РЕФЕРАТ........................................................................................................ 2
ВСТУП............................................................................................................. 2
1 ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ВЕРГІЛІЯ........................................................... 5
2 ПОЕМА «ЕНЕЇДА»..................................................................................... 8
2.1 Сюжет поеми.............................................................................................. 8
2.2 Історична основа появи «Енеїди»........................................................... 11
2.3 Художня дійсність «Енеїди»................................................................... 13
2.4 Люди та їх взаємовідносини з богами в поемі «Енеїда»....................... 14
2.5 Жанри в «Енеїді»..................................................................................... 18
2.6 Художній стиль «Енеїди»....................................................................... 19
3 Історичне значення Вергілія........................................................ 22
ВИСНОВКИ.................................................................................................. 24
список використанної літератури............................................. 26
Курсова робота: 27 с., 15 джерел.
Об’єктом дослідження даної роботи є «Енеїда» та творчість Вергілія.
Мета роботи: ознайомитись з «Енеїдою» Вергілія та виділити особливості та значення даної поеми в літературному процесі.
задачі:
- ознайомитись з літературою по даній темі;
- ознайомитись з творчістю Вергілія;
- ознайомитись з історією написання поеми «Енеїда»;
- виділити особливості сюжету та художнього стилю поеми «Енеїда» Вергілія;
- виділити жанри в поемі «Енеїда»;
- зробити відповідні висновки.
Новизна дослідження полягає у вивченні та узагальненні сучасного рівня проблеми.
Метод дослідження – метод системного аналізу.
Сфера застосування – шкільне та вузівське викладання літератури.
Славетний автор книги "Життя дванадцяти цезарів" Светоній через сто років після смерті поета відтворив його образ, спираючись на перекази. Він писав, що Вергілій був високого зросту, чорнявий і кістлявий. При цьому зазначав, що вигляд у поета скоріше селянина, аніж людини вищих кіл.
Опис Светонія схожий із мозаїчним портретом Вергілія, датованим І ст. н.е. і вивезеним із міста Суса. Тепер він зберігається в музеї Бардо в Тунісі. На суській мозаїці зображена людина, зовнішній вигляд якої позбавлений тієї витонченості, що за Августа була властива вершкам римського суспільства і подекуди набувала форм франтівства. На портреті поет сидить дуже прямо, коротко підстрижений. Погляд у нього глибокий, зосереджений.
По обидва боки від Вергілія — музи. Напевне, це й було омріяним товариством поета. Суєта світського життя його обтяжувала. Традиція зображує Вергілія такою сором'язливою, позбавленою честолюбства людиною, що стає зрозумілою метаморфоза, яка відбулася з ім'ям поета. У пізній античності виникло, а з середні віки поширилося написання його імені як "Віргілій" від латинського слова virgo, яке означає "дівчина".
Про скромність Вергілія і високу вимогливість до себе свідчать і такі факти: свій кращий твір — поему "Енеїда" — поет вважав невдалим і намагався його спалити. У своєму заповіті він просив не видавати нічого з того, що не було видане раніше. І тільки завдяки розпорядженню Августа поема була видана.
За переказами, Вергілій склав епітафію, в якій натякав на три основні теми свого поетичного життя: "...Оспівував пасовиська, села, вождів" [1, с. 203].
Перша поетична збірка Вергілія "Буколіки" — своєрідне відкриття так званої пастушої теми у римській поезії. У перекладі з грецької "буколіки" — це пісні волопасів (саме кий і був їхнім необхідним "знаряддям праці"). Буколічні жанри, в яких життя пастухів подається в рожевому світлі, розроблялись у грецькій літературі Феокрітом. Наслідуючи його, Вергілій став першим римським поетом. Основні мотиви збірки — уславлення спокійного пастушого життя, миру, який приніс "владика Риму" [1, с. 204], роздуми над майбутнім держави і всього людства. До написання буколічних поезій митця спонукали і причини особистого характеру: алегоричний підтекст дозволяв автору подякувати Октавіану Августу за повернення маєтку, який колись конфіскували для ветеранів армії. Та найголовніша заслуга Вергілія, безперечно, в тому, що він звеличив звичайну людську працю, котра приносить задоволення, спокій та впевненість у прийдешньому дні.
Тема праці продовжується в поемі про сільське господарство. "Георгіки" землеробські пісні. Вергілій починає роботу над нею за порадою друга імператора і свого покровителя Мецената, ім'я якого стало крилатим на позначення захисника науки та мистецтва. Поема складається з 4 частин, в яких автор розповідає про рільництво, садівництво, тваринництво і, нарешті, про бджільництво. Уважний читач побачив би чимало спільного у поемі Вергілія з епосом грецького поета кінця VIII — початку VII ст. до н.е. Гесіода "Робота і дні". Але ця спільність обмежується лише тематикою й жанром.
Практичні, поради Вергілія чергуються з описами природи, міфологічними та історичними оповіданнями. Поет зазначає, що праця в його розумінні — це головна рушійна сила прогресу й самого життя. Отже, землеробські пісні Вергілія доповнюють пастуші, творячи гімн людині й мирній праці.
Останньою поемою Вергілія і твором усього його життя стала поема "Енеїда".
Публій Вергілій Марон народився й у 70 р. до н.е. у Північній Італії, у селі Анди, біля Мантуї. Освіту одержав у Кремоні й у Римі. Однак вже в 42 р. він повернувся додому, тому що не був розташований до міського життя, а любив просте життя в глухій провінції.
Життя поета припадає на важкі для Риму часи.
Всього за рік до народження Вергілія Рим став свідком справжньої війни рабів проти держави — повстання під проводом Спартака, яке було жорстоко придушене. А далі розпочалася запекла боротьба між так званими оптимами — керівниками сенаторської партії, ідеологом якої був Ціцерон, та популярами, на чолі яких стояв Гай Юлій Цезар. Розпався перший тріумвірат (колегія із трьох осіб, які призначалися або обиралися із спеціальною метою) — союз Помпея, Красса і Цезаря. Тривало протистояння між Цезарем і Помпеєм. Рим вступав у криваву смугу громадянської війни.
Після того як Юлій Цезар, порушивши заборону римського сенату, перейшов зі своїми військами річку Рубікон, почалася громадянська війна. Це сталося у січні 49 року до н.е., і тільки після трьохлітніх війн з помпеяйцями в Африці та Іспанії Цезар повернувся в Рим єдиновладним правителем держави.
А в цей час Вергілій був школярем спочатку у Кремоні, а потім — Мілані. П'ятнадцятирічним юнаком він вирушив у Рим, де став учнем відомого ритора Епідія. У школі отримували освіту представники визначних римських сімейств, і дружні зв'язки, що виникли за роки навчання, певною мірою забезпечили поетові положення у вищому товаристві [2, с. 164].
Октавіан, племінник Цезаря, якого той незадовго до своєї смерті усиновив, теж навчався у цій школі. Майбутній імператор Август через роки проніс особисту приязнь до Вергілія, нерідко допомагав йому у скрутні хвилини.
У фатальному 44 році до н.е. організовується змова, і Цезар гине. Починається період міжусобних воєн та політичних переворотів, які через багато століть стануть матеріалом шекспірівських драм. Октавіан за будь-яку ціну прагне здобути владу. Він навіть заключав союз із недавніми супротивниками, полководцями Цезаря Антонієм і Лепідом, заплативши головою лідера сенаторської партії, знаменитого оратора Ціцерона. Так складається другий тріумвірат. Хвиля жорстоких репресій прокотилася Римом: до страти і конфіскації майна було приречено майже 300 сенаторів і понад 2000 вершників — представників грошової аристократії.
Не було єдності й серед тріумвіраторів. Врешті-решт, суперництво молодого Октавіана й Антонія, котрий мріяв стати царем Єгипту, завершилося битвою при Акції у 31 році до н.е. Антоній і його дружина, єгипетська цариця Клеопатра, закінчили життя самогубством. Єгипет перетворився на ще одну римську провінцію, а Октавіан став повновладним правителем Римської держави. Він став носити звання принцепса — першого серед громадян, засвідчивши цим кінець аристократичної республіки.
Здається, нічого дивного у такому "черговому" пророцтві немає. Так, саме черговому. Адже за часи Вергілія будь-які гадання та віщування були в моді, й багато хто до них прислуховувався. Наприклад, за свідченням Светонія, Фігул — автор численних книг про гадання, астрологію і сни, дізнавшись про час народження імператора Октавіана Августа, "оголосив", що народився повелитель усієї земної кулі. А якщо врахувати, що Фігул — не звичайний римський обиватель, а претор (значна посадова особа), то подібне пророцтво можна розцінювати як засіб досягнення вищого щабля посадової драбини. У свій час полководець Помпей, посилаючись на те, що чув грім із неба, розпустив народні збори і цим самим перешкодив призначенню свого супротивника Катона Молодшого претором. Пізніше, коли Цезар збирався у похід проти парфян, у всіх на вустах було пророцтво, знайдене в "сивіллиних книгах", нібито парфяни можуть бути переможені тільки царем: розповсюдження цього пророцтва в Римі мало полегшити Цезарю перехід до монархії [2, с. 167].
Світову славу Вергілію принесли такі його твори: «Буколіки» («Пастушачі вірші») і «Еклоги» («Обрані вірші»), а потім «Георгіки» («Землеробські вірші») і особливо «Енеїда». «Буколіки» писалися в 42—39 р., «Георгіки» —в 37—30 р. і «Енеїда» —у 29—19 р.
Чому ж зміст четвертої еклоги з "Буколік" Вергілія викликав такий жвавий інтерес як у сучасників, так і у пізніших коментаторів його творчості?