Слово тепер означає щасливе перебування в теперішнім, яке відірване від нещасливих спогадів минулого. Гете в цей час був уже далеко від франкфуртських справ, він був готовий до сприйняття нового, відчував приплив продуктивних сил, саме тому був використаний образ "пуповини", щоб яскравіше продемонструвати зв’язок з природою.
Лише енергійна відмова від "золотих снів" може повернути юнаку життя теперішнього дня. І в наступних восьми рядках образ природи з далекої і близької перспективи, відчуття спокою створюється за допомогою кількох рядків однакової довжини. Плід - символ надії на щасливе майбутнє. Ніби спостерігати за самим собою і радіти своєму дозріванню. Для людини, яка багато пережила, природа - символ спокою та подолання проблем[30].
Поезії Гете живі, перевірені на власній практиці, це реальні почуття, що переповнювали серце поета.29 листопада 1777 року поет відправився в подорож, яка від самого початку мала ознаки незвичайної. Це була таємна подорож. У своєму щоденнику ще 16 листопада було записано: "Задумав таємну подорож". Будучи в дорозі, він назвав цю подорож "паломництвом" (в листі до Шарлотти фон Штейн від 7 листопада 1777 року). Незвичайною була ця поїздка ще тим, що поет здійснив її верхи. Це перша подорож поета по Гарцу, дивовижному кришталевому світі. Він підкорив вершину Броккен. Це було мрією поета. Ось що виголосив поет на вершині: "Чудовий, радісний світ, весь світ в хмарах і тумані, і тут на горі ясно. Що є людина, що ти пам’ятаєш про неї". Ця поїздка дала можливість на деякий час звільнитися від придворного життя з усіма його мертвими формальностями і зблизитися з простими людьми, наповнивши своє серце любов’ю. "Для Господа ж Бога цей клас вищий". (4 грудня 1777 р) Ця подорож, а також зходження на Броккен вже немолодого поета були перевіркою, чи зможе він залишитися у Веймарі при дворі, чи зможе виконати те, що взяв на себе. Наскільки це було важливо, виражається цими рядками: "Ціль прагнень моїх досягнута, вона залежить від великої кількості ниток, і багато ниток залежать від неї, ви ж знаєте, як сповнене символіки моє існування..."
Тільки в такому контексті стають зрозумілі багато місць написаної тоді поезії[31]. Гете сам назвав цей твір "Зимова подорож на Гарц", до якого вже в 1821 році додав такі рядки:
Словно коршун,
Простирающий легкие крылья
Среди утренних туч
И следящий добычу,-
Воспари, тень моя.
У цей час було незвичайним називати соколів коршунами. У древніх римлян цей птах міг передбачати майбутнє. Напевно, спостерігаючи за коршуном, який кружляв над вершинами Гарца, автор "Зимової подорожі" міг згадати про значення, яке древні надавали польоту птахів: ось і виник поетичний образ, в якому безпосереднє спостереження злилося із таємним, хоча доступним розумінню сенсу життя. Уже 1 грудня у щоденнику з’явився запис: "=слово коршун=". Ось тоді і виникли перші рядки поезії. Вона повинна була стати пророчою, як птах, її завданням було звістити про майбутнє. Так стає зрозумілим перехід до другої строфи.
Ибо Господним престолом
Каждому путь
Предуказан
Путь, что счастливца
Скоро домчит
К цели отрадной
Тот же, кто в тщетном
Противоборстве
С нитью неумолимой
Тот знает пускай:
Беспощадные ножницы
Однажды её пресекут.
Зла доля нещасливого контрастує із щасливцем, далі у поезії з’являються мисливці (мисливська компанія герцога веймарського). для щасливця покрита снігом вершина - "престол благородного серця" - успішне сходження нагору, це подія, яку він вимолив, і на яку відважився. Вперше тут в поєднанні слів "відкрита" і "таємна" була виражена формула, яка залишилася лейтмотивом Гетівського спогляданя природи[32]:
С непостижимой душой,
Открытою тайной,
Из-за туч он взирает
На изумлённый мир,
На избыток его богатств,
Которые он орошает
Из артерий собратьев своих.
Переклад Е. Віткова
Одним з найвищих злетів поетичного генія Гете є цикл "Римські елегії", який нерозривно пов’язаний, оснований на фактах та обставинах з біографії митця. Насамперед це подорож до Італії (1786-1788), яка за визначенням науковців належить до найбільш переломних подій у житті поета. За словами самого Гете, подорож ця "була, власне, втечею від усіх негараздів"[33], які він пережив від п’ятдесят першою паралеллю, тобто у Веймарі, і надією потрапити у справжній рай під сорок восьмою паралеллю, тобто у Римі. До найбільших причин належать розчарування у державно-адміністративній діяльності, у проектах просвітницької реформи, суперечки із дворянством, до всього того можна додати десятилітній творчий занепад, в перше десятиліття перебування у Веймарі (1775-1785).
Гете подорожує по Італії не як міністр Саксен-Веймарського герцогства, а як простий купець. Він веде невибагливе життя, спілкується із простими людьми, знайомиться з митцями, з вічними пам’ятками античної культури. Словом, в Італії Гете знову, як і в часи "Бурі і натиску", поринає в стихію "позастанового" життя, вільного від офіційностей та умовностей, невимушено спілкується із простими людьми, посилено вивчає мистецтво античності[34], Відродження, і почуває себе вільним і щасливим, як ніколи.
Ця обставина звільнила духовний потенціал поета, відкрила творчі джерела. Ось як Гете сказав у 1786 році: "Відколи я вступив до Рима, для мене почалося нове життя, справжнє відродження".
Тут Гете отримує могутній поштовх до нового творчого злету, початок якого виявився у "Римських елегіях", і творчість поета набирає нового напрямку.
Слід зазначити, що поривання в Італію були викликані потребами естетично-художнього характеру. Поет все виразніше тяжіє до "об’єктивного", втіленням якого є античність.
Художня переорієнтація пов’язана з глибоким світоглядним зрушенням: перехід від бунтарського "штюрмерства" до "врівноваженої" зрілості, яка виявляється у прагненні класичної гармонії та якості. В естетично-літературній площині це перехід від штюрмерського преромантизму до "веймарського класицизму", який є не лише схильністю до примирення, але й відзначається своєю виховною спрямованістю, активним впливом на свідомість громадян. Не слід цей класицизм плутати із класицизмом у феодально-абсолютистському суспільстві XVII-XVIII ст., а це було щось якісно нове, це мистецтво "третьостанової" орієнтації[35]. На відміну від "штюрмерського" напряму, який звертався до "віку Августа", "класицизм" звертає свій погляд на демократичні Афіни та республіканський Рим. Велика перевага надавалась вивченню "справжньої античності", осягненню духу та художнього ладу її мистецтва[36].
Щоденник поета підтверджує перелом його світогляду, перехід до класицизму. Поет поділяє думку Вінкельмана про виховне значення античності, її високе естетичне значення, втілення "благородної простоти та спокійної величі". Ретельне вивчення античних пам’яток було покликане бажанням вникнути у дух класичної античності. Якщо раніше Гете роздвоювався між класикою та готикою, а в страсбурзький період більше схилявся до готики, то тепер він повністю схилився до класики. І у своєму щоденнику тепер безпідставно критикує її, Гете здається, що є його духовною батьківщиною.
Поет приймає класичну античність як ідеал, але вважає, що ставлення до нього має бути "живим". Античність він хоче розглядати не "фантастично", а "брати її цілком реально" (запис 27.10.1786 р). Згодом Гете сформував свій погляд цілком визначено: "Говорячи про вивчення древніх, а чи не означає це сказати: звертайтеся до реального світу і домагайтеся досконалого його відтворення - саме так".
Існує ще одна біографічна обставина, яка мала величезний вплив на цикл "Римські елегії". У 1788 р. одразу після повернення з Італії Гете зустрівся із молодою чарівною дівчиною Крістіною Вульпіус, яка незабаром стала його дружиною. Роль Кріс тіни у появі "Римських елегій" була дуже велика, деякі дослідники відводять їй навіть вирішальну роль.М. Вільмонг пише, що "вона надихнула поета на чудовий цикл віршів, так звані „Римські елегії”, в яких Гете втілив античні форми і переніс в італійське оточення своє кохання до веймарської простолюдинки". Тут не обійшлося без перебільшення, проте і роль Кріс тіни Вульпіус у появі циклу не слід применшувати. І саме Крістіна з її романською вродою і характер почуття поета до неї гармонійно злилися з його італійськими враженнями, зі зміцнілим там язичницьким світовідчуттям, і все це разом спричинилося до появи шедевру Гете[37].
Праця над циклом велася з осені 1788 до весни 1780 р. (лише ХІІІ була написана влітку 1791 р).
Перша назва збірки - "Erotica romana" і складалась вона із 24 елегій, але через свою язичницьку відвертість всі вони не були надруковані[38]. І в "Орах" надрукували лише перероблений варіант з 20 елегій, які почали називатися "Римські елегії". У числі тих творів, які не увійшли до збірки, були елегії, які, на думку вчених, мали відкривати і закривати цикл. Вони були звернені до Припа, бога плодючості. Август Беттегер сказав, що в цих елегіях схований "геніальний поетичний жар", але всі "порядні дами" були б просто вражені "повністю бордельною наготою образів".