РОЗДІЛ ІІІ. Модернізована інтерпретація міфу про Електру в Жана Жироду
У п’єсі ”Троянської війни не буде“ було порушено питання про особисту відповідальність людини і про її боротьбу з силами зла. Роздумам про міру відповідальності, про право втручатися у життя і домагатися справедливості, про відповідальність цілого народу присвячена одна з найтрагічніших п’єс Ж. Жироду ”Електра“. До цієї частини міфу про долю роду Атридів зверталися також Есхіл (”Орестея“), Софокл(”Електра“), Єврипід (”Електра“), Генрі Триз(”Електра“), Жан-Поль Сартр(”Мухи“), Юджин О’Ніл(”Траур личить Електрі“) та ін.
Отже, перш ніж розглянути трагедію Жироду ”Електра“, ми повинні з’ясувати, якою була трактовка міфу в античні часи. Для цього скористуємося творами Есхіла ”Орестея“ (зокрема, другою частиною трилогії ”Хоефори“) і Софокла ”Електра“.
”Орестея“ заснована на Троянському циклі міфів, зокрема на драматичній історії проклятого богами дому Атридів. Вона складається з трагедій ”Агамемнон“, ”Хоефори“ та ”Евменіди“ з заключною сатирівською драмою ”Протей“, яка, на великий жаль, не збереглася. ”Орестея“ — єдина трилогія, яка дійшла до нас повністю. Кожна її трагедія є закінченим твором, а всі вони разом об’єднані спільністю сюжету й системою художніх образів, кожна наступна трагедія є продовженням попередньої.
Стародавні міфи набувають в Есхіла політичного звучання. ”Орестея“ – складний за філософською та естетичною проблематикою твір. На відміну від інших трагедій, написаних Есхілом раніше, ця трилогія – менш статична. ”Орестея“ пройнята людяністю, насичена роздумами про взаємозв’язок подій, війну і мир, злочин і покарання, про те, що таке справедливість, що є закон, а що – беззаконня. Ми поринаємо у світ ідей, які хвилюють людство й тепер. Есхіл розглядає проблеми співвідношення божественної та людської волі щодо відповідальності людини за скоєне. Невідворотний закон справедливої відплати діє в долях усіх героїв Есхіла.
Есхіл висунув ідею найдосконалішого, з його погляду, закону світової Справедливості, що охороняє окремих людей і цілі держави, найкраще відповідає загальному поняттю Правди, у яке входить і категорія міри в житті й поведінці людини.
Злочинець не може сховатись від Справедливості, рано чи пізно вона його настигне. На думку Есхіла, вчинивши злочин, винуватець починає страждати задовго до самого покарання, як це було з Орестом. До традиційної міфології Есхіл ставився недовірливо, а усілякі віщування чи пророцтва поет відкидає, вважаючи, що вони нічого доброго людині не приносять і тільки вводять її в оману.
Не випадково і в нові часи ”Орестея“ викликала безліч суперечливих тлумачень і коментарів. Трилогія й дотепер залишається однією з величних загадок світової літератури.
Від початку до кінця трилогія сповнена найактуальніших для часів Есхіла проблем, хоч її події відбуваються у далекі часи первісно-родового суспільства з його невблаганними і суворими законами родової помсти, відплати за криваві злочини, родового прокляття.
З міфу відомо, що над родом Атридів тяжіло прокляття за криваве злодіяння. Есхіл також дотримувався думки про те, що пролита кров, подібно до ланцюгової реакції, викликає нову кров. І це триває доти, доки вона не буде відомщеною. Атрей убиває дітей Тієста, його син Агамемнон – дочку Іфігенію, його самого вбиває Клітемнестра, яка, своєю чергою, гине від руки сина, Ореста.
Аполлон виправдовує це вбивство, здійснене за його наказом, і очищує Ореста від крові, але не до кінця. Для повного виправдання Аполлон посилає юнака до Афін і там його вже остаточно виправдовує суд. Те, що не змогли зробити боги, здійснив людський судовий орган [ 31 ; 245].
Тягар злочинів лежить на роду Агамемнона. Орест – остання жертва фатального ходу подій. Де тут злочин, а де справедливість? Міфічне непомітно переплітається з реальністю: з волі Афіни, богині мудрості, справу Ореста вирішує ареопаг – суд найстаріших афінян. Ореста, який діяв за намовою Аполлона, виправдано. Обірвався нарешті ланцюг фатальних злочинів.
Отже, до ідеї помсти Есхіл підходить зовсім по-новому. Кривава помста давно застаріла, вже з часів Гомера її часто замінювали викупом, виплачуючи певні кошти за вбитого. Потім і викуп було замінено очищенням.
Слід зазначити, що для Есхіла – носія нових морально-суспільних тенденцій, цього було замало. Есхіл реально показав перехід від кривавих жахів старовини до розумного влаштування життя з допомогою найсправедливіших і гуманно діючих установ – судів.
Отже, розглянемо ”Хоефори“ (”Ті, що несуть жертву на могилу“, або ”Жертва біля гробу“). Дія починається з того, що рабині-троянки, які становлять хор, за наказом цариці йдуть на могилу Агамемнона, щоб принести жертву.
Клітемнестра боїться, що дух вбитого нею чоловіка буде її переслідувати. Троянки-рабині ненавидять царицю. Вони плачуть над своєю долею, проклинаючи Клітемнестру, благають про помсту. Разом із рабинями до гробниці прийшла Електра. Вона скаржиться вбитому батькові: в рідному домі вона, як служниця, брат поневіряється на чужині, батькове майно розграбовано вбивцями [ 23 ; 233].
Електра з дівчатами приносить жертву і вмовляє богів послати месника, брата Ореста, якого мати віддала комусь на чужині. На ці думки Електру наштовхує пасмо волосся, що вона бачить на могильній плиті: вона здогадується, що воно належить Орестові [23; 235-236].
До могили приходять син Агамемнона Орест із другом Піладом. Вони помічають натовп дівчат з Електрою і ховаються у кущах. Коли виходить Орест зі своїм другом Піладом, відбувається пізнавання: в юнакові-чужинці Електра впізнає рідного брата. Орест зізнається сестрі, що прибув за наказом Аполлона, щоб помститися матері за вбивство батька [23; 238].
Орест разом зі своєю рідною сестрою Електрою, яку утискує Клітемнестра, складає на могилі батька план помсти. І оскільки вбити свою рідну матір Орестові наказує Аполлон, то це вбивство відбувається.
Орест і Пілад приходять до Клітемнестри і повідомляють, що її син Орест ніби загинув десь у чужих краях. Клітемнестру охоплює радість від звістки про загибель сина, вона наказує покликати до палацу Егіста, щоб він сам почув розповідь чужинців.
Егіст першим спокутує свій злочин: прийшовши до палацу Орест убиває його. На крик слуг прибігає Клітемнестра. Зрозумівши, що перед нею Орест, вона починає благати його про пощаду:
Стривай, синочку! Згляньсь на груди мамині!
А не боїшся ти прокляття матері?
[23; 259-260].
Орест дослухається до цих молінь і розгублюється: ”Що діяти, Піладе? Рідну мати вб’ю?“, але Пілад нагадує йому про веління Аполлона. Після короткого діалогу Орест веде Клітемнестру до палацу і вбиває її [23; 261].
Слід відзначити, що Есхіл часто вживає прийом трагічної іронії. Вже сама назва трагедії ”Хоефори“ – тобто ”ті, що приносять жертву на могилі“, містить таку іронію. Клітемнестра сподівалась жертвою умилостивити дух вбитого чоловіка, але сама стає жертвою.
Коли Орест вбиває матір, з’являються страшні богині помсти Ерінії:
ОрестО, ні! Це не видіння – не дрімаю ж я:
Це матері собаки – люті месники.
Провідниця хору Ще кров он, бачу, свіжа на руках твоїх,
Од неї в тебе й розум, видно, хмариться.
ОрестВладарю Аполлоне! Як багато їх!..
З очей у них спливає чорна кров гидка.
[23 ; 265].
Друга частина трилогії ”Хоефори“ закінчується тим, що напівбожевільний Орест тікає від них, а хор сподівається на очищення юнака і розмірковує про долю людини. Есхіл перший у світовому мистецтві поставив проблему злочину і кари. За уявленнями сучасників Есхіла, невідворотність відплати – один з аспектів цієї проблеми.
Трилогія, розроблена за допомогою давніх героїчних образів, до яких приєднуються також і образи богів та демонів, а нагромадження численних жахів робить стиль трагедії патетичним. Урочиста й піднесена мова трагедій Есхіла пересипана афоризмами, які стали крилатими фразами. Есхіл заперечує закон ”кров за кров“.
Розглянемо образи трагедії. У Есхіла вони в основному прямолінійні та схематичні. Такими постають образи Електри та Егіста. Зовсім іншим постає образ Клітемнестри – монументальний і суперечливий.
Мабуть, це був перший в історії світової літератури образ ”демонічної жінки“. Клітемнестра була насамперед знаряддям демона родового прокляття і сама себе усвідомлює таким.
Неможливо не згадати, якою була Клітемнестра в першій частині трилогії, бо в ній ми можемо побачити мотиви, якими вона пояснює свій злочин – вона нібито вбила чоловіка, помщаючись за принесену в жертву Іфігенію і за зраду чоловіка з Кассандрою.
Клітемнестра врешті постає як зосередження всіх негативних людських рис. Героїня задовго до прибуття чоловіка замислила план вбивства і власноручно здійснила його. Небагато чоловіків здатні на такий вчинок. З цього боку Есхіл не пошкодував барв для зображення її люті, мстивості, жорстокості та безжальності.
Доречно нагадати, що у міфах більш поширеним був варіант, за яким Агамемнона вбиває Егіст. Щоб надати образові Клітемнестри більшого драматизму, Есхіл вкладає меча в її руки. Напевно невідомо, але Есхіл використав або мало поширений варіант міфу, або навмисне змінив його.
Жорстока і владна, брехлива й підступна, цинічна й брутальна, але стримана й розсудлива, навіть смілива – саме такою Клітемнестра постає в різних сценах трагедії. Разом з тим, їй притаманні суто людські почуття і мрії, вона хоче жити просто й спокійно і навіть примиритися з демоном помсти.
У порівнянні з першою трагедією, в другій трагедії – ”Хоефори“, Клітемнестра стає дещо лагіднішою, більш м’якою. Есхіл подібну зміну не пояснює, але ми можемо її зрозуміти, адже єдиним месником для Клітемнестри міг стати син Орест і довгі вісім років вона зі страхом чекала його прибуття. Саме тому вона не змогла стримати радості, коли дізналася про його ”смерть на чужині“.