Смекни!
smekni.com

Сецесія, місто і текст (стр. 3 из 3)

У львівській сецесії стали складатися найважливіші риси загально-імперської культури як своєрідної соціокультурної моделі Європи XX століття, представленої іменами австрійських письменників, творчість яких виходить за межі рубежу століть: Тимчасові рамки розвиткульвівського модерну припадають на 90-і роки XIX століття і перше десятиріччя XX століття, коли у філософії та естетиці послабилися сили позитивізму і наростав вплив інтуїтивізму. У європейській літературі цей час розквіту реалізму, натуралізму, естетизму, символізму та імпресіонізму та неоромантизму.

Початок XX століття було трагічним етапом в історії Австро-Угорщини: поразка імперії Габсбургів у першій світовій війні, а потім і її розпад (1918). Напередодні епохи руйнації загальнолюдських цінностей інтелектуальна еліта львівського суспільства виявила свою прихильність до гуманістичних традицій європейської культури, засвідчуючи також про явища переломного характеру. Шляхи подолання світоглядного, соціального чи особистісного кризи в ігровій формі (передусім, твори) передбачають постмодерністський культурний розвиток. Іронічне зображення людини свого часу як іграшки в руках вищих, не підвладних розуму сил сусідило у всіх мистецтвах з вказівкою на шлях порятунку в майбутньому. Цей шлях провідні діячі культури Львова бачили в поверненні до заповітам гуманізму і культурних цінностей людства.

Активно засвоюючи національно-традиційні та інтернаціонально-модерні досягнення, література львівської сецесії розраховувала їх зі своїм специфічним світовідчуттям кінця століття і загибелі імперії, створюючи інтегративний простір, в. якому чітко позначилися основні вектори.

Першим з них можна назвати інтегративність традицій таких спеціалізованих галузей гуманітарного знання як філософії та психології.

Другий вектор стосується інтегративності різних видів мистецтва багатьох епох і народів. Література львівського модерну, яка створювалася в багато національній державі в період небувалого розквіту всіх мистецтв, свідомо чи несвідомо розвивала їх інтертекстуальні і інтермедіального синтез: словесно-музичний, словесно-мальовничий, словесно-музично-мальовничий, а також продовжувала вдосконалювати найвищий рівень театральності, досягнутий українською прозою і лірикою XIX ст. «Дослідників «Молодої Музи», - як зазначає М. Ільницький, - цікавить аспект проблеми зв’язку музики й художнього слова, як способу досягнення сугестивності, що є з однією засад сецесійності… Музика – елемент змісту, музична структура тексту, музика космічних сфер – такий неповний діапазон музичної призми у творчості українського письменника».

Львівські представники «Молодої Музи» в естетичному освоєнні дійсності йшли індуктивним методом: від сприйняття книг, вистав, виставок і концертів до розуміння сутності естетичного. При цьому слід відзначити важливу рису - двоїсту рецепцію творів мистецтва: традиційного як зрозумілого та модерного як незрозумілого, що прочитується модерніським афоризмом: «Народжуємось – ми помираємо… Смерть випустить нас з тісної тілесної клітки. Найдовша дорога в житті людини - це дорога до самого себе. Подорож всередині себе довжиною в життя – це і є внутрішня еміграція», з іншого боку пошук людяного, життєствердного. М. Ільницький зазначає у своїй праці «У руслі сецесійності (Синтез мистецтв у новелістиці Михайла Яцківа)», що між імпресіонізмом і сецесією було дещо спільне, а саме «відокремлення», у першому випадку – від академізму у живописі, у другому – від реалізму і натомість тяжіння до символіки, містичності, синтезу мистецтв.

Ось, чому деінтегративне мислення діячів культури «Молодої Музи» в літературі було осмислено як симптом модерністського розпаду і відчуження («поезія безсилля»), що було типовим для людини другого десятиліття XX століття, і що вперше широко проявилося в культурі експресіонізму. Складовою частиною інтегративного поля сприйняття світу молодомузівців є спектр екзистенції буття львівської літератури на рубежі століть: самотність і відчуження, страх перед життям і сприйняття світу як абсурдного, рефлексія і роздвоєння особистості, мотив тривоги, зойк дитини, крик душі, «ідея посвяти в поети», насильство, несправедливість, вплив на свідомість урбаністичного пейзажу – і внаслідок чого втеча в трансцендентне і смерть як саморуйнування і самознищення, - це не є повним переліком тематики поезії і прози львівського модернізму.

Третій напрям вектора відноситься до галузі гри та ігрового дискурсу, що дозволяють не тільки створити лінії розвитку і примирити опозиційні форми мислення синтезу і розгалуження, але й об'єднати їх за встановленими правилами гри. Львівська культура, безпосередньо звернена до людини і не обтяжена складними філософськими побудовами і умоглядними схемами, мала у своєму арсеналі ігрові та театральні основи, закладені «генетично», тепер письменники вже не вдаються до стилізації, фантастичності переходить в умовність. Тепер на авансцену виступає духовна боротьба людини з містом. Герой ніби губиться у побутовій метушні, губиться серед звичайних деталей життя, губить свою особистість.

Таким чином, інтегративний простір культури львівської сецесії – це дослідницька модель, яка здатна не тільки об'єднати, здавалося б, взаємовиключні один одного факти творення і розпаду в художньому мисленні різних видів культури, а й пояснити функціональну складність їх побутування у формі опозиції, ігрового розвитку та ігрової взаємодії.