План
1. Мовний світ І. Франка, В. Сосюри, М. Бажана, Д. Павличка, Л. Костенко І. Драча, Б. Олійника
2. Мовної метафори краса
3. Словотворення Олеся Гончара
4. Покладені на музику слова
1. Мовний світ І. Франка, В. Сосюри, М. Бажана, Д. Павличка, Л. Костенко І. Драча, Б. Олійника
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
(І.Франко)
Отже, від конкретної дороги, твердого гостинця, як ми говорили раніше, асоціативні зв'язки ведуть до фразеологізму суспільно-політичного змісту: шлях поступу.
Ми рабами волі стали.
На шляху поступу ми лиш каменярі.
А тут уже не твердий гостинець; високий стиль громадянської лірики І.Франка наповнений суспільно-політичною фразеологією, в якій символічно звучать образи патріотичного діла (йти на чесне, праве діло), святої боротьби, боротьби за ідеї, образи волі, вольності (воля люду, вольності слова), святої правди. Характерний для громадянської поезії І. Франка синонімічний ряд: люд, людськість, народ, чоловіцтво. Виразно зазвучав серед цих слів синонім міліони, вжитий у гімні «Вічний революціонер”:
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,—
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Той самий словесний образ повторюється і в циклі «Веснянки”:
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари – плідної будущини тіні,
Що людськість, мов красна весна, обновить...
Прикметно, що семантично вагоме у громадянській ліриці І.Франка є слово будущина. Воно входить в індивідуально-авторський синонімічний ряд розвидняющийся день, грядущий день, краща пора, перспектива, становлячи в ньому нейтральний компонент. Стилістичним відповідником до цих висловів у сучасній літературі виступає субстантивований прикметник майбутнє. Синоніми до названого поняття – вислови з Франкової поезії: оновлений, щасливий світ, світ правди й волі, світ новий тощо.
Таким чином, громадянські мотиви лірики І.Франка постають з усталених публіцистичних метафор за рахунок індивідуальних образів-символів, наприклад:
«Чого важкий свій молот каменярський
Міняєш на тонкий різець Петрарки?»
Отже, в наведених рядках «важкий молот каменярський» асоціюється з пристрасною громадянською поезію, а «тонкий різець Петрарки» - з ніжною поезією.
А ось твори В.Сосюри явили нам безпосередність і гостроту світосприймання, вміння художньо відтворювати тони, мелодії, барви життя й природи, щедрість людських переживань. Його стиль становить окрему сторінку в історії української літературної мови. Весна – символ щасливого майбутнього; в цьому стилістично-смисловому ключі вживається означення «сонячна весна».
Зазвичай про народну основу метафоричного мовлення В. Сосюри свідчать також інші контексти із образом вітру, наприклад у поемі «Червона зима»:
І де ми не пройшли, нас радо зустрічали,
І навіть вітер нам доріг не замітав...
Відчувається, як образ вітру проходить своєрідну еволюцію: від супутника поетового дитинства – «в ніч ясну, прозору носився з вітром я скажено на коні» до відображення руху військових ешелонів на фронт – «дихає сосною квиління вітрове»; вислів «вітер верби хилить» – звучить для поета як попередження про сумну звістку – смерть брата. Разом з цим, такий ряд продовжують похмурі й суворі образи: «Чорні танки повзуть невблаганно», «бомбами ниви роздерті», «зенітного вогню завіса грізно висне», «зчорніло від розривів поле і в багряних плямах білий сніг», «земля неначе рана, і сонце — раною вгорі». Для індивідуальної поетичної системи Сосюри у вживанні найхарактерніших словесних образів простежується певна закономірність: вони стають постійними компонентами вираження конкретної теми. Наприклад, тема війни активізує емоційно-оцінні прикметникові епітети типу кривавий, чорний, грізний, невблаганний, експресивні дієслова зчорніти, роздерти та ін. Відтак конкретне тематично-ситуативне вживання спричиняється і до розвитку значення слова.
Прикметно й те, що лірика В. Сосюри забарвлена золотими тонами: липень золотий, листя золоте, свитки золоті, вечір золотий, золотий Дінець, золотий огонь. Є в цьому епітеті й семантика кольору – золота береза, золоте проміння; зображення людської краси – золоті очі, золотоволосий командир; відображення ліричного ставлення до предметів або романтичне уявлення про них – золотий завод, золоті човни. Інший емоційно-оцінний зміст: золотий содом, золоте ридання. Стилістичними функціями епітета «золотий» поет охоплює нові явища, наділяє цією ознакою абстрактні поняття: золота печаль, золотий екстаз, золота молитва. Автор творить неологізми, сполучаючи епітет золотий з іменником, відтак під його пером постають епітети-новотвори: «І світить молодик – мій брат золоторогий», «Серце моє розхристане крізь віки гряде і голосить, і радується на шляху золотолірному».
Посутньо поезія М.Бажана наскрізь перейнята невситимою «жагою видіння і пізнавання». Звідси його називають поетом глибокого інтелектуально-філософського обдарування. Сконденсований характер думки, її динамічний, напружений розвиток виявляється в постійному шуканні зіставлень.
Скажімо, порівняння допомагають поетові розкрити характер зображуваної дії, змодельовуючи образ дійсності: передати форму, розмір, запах, внутрішню якість предмета тощо. Часто вживається цей троп для змалювання художнього образу людини, розкриття її внутрішнього світу. Зазвичай розрізняються в порівняннях суб'єкт (те, що порівнюється), ознака і об'єкт (те, з чим порівнюється) зіставлення. Об'єктами в порівняннях поезії М. Бажана виступають конкретні предмети і явища об'єктивного світу. Найчастіше вживає поет непоширені порівняльні звороти, підрядні речення зі сполучниками як, мов, наче, порівняння, виражене орудним відмінком. А ось сонорний світ, світ музики (світлість звуків, тон віолончелі) відображається в природі, зливається з нею; художній образ здобуває своє логічне завершення. Відтак рух думки поета плавно переходить в динаміку пластичного розвитку образу.
Серед сучасних майстрів красного письменства є поети, творчість яких виразно віддзеркалює наш бурхливий час, чітко відбиває його ритм. Не маючи талановитих майстрів слова, не можна говорити про літературно-мовний процес, про живу історію української літератури і літературної мови. До особливо творчих особистостей належить Дмитро Павличко. Його мовно-поетичне мислення невіддільне від історичної долі України. Поет фіксує історичні події. Про що б не писав письменник, скрізь у його творах переважає інтонація першої особи. Заакцентуємо, такі вірші – особливість трибунної, публіцистичної поезії. Скажімо, в кожній строфі вірша «Берези дружби» відчуваємо авторове «я» — я бачив, я чув, я знаю, я не хочу. Павличкове «я» вбирає людський біль, переймається тривогами, бідами світу. Показова семантика модальних дієслів маю, повинен, мушу, можу, хочу в поетичній мові вносить у поезію вольовий струмінь. По-іншому сприймається поряд із незвичними звертаннями офіційний мовний зворот мати доручення:
Від вас, мої львівські каштани,
Від вас, закарпатські черешні,
Від вас, придніпровські тополі,
Я маю доручення нині...
Ось тут авторське «я», особа відступає на другий план. Правда, слово, пісня, стяг, любов, гуманізм – ось ті поняття, що виказують лірику Павличка, концептуально розкриваючи двосвіття.
Раніше ми характеризували лірику Л. Костенко, її вірші наче підказують: учись спостерігати, інакше ти нічого не побачиш, не збагнеш, минеш важливе, головне. Її поезія допомагає глибше пізнати довкілля. Починається все з простого, з того, що помітиш звичайного горобця з пір'їнкою в дзьобику («Горобець із білою бородою»), відчуєш, що «ліс такий осінній, куди не ступиш – усе щось шарудить», зрадієш, що «Метелик білий в маки залетів». Допомагає дитині пізнати світ авторський вимисел, фантазія, адже «соловейко застудився. А тепер лежить під пледом, п'є гарячий чай із медом», а чорногуз, «відлітаючи в Африку, пакував чемодан». Фантазія допоможе повірити, що «Баба Віхола, сива Віхола на метільній мітлі приїхала».
Прикметною ознакою є повчання: учись бачити єдність світу, спільне у відмінному, відмінне у спільному, і тоді зрозумієш: «Берізки по коліна у воді» тому, що повінь; «ходить вишня у віночку» тому, що вкрита білим цвітом; в осінньому лісі «спинається грибочок» так само, як спинається на ніжки дитина. Відтак вловлюється «гармонія крізь тугу дисонансів», саме так натхненно промовила Ліна Костенко в одному зі своїх віршів. Слова влучно виражають суть творчості, перейнятої відчуттям драматичних суперечностей у світі, людській душі.
Дитячі вірші Людмили Савчук сповнені гамою кольорів, віддзеркалюючи природну красу, а отже є естетично значущими. Засобами алітерації, звукоповторами змодельовує казковий світ:
Сонях, сонечко яскраве
Мають колір золотавий,
Кругловиді, схожі личка,
Наче братик і сестричка.
(Л.Савчук. Абетка. – Тернопіль, 2008. – С.21).
Сполучуваність назв кольорів з різними поняттями в сучасній українській поезії відбиває закономірності використання традиційних образів, що стали певною мірою поетичними символами, а також новаторське вживання назв із семантикою кольору для створення емоційно-оцінних метафоричних означень. Лексика на означення кольору відіграє помітну стилістичну роль у поезії І. Драча. Чітко протиставляються щодо семантико-стилістичних функцій назв кольорів твори Б. Олійника інтимного й пейзажно-ліричного плану (часто вживані білий і сивий кольори; «Сива ластівка»). Поетичне мовлення активізує й пряму вказівку на колір, і властиве загальномовним метафорам значення «сильне хвилювання, страждання», що виражене у фразеологізмах типу «побіліти від страху», «білий, як стіна». Б. Олійник вдало використовує емоційний заряд загальнонародних фразеологічних зворотів із ознакою білий, біліти для створення індивідуально-авторських образів, як ось: «Став я білий, мов ядерна тінь», «Коли котився грім Розпечених до білого дискусій», «Ти була молода. Вже — солдатка. Іще – не вдова. Німець важко дивився. Ти блідла... біліла, як вишня», «Вона [мати] тебе у всесвіт віддала. О, як боліло їй – аж кров біліла, Коли вона себе в тобі родила!». Залучення вищеозначених фразеологічних зворотів у поетичне мовлення вказує на виразний індивідуальний стиль Б.Олійника, а також – на народнорозмовне джерело, відповідні структури розмовного плану.