О. В. Суворов часто приїжджав у Тиманівку. Ще й сьогодні зберігся будинок на поміщицькому подвір’ї, в якому жив генерал-фельдмаршал 1796-1797рр. (нинішній музей О. В. Суворова, якій було відкрито в 1947 р.). [3, с. 641]
В 1838 р. Тиманівка була віднесена в розряд містечок. В сорокових роках ХІХ ст. тиманівський поміщик будує цегельний завод і винокурню, а пізніше був збудований пивоварний і спиртовий заводи. Ці підприємства діяли до 1917 р. Були зруйновані за 1917 – 1921 рр.
Історія Тиманівки описує не один страйк селян. Революційна хвиля прокочується з боку Росії і до Тиманівки. 1848 рік, 1861 рік, коли селяни обмануті реформою організовано виступили проти Протасова – Бахметьєва.
1906 р. - страйкують поденні робітники та батраки графа Шереметєва. Вони вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, ліквідації штрафів та заборонення тілесних покарань. Очолював страйкарів Захар Степанович Дмитрик, матрос, що прибув із Балтійського флоту у відпустку. Страйкували селяни. Свою непокору вони виявляли тим, що вирубували панський ліс, розгромили маєток. Граф частково задовольняє потреби селян. Але повстання потерпіло поразки. Графські володіння налічували 828 десятин землі, а у церкви – 90.
В 1914 р. страйкували жінки, чоловіки яких були забрані на війну. Вони вимагали хліба і палива.
На початку червня 1915 р. застрайкували наймити – страйкарі. Вони вимагали якісного харчування, підвищення зарплати. Страйк продовжувався два тижні. Управитель маєтком підвищив оплату праці, але зачинщики страйку, в тому числі місцеві селяни, були звільнені з роботи.
На початку березня 1917 р. робітники залізничної станції Вапнярка принесли в село звістку про повалення царизму.
В кінці 1917р. в селі відбувся мітинг, на якому прибулі в село матроси розповіли про жовтневу революцію і про директиви – Землю і Мир. [3, с. 643]
Взимку 1918 р. в Тиманівці створюється волосний Ревком на чолі з Йосипом Шестопальком. Ревком до кінця лютого місяця розподілив між селянами поміщицьку і церковну землі.
1918 р. Тиманівку захопили австро - угорці і німці. Відновилися старі порядки в селі.
Влітку 1919 р. в село ввірвалися петлюрівці, восени 1919 – денікінці. В січні село звільнила бригада Г. Котовського. Відновлюється робота ревкому, організовується навчання в школі. Роботою ревкому керував Степан Никандрович Вовк
В квітні 1920 р. в село вступили поляки. Активісти села створили групу червоних партизанів.
В червні 1920 р. війська 14 – І звільнили Тиманівку. В селі була відновлена радянська влада.
В 1921 р. в січні було створено парторганізацію, її вожаком був Сільницький Данило.
В 1922 р. почав роботу сільський медичний пункт, а через два роки в колишньому графському маєтку відкривається санаторій.
У 1924 р. у селі відкрито поштове відділення.
25 жовтня 1924 р. було створено сільськогосподарську артіль „Червоний Жовтень” – це перше соціалістичне виробниче об’єднання селян Тиманівки. Очолив артіль Захар Степанович Дмитрик.
У травні 1925 р. з ініціативи жінделегаток і з допомогою держави відбулося урочисте відкриття дитячих ясел, яким надано ім’я Н. К. Крупської.
Медицинська амбулаторія в Ти манівці відкрита в 1926 р. А ще раніше в 1925 р. було відкрито консультацію матері й дитини. В цьому ж році запрацювала жіноча консультація [3, с. 645]
В грудні 1928 р. головою артілі колгоспники обрали комуніста Пилипа Желюка. Він 48 років очолював колгосп з „Комінтерном”. А в 1951 р. з „Паризькою комуною” було перейменовано ім. Суворова. З 1976 р. колгосп носить ім’я двічі Героя Соціалістичної Праці П.О. Желюка.
Голод 1932 – 1933 рр. зачепив Тиманівку порівняно мало. П.О. Желюк особисто організував харчування працюючих на роботі. Дітей харчували тричі на день. Під час голоду померло 15 чоловік.
Люди з надією потяглося до свого голови. І П. О. Желюк не підвів сподівань односельчан. Тиманівка однією з перших в області стає на рейки нових технологій в рослинництві і тваринництві. Колгосп перетворюється в потужне механізоване господарство з прибутковим тваринництвом, рослинництвом, стає оазисом добробуту і соціального благополуччя. Виростають сучасні ферми, прокладаються дороги з твердим покриттям. Вводиться чекова система внутрішньоколгоспних розрахунків, запроваджується грошова оплата праці колгоспників, хоча скрізь ще фігурують трудодні.
Є своя сторінка і розкуркулення села.
Куркулі, куркульство, розкуркулення... Такі поняття нам відомі з історії. Селяни – трударі, працювали на землі, вирощували добрі врожаї, працювали великими сім’ями, а жили в одній хаті 2 - 3 покоління і було дорослих 5 - 6 чоловік. Їх почали обкладати податками: спочатку половину врожаю потрібно було віддати, а потім – весь. Та цього виявилось замало – треба ще й майно, худобу забрати, а самих людей виселити, депортувати в Сибір, на Урал, на Колиму... Як ворогів народу.
Чорним крилом розкуркулення накрило і тиманівських господарів, завдало неповторного удару селянству. Забиралося все з хати: одяг, начиння, врожаї, худобу. Це вважається економічним пограбуванням і порушенням прав селян, які нікого не наймаючи, заробляли все добро кров’ю і потом, а залишились нізчим. Під керівництвом влади, ці дії чинились односельчанами. Історія імен керівників розкуркулення з етичних міркувань не вказує, тому що залишились їх діти, внуки, правнуки, з яких дехто навіть не здогадується про роль їхніх родичів в історії.
1932 – 1933 рр. в Тиманівці зруйнували одну церкву (Тиманівську) повністю, а в другій (Липівській) збили хрести, купола і дзвіницю. Сама будівля залишилася, хоч внутрішнє обладнання, все було пограбоване. 1942 р. при Руминах діяльність церкви була відновлена. Батюшка був старенький і дуже благородний, люди дуже вірили йому. Після його смерті в Тиманівку прислали попа, який відзначився пиятикою і аморальністю. Зв’язався з наймичкою своєю, кинув дружину з сином і виїхав з села. Тож і не дивно, що в такий саме час дуже легко було закрити церкву. Вона була гарно оформлена з сильною дзвіницею. В церкві співав чудовий хор. Але в 60-х роках церковне майно пограбували, саму церкву розвалили. Зараз від неї залишилися сліди фундаменту.
Фельдшерсько - акушерський пункт в Тиманівці було відкрито в 1935 р. В 1936 р. при допомозі правління колгоспу було відкрито родильний будинок ( перше в області і районі село) на 5 ліжок. Обслуговування і харчування породіть проводилось за рахунок за рахунок колгоспу. Була виділена спеціально завідуюча родильним будинком.
Протягом 1935 – 1936 рр. У Тиманівці побудовано двоповерхове приміщення для середньої школи.
1936 – 1938 рр. побудували цегляний корівник на 300 корів, гараж для автомобілів, ремонтували санаторські будівлі, школи, лікарні.
В 1938 р. рішенням Тульчинського виконавчого комітету в Тиманівці відкрито дільничу лікарню і призначено лікаря для обслуговування населення сіл Тиманівка, Липівка, Дранка, Одая. Така система медичного обслуговування існувала до початку Великої Вітчизняної війни (1941 року).
22 липня 1941 р. в Тиманівку вступили німецько - ромунські війська. З перших днів війни в Тиманівці створено партизанське підпілля, керівником якого обрали молодого юнака Кокошко Якова Семеновича. Тиманівська підпільна група створила продовольчу базу в лісі, збирали зброю, писали і розповсюджували листівки, допомагали армії визволяти рідну землю.
15 березня 1944р. Тиманівка була звільнена від окупантів підрозділами 35 гвардійського стрілкового корпусу.
20 березня 1944 р. була відновлена і відкрита дільнича лікарня, а заодно і родильний будинок.
Навчання в школі розпочалося 1 квітня 1944 р. У 8 -10 клас ходили учні із сусідніх сіл. Поступово повертались з війни вчителі, навчання набувало обертів. Село швидко відновлювалось у післявоєнний період.
1946 - 1948 рр. було відремонтовано цегельний завод, млин, олійню, підвали та сховища. Проведено ремонт будівель санаторію, школи, контори колгоспу, та інших будівель. Також було відремонтовано будинок для відкриття музею Суворова.
1949 р. відремонтували суворовські криниці, а також встановили обеліск.
Після війни в Тиманівці стало одне укрупнене господарство: колгосп ім. Суворова.
1950 р. побудовано конюшню. Збудовано постамент для пам’ятника Суворову.
Одним з перших в області колгосп став на шлях спеціалізації у розвитку тваринництва. 1962 р. на основі високопродуктивних симентальських корів. Які з’явились тут ще в 1954 р., створено ферму, що вирощувала молодняк для колгоспів усього району. [3, с. 647]
На базі артілі у 1962 – 1965 рр. Працювала обласна школа підготовки керівних колгоспних кадрів. Досягнення передового колгоспу узагальнено в хронікально – документальному фільмі „Мільйон складається з копійки”.
У 1966 р. тут відкрито новий будинок культури з великим залом на 500 місць при ньому працюють хоровий, танцювальний, музичний і драматичний самодіяльні гуртки, що налічують близько 200 учасників. Сільському хору присвоєно звання народного. [ 3, с. 648 ]
До послуг трудящих 15 торговельних закладів, побутовий комбінат, у якому була кравецька і шевська майстерні, фотоательє, перукарня, лазня. У 1968 р. на колгоспні кошти збудовано хлібозавод, який працює й дотепер. Частина вулиць тротуарів вимощена твердим покриттям, озеленена. П’ять доріг, що ведуть до села, обсаджені фруктовими деревами. Першу фруктову алею закладено ще на початку 30 – х років. У 60 – х роках побудовано шосейну дорогу Тиманівка – Вапнярка.
Тиманівці пишається історію свого села, пов’язаною з героїчною боротьбою за щастя, свободу і владу трудящих. Протягом післявоєнного часу вони створили три музеї.
Невдовзі після закінчення Великої Вітчизняної війни колгоспники села Тиманівка підготовлюючи ділянку під фруктовий сад, натрапили на чималий арсенал зброї — стару кременево - порохову гвинтівку, багнети, ядра, підкови тощо. Ці знахідки наштовхнули місцевих ентузіастів на думку створити в селі музей Олександра Суворова. Восени 1947 р. в будинку, де в свій час жив і працював О. В. Суворов, заснували музей, в якому налічувалось близько 800 експонатів.[ 3, с. 469] Експозицію музею в основному зібрали з подарунків історичних музеїв колишнього Радянського Союзу. Є тут книги з будинку Суворова, фотографії членів родини фельдмаршала, різноманітні документи, зброя, солдатські мундири. Проте найціннішим музейним експонатом директор Любов Варварук називає особисті книги Олександра Васильовича з підписом власника. Особливу увагу під час екскурсії завжди звертають на один із портретів полководця — пензля австрійського художника Крейсерберга. Річ у тім, що Олександр Васильович був далеко не красень, тож художники всіляко намагалися надати його обличчю більшої привабливості. І тільки Крейсерберг зобразив Суворова правдиво. Це другий народний музей в Україні. Ще один діє в Ізмаїлі Одеської області.