірно, ультразвукове устаткування або які-небудь інші високоточні технології. Данн також звертає увагу на численні складні контури кам'яних блоків, а також на точність із допусками в межах 2/10,000 на дюйм при роботі із цими каменями із граніту, базальту, алебастру, що може служити додатковим підтвердженням того, що давні ремісники й інженери використовували високоточні технології й апаратуру. Ці кути витримані занадто точно, а припуски занадто малі для того, щоб їх можна було пояснити якось інакше.
Комплект пластин, зроблених з аспідного вулканічного сланцю (був знайдений і експонувався в Каїрському музеї), міг використовуватися для створення звукових коливань, за допомогою яких можна було перебо -роти земне тяжіння й гранично точно встановити ті величезні блоки, з яких зроблена піраміда. Хаким неодноразово впевнено заявляв про те, що звук відігравав важливу роль у різанні й обтісуванні каменів, а також у подоланні гравітації для встановлення їх на місце.
Карнак - місце, де розташований комплекс колосальних храмів. Величезний храмовий комплекс був побудований не відразу, а розвивався й добудовувався протягом сімох сторіч. У славнозвісному гипостильному залі перебувають чотирнадцять рядів колон з капітелями у вигляді бутонів лотоса й два центральних ряди колон, капітелям яких додано подібність із квітками, що розпустилися, тієї ж рослини.
Гіпостильний зал, Типи колон
Колони піднімаються у висоту на 21 метр і мають ширину близько 3,5 метри. Повністю вся будова має близько 370 метрів у довжину й 110 метрів завширшки, дотепер залишаючись одним із самих величних споруджень у світі. Колони були важливою деталлю в єгипетській архітектурі. Колони, вирубані в скельних гробницях Бени-Хасану, іноді виглядають прообразами грецької доричної колони. Їхні грані планувалися так, щоб одночасно видно було спочатку вісім, потім шістнадцять граней, і, крім того, грані робили ввігнутими, щоб додати додатковий ефект ребрам.
Храм Рамсеса IIв Абу-Сімбелі
Походження статуй фараонів, що значно перевершують своїми розмірами їхній дійсний зріст, можна простежити по їх богоподібних скульптурних зображеннях і політичному культі, що змінював традиційні погляди на користь правлячої династії. Подібну тенденцію можна помітити й на деяких творах єгипетських художників, де найважливіші персонажі мають найбільший зріст. Однак, слід зазначити, що все ж таки переважна більшість статуй були менше людського росту.
Обеліск Тутмоса I, Карнак
Обеліск - високий чотиригранний кам'яний стовп, зазвичай із граніту, який звужується від підстави до вершини й увінчаний маленькою пірамідою. Споконвічно вони були складовою частиною Геліополю, але, починаючи з періоду Середнього царства, вони стали широко використовуватися як деталь церемоніального входу на територію храмового комплексу. «Голка Клеопатри» - назва, дана двом обеліскам, які спочатку були встановлені в Геліополі Тутмосом ІІІ. Один з них в 1878 році був перевезений в Англію й встановлений на набережній Темзи. Інший в 1880 році здійснив подорож у Нью-Йорк і тепер знаходиться в Центральному парку.
Протягом усього Давнього царства більшість єгипетських житлових будинків були одноповерховими. Хол залишався головною кімнатою будинку, де наділені владою чиновники приймали гостей, місцевих жителів, що шукали правосуддя, і вершили суд над злочинцями. У будинку також були житлові кімнати для хазяїна, його жінок і дітей, а також гостей.Слуги жили за межами будинку, у власних убогих халупах, усередині обгородженої території. Будинок оточували декоративні сади й квіткові клумби. Тінь і прохолода були одними з головних турбот домобудівників, і в саду зазвичай знаходився штучний ставок, на який відкривався вид із широкого портику з дахом, який підтримували два ряди дерев'яних колон. Великий будинок мав власну пекарню, броварню, комори для зерна й майстерні, де займалися ткацтвом і теслярськими роботами.
Майстерні й сільське господарство
У єгипетських майстернях виготовлявся повний діапазон предметів домашньої обстановки, від дверей до ліжок, стільців, столів і скринь, а також дерев'яні предмети менших розмірів, такі, як гральні дошки. Багато які з теслярських інструментів були кам'яними; наприклад, рубанок ще не був відомий, і поверхні вирівнювалися й згладжувалися за допомогою полірувальних каменів. Дерево оброблялося, з'єднувалося, інкрустувалося й полірувалося з більшою майстерністю, що давала результати, які можуть посперечатися із кращими досягненнями майстрів наступних епох.
При всьому достатку золота й мінералів головне багатство Єгипту полягало в його «чорній землі», або хеметі, багатому ґрунті, що удобрювався_ щороку Осирисом при розливі Нилу. Закінчивши своє існування як незалежне царство, Єгипет став житницею для Риму, але протягом усього додинастичного періоду він залишав це щорічне багатство собі. Зерновими культурами були ячмінь і примітивна пшениця, відома як емер. Основними знаряддями праці були мотика з рукояттю, яка кріпилася до дерев'яного леза рослинними волокнами. Женці зрізали колосся серпами із кремнієвими лезами, що не змінювалися з Додинастичного періоду, зв'язували снопи й вантажили їх на ослів. На деяких малюнках у гробницях ієрогліфами записані репліки, з якими працівники ферми звертаються друг до друга, що робить їх схожими на сучасні комікси. Наприклад, у гробниці V династії Секм-Анх-Птаха зображена сцена, де один селянин радить погоничеві осла: «Пни його!», а доглядач кричить: «Покваптеся, наша пшениця вже готова!». Єгипет жив в основному на зернових продуктах, таких, як хліб і пиво, і щорічний урожай зерна було потрібно складати й зберігати до наступного року. Джерела періоду Давнього царства згадують два головних зерносховища, Червоне зерносховище Нижнього Єгипту й Біле зерносховище Верхнього Єгипту, що мали ті ж самі символічні кольори, що й дві скарбниці. Їхнє основне завдання полягало в тому, щоб зберігати буферні запаси зерна - резерв, що міг бути використаний у неврожайний рік, і його значення в комерційному житті Давнього Єгипту можна зрівняти зі значенням золотого запасу сучасної держави.
У той же самий час, коли дозрівало зерно, виростав льон, і після його збирання починався заморочливий процес вичісування лляних волокон. Худоба вирощувалася в великих кількостях, забезпечуючи населення м'ясом, молоком і шкірою, а також тягловою силою при оранці й перевезенні вантажів. Запряжка із плугом, що тягнув віл, навіть у своєму примітивному виді виявилася значно більш ефективною, чим ручна праця. Вона викликала ефект «звільнення» робочої сили, що була перекинута на будівництво великих споруджень. Худоба мала таке велике економічне значення, що він а була об'єктом регулярного перепису. У великих маєтках поголів'я худоби досягало декількох сотень. Давні єгиптяни одомашнили дикого бика, вівцю й козу. Найбільше розповсюдженою твариною після бика був осел, що також використовувався для перевезення вантажів. Коні з'явилися в Єгипті після гиксоського завоювання, і єгиптяни прийняли їх охоче, почавши використовувати з колісницями, у спорті, на полюванні й війні. У Єгипті минулого були й собаки, як дикі, так і ручні. Також практикувалося розведення собак, і собаку породи салуки можна побачити на малюнках у гробницях. У додинастичний період і епоху Давнього царства в Єгипті жила велика кількість диких тварин. При всій своїй повазі до життєвої сили й обожнюванні тварин, єгиптяни були невтомними й умілими мисливцями, про що свідчить їхнє мистецтво. Вони полювали як для задоволення, так і заради здобичі. На садових ділянках вирощувалися фрукти й овочі. Фруктові дерева, так само як і виноградники, висаджувалися осторонь. Бджіл утримували заради їхнього меду, що використовувався як підсолоджувальна речовина.