1.3 Франсіско Гойя та Ліон Фейхтвангер – шлях пізнання один на двох
Порівнюючи творчі шляхи Фейхтвангера та Гойї ми бачимо багато спільних рис. Наприклад, ми можемо провести паралелі між естетизмом та рококо. Ці течії ставлять на перше місце красу форми, нехтуючи внутрішньою красою. Саме з таких засад починали свої творчі шляхи і Фейхтвангер, і Гойя. Ось, що каже Гойя про свою ранню творчість: « …Один гобелен был изготовлен по картону, сделанному им самим, Франсиско Гойей, еще в то время, корда он радостно и беззаботно малевал все, что вздумается. Гобелен изображал веселую народную сценку. Четыре девушки збавлялись, високо подбрасывая на платке паяца – пелеле. Композиция была не плоха, движения – естественны. И все же эта его прежняя работа не понравилась Гойе…».
А ось що каже про ранню творчість Ліона Фейхтвангера Бертольт Брехт: «Фейхтвангеру-прозаїку пощастило багато більше. Правда, не з «Сімоною»: ця книга не найвдаліша. Перший фейхтвангеровський роман — «Глиняний бог» (1910) — теж не в рахунок. І не просто тому, що на нім лежить ознака учнівства. У книзі цій немало естетського, немало декадентського. Декадентський естетизм, як правило, чистим капризом не був: так (специфічно-хворобливо, часом і зовсім алогічно) реагували художники початку століття на реальні протиріччя тодішнього суспільного буття. Що ж до «Глиняного бога», то його манірність, його анемічна туга породжені модою. Тому роман вийшов абсолютно вторинним…».
Для Фейхтвангера мистецтво є спосіб передачі гуманістичних ідей. Письменник вбачає в мистецтві могутню зброю для боротьби з антигуманними правителями світу. Він має на меті донести через своїх героїв правду життя, часто навіть викликає на відверту боротьбу. Саме тому його книжки часто вилучалися з печаті, заборонялися, а також навіть спалювалися гітлерівською владою. Адже Гітлер вбачав в письменнику відкриту загрозу своєму пануванню, він був розумною людиною і тому добре розумів що такий могутній інструмент, як слово може дуже легко змусити натовп вчинити бунт. Саме тому більшу частину свого життя Фейхтвангер провів у засланні. Тому що Гітлер мав звичку нейтралізувати своїх ворогів, яки несли загрозу його пануванню.
Франсіско Гойя також вбачав у мистецтві велику рушійну силу прогресу. Ось слова молодого поета Кінтани: «…Вот он – всеобщий язык. Ваши картины,дон Франсиско, поймет всякий – от погонщика мулов до самого последнего премьер-министра…». На своєму прикладі художник показує, що цілком можливо здолати свої страхи, глянути їм у вічі, та приручити їх.
Розділ 2 Тема мистецтва в романі
2.1 Мистецтво як засіб самовираження автора і героя
Мистецтво — процес або підсумок вираження внутрішнього світу в художньому образі, творче поєднання елементів таким чином, що відображає ідеї, відчуття або емоції.
Визначення і оцінка мистецтва як явища — предмет безперервних дискусій. Природу мистецтва нерідко вважають «найневловимішею з усіх загадок людської культури». Одні вважають, що мистецтво — це спосіб вираження або співпереживання емоцій та ідей. Лев Толстой визначав мистецтво як спосіб непрямої комунікації між людьми. Бенедетто Кроче і Робін Коллінгвуд розвивали ідеалістичне учіння про те, що мистецтво виражає емоції, і, отже, його суть має місце лише в задумі свого творця. Теорія мистецтва як форми має коріння у філософії Іммануїла Канта і розвивалася на початку XX століття Роджером Фраєм і Клівом Беллом.
Своєрідність і складність мистецтва Гойї полягають значною мірою в тому, що воно позбавлене чіткої політичної програмності і безпосередньо пов'язано зі стихією реального життя, що служило для Гойі джерелом творчих імпульсів. Сприйняття життєвих протиріч носило у Гойі характер стихійного протесту проти соціальної несправедливості, заломлюючись через призму глибоко особистого, суб'єктивного сприйняття художника. Значне місце в творчості майстра займають гротеск, алегорія, іносказання. Проте твори, що насилу піддаються розшифровці, в такій же мірі овіяні гарячим диханням життя, як і його роботи з активно вираженим соціальним початком. Гойя втілив в своєму мистецтві трагедію і героїчні сподівання іспанського народу, що переживав в цей час один з найбурхливіших періодів своєї історії.
В той же час його творчість, що відрізняється правдивістю, історичною конкретністю і глибоко національним характером, несе в собі і ширший, універсальний вміст, бо в нім знаходять вираження велика кількість проблем та трагічних протиріччь нової історичної епохи. У якій би області не працював Гойя, завжди його образні рішення були відмічені особливим, відмінним від минулого, художнім баченням світу.
Творчість цього художника, що розвивалася на рубежі 18—19 століть, подібно до творчості Луї Давида, відкриває мистецтво нової історичної епохи. З новим часом Гойю пов'язують пряме віддзеркалення і оцінка реальних подій життя в його мистецтві та сучасній йому дійсності. Звернувшись в своїй творчості до зображення історичної діяльності народних мас, Гойя поклав початок розвитку історичного реалістичного живопису нового часу.
У романі «Гойя, або тяжкий шлях пізнання» Ліон Фейхтвангер дає нам чітку картину сприйняття мистецтва Франсіско Гойєю. Саме через надзвичайну близькість суджень та життєвих позицій письменника та живописця ми бачимо, що самореалізація шляхом творчої діяльності характерна для їх обох.
Фейхтвангера завжди хвилювало і займало одне-єдине питання – про шляхи, перспективи і рушійні сили соціальних змін, свідком яких він був. У різні періоди своєї творчості Фейхтвангер відповідав на нього по-різному, але завжди роздуми над долями людства становили пафос його духовних і творчих шукань. І, здолавши свій тяжкий шлях пізнання, письменник зрозумів, що існує нерозривний зв'язок між мистецтвом та життям, між мистецтвом та соціумом, між мистецтвом та історією.
Саме за допомогою своєї творчості письменник ніс свої переконання та революційні ідеї до народних мас. У своїй іронічній біографії Фейхтвангер писав: «Письменник Л.Ф. у своєму житті 19 разів був абсолютно щасливий, 14 раз переживав глибоку депресію і 548 раз відчував невимовний біль і розгубленість перед обличчям вселенської дурості ». За цими жартівливими рядками ховається справжня трагедія Фейхтвангера, бо «всесвітня дурість», про яку він згадує, – це фашизм. Фейхтвангер ненавидів націонал-соціалістів та їх «новий порядок» і боровся з ними все життя. За це нацисти піддавали його жорстоким гонінням.
Ще до приходу до влади фашисти спалювали його книги, позбавили його докторського звання, організували цькування письменника в пресі, сфабрикували проти нього злісну політичну фальшивку, прагнучи зганьбити його ім'я. І нарешті, у 1932 році, коли Фейхтвангер здійснив поїздку по Англії і США, виступаючи з лекціями, в яких викривалась антигуманістична сутність нацистської ідеології, уряд Німеччини під тиском фашистів позбавив письменника громадянства.
Але жодні гоніння та переслідування не змусили Ліона Фейхтвангера відступитись, зректись своїх переконань. Кожен обирає свій шлях самореалізації і для Фейхтвангера цей шлях – література. Його твори, зігріті чистою любов’ю до людини, прикрашені мудрою іронією, повні відкритої ненависті до варварства буржуазної цивілізації перемогли владу часу, збагатили літературу критичного реалізму та стали невід’ємним надбанням сучасно культури.
2.2 Мистецтво та політика в романі
Роман «Гойя, або тяжкий шлях пізнання» був присвячений не тільки опису історії боротьби великого живописця за правду та соціальну значимість мистецтва; у ньому також розповідається про важке сходження людини до пізнання життя та його сенсу. Що ж пізнає Франсіско Гойя – людина з народу, яка пізнала тягар слави та гіркоту забуття? За допомогою своїх полотен живописець проголошує до всього народу, його картини несуть потаємний cенс, доступний кожному «…Вот она – новая живопись, такой ее еще никто не видел, и создал ее новый и вместе с тем прежний Франсиско. На картинах были обстоятельно показаны различные события со множеством человеческих фигур, но ничего лишнего в них не осталось. Это была скупая полнота. Все, что не подчинялось целому, было отметено, отдельные люди и предметы играли лишь служебную роль. И что удивительнее всего: Агустин ясно ощутил, что все пять картин, при разнообразии их сюжетов, представляли собой нечто единое. Издыхающий бык, буйное карнавальное гулянье, процессия флагеллантов, сумасшедший дом, инквизиция – все это было одно: это была Испания. Здесь запечатлелась вся жестокость, все изуверство, все мутное и темное, что вносит испанский дух даже в радость. И, тем не менее, на всем этом была печать чего-то иного, что мог показать лишь такой мастер, как его друг Франсиско, чего-то легкого, окрыленного: весь ужас событий смягчался нежной окраской неба, прозрачным, тихо льющимся светом. И то, чего Франсиско никогда не мог бы объяснить словами, Агустин ощутил сейчас в его картинах – этот чудак Франчо приемлет даже злых демонов. Ибо сквозь тот мрак, что он здесь намалевал, чувствовалось, как ему радостно жить, видеть, писать, сияла его собственная огромная любовь к жизни, какова бы эта жизнь не была.
Но могла ли называться
Эта живопись крамольной?
Содержался ли в ней вызов
Алтарю и трону? Тщетно
Было здесь искать прямое
Возмущение. Но эти
Небольшие зарисовки
Были громче прокламаций,
Пострашней, чем речь трибуна.
Этот бык, облитый кровью,
Это мрачное веселье
В ночь перед постом, хожденье
Полуголых флагеллантов,
Суд над грешником
Взывали
К сердцу, горечью и желчью
Наполняли человека,
Возбуждали мысль…»
Франсіско Гойя, як справжній махо, відчував душею усю біль іспанського народу. Він, хоча й лишився сином свого народу, мав великий вплив на тогочасне політичне життя Іспанії. Він з легкістю керував властителями. Як приклад, ми можемо навести наступне: «Королева Мария-Луиза гарцевала перед Гойей на горячем жеребце Марсиале, затянутая в лейб-гвардейский мундир. Она ловко сидела в мужском седле – Мария-Луиза была прекрасной наездницей, – высоко подняв над шитым воротником гордую, смелую голову. Гойя вполне удовольствовался бы, ели бы в следующие сеансы она позировала на деревянных козлах. Но ему доставляло острую радость заставлять ее и второй и третий раз показывать свое искусство в верховой езде, да еще в присутствии Агустина. Он командовал королевой, приказывал то так, то этак держать голову. И, выдвигая Агустина на передний план, подчеркивал его участие в будущей картине, Франсиско спрашивал: