Звичайно це злочин, але на відміну від містики, у цьому жанрі таємниче носить об'єктивний, "реальний" характер, незважаючи на свою загадковість і нез'ясовність. Ціль детективної історії - розв'язок загадки; оповідання прив'язане до логічного процесу, за допомогою якого розслідував по ланцюжкові фактів приходить до розкриття злочину, який і є обов'язковою єдиною розв'язкою детектива. Ми не зробимо ніякого відкриття, якщо скажемо, що основною ознакою, що відрізняють детектив від інших прозаїчних жанрів, є неодмінна наявність у ньому "загадки". Можна сподіватися, що більшість читачів згодна погодитися із цим досить банальним і лежачим на поверхні твердженням.
Для аматорів детективів зовсім природно, що основна гідність детективного роману полягає в присутності в ньому нової (тобто ще невикористаної іншими авторами), досить складної й захоплюючої загадки, розкриття якої і є головної рушійної силою розвитку детективного сюжету.
Як пише польський літературознавець, що професійно займається дослідженням детективної літератури, Їжакі Сіверскі: "Цінність детектива як захоплюючого читання найчастіше зводиться до наявної в ньому загадці. Якщо ми видамо майбутньому читачеві основну інтригу тих книг, про яких ми говоримо, ми на 90% відберемо в нього задоволення від читання".
Можна привести ще кілька цитат, що підкреслюють роль загадки в побудові детективного сюжету [13;c.75].
Наприклад: "Детективна література - вид літератури, що включає художні твори, сюжет яких присвячений розкриттю загадкового злочину, звичайно за допомогою логічного аналізу фактів",або "Щоб який-небудь літературний твір міг бути зарахованим у розряд детективів, у ньому повинна бути загадка", або "Двері Шерлока Холмса відкриті для всіх, з ким відбувся який-небудь дивний, загадковий випадок. Такі випадки цікавлять його найбільше. Таємниці й загадки його спеціальність" .
Таким чином, не поглиблюючись в обґрунтування висловленого тут твердження, будемо виходити з того, що основною ознакою детектива є наявність у ньому загадки. Ті добутки, сюжет яких не пов'язаний із загадкою і її розгадкою, і ті, у яких така загадка відіграє підлеглу роль у побудові сюжету, не можна відносити до жанру детектива.
Все-таки, щоб уникнути можливих непорозумінь і уточнити межі досліджуваного нами жанру, варто, очевидно, підкреслити два моменти.
По-перше, не можна вважати основною ознакою детектива наявність у ньому злочину. Іноді детектив визначається як добуток, сюжет якого побудований на описі злочину, причому часто з такого визначення робляться висновки, що далеко йдуть, аж до того, що любов до детективів відбиває споконвічну або ж виховану буржуазним суспільством тягу індивіда до порушення юридичних і моральних норм.
Дійсно, детективний сюжет звичайно будується на розкритті злочину, і в більшості детективів воно відіграє дуже важливу роль. Але зведення його наявності в ознаку, обов'язковий для детектива, що й відрізняє його від інших літературних жанрів, не витримує зіткнення з фактами.
Прийнявши таке визначення, ледве чи не третина всіх добутків світової класичної літератури, включаючи грецькі трагедії й романтичні балади, довелося б включити в розряд детективів, що явно безглуздо. З іншого боку, далеко не всі детективи містять у сюжеті злочин [12;c.65].
Тому доводиться зробити висновок, що наявність злочину не може розглядатися як обов'язкова ознака детектива.
По-друге, слід зазначити, що часто детектив змішують із жанрами, побудованими по зовсім інших принципах, але чимось подібними з детективом. Така подібність може полягати в матеріалі, на якім будується оповідання, і сюжетних особливостях (таких як несподіванка й динамічність поворотів сюжету, наявність злочину, участь детективів і поліцейських, атмосфера таємничості, страху, наявність сцен погоні, боротьби), що часто зустрічаються в детективах, але характерних і для інших жанрів: поліцейського роману, пригодницького (авантюрного) роману, трилера.
Єдиний спосіб виділити детектив із цієї маси добутків - це запитати: " чи є тут загадка? Що залишиться від сюжету, якщо забрати загадку або дати розгадку на першій же сторінці?" Якщо загадки немає, або вона не відіграє вирішальної ролі в сюжеті, розглянутий добуток - не детектив.
А що не можна вважати загадкою?По-перше, загадкою не можна вважати відсутність інформації про щось. Наприклад, ми не знаємо, хто живе в сусідньому будинку, але ніякої загадки в цьому немає. Загадка з'являється лише тоді, коли людина довідається, що його дружина - ночами таємно ходить у цей будинок, і в той же час він переконаний, що вона не може бути злочинницею, невірною дружиною та інше.
Факт цей стає ще більш загадковим, коли з'ясовується, що в будинку живе якась дивна, незвичайна істота.
Загадкою можна вважати тільки те, що має відповідь. Наприкінці детектива всі загадки повинні бути розкритими.
По-третє, розгадка повинна вимагати деякої роботи думки, логічного мислення.
Читаючи ідеальний детектива, читач повинен більш-менш ясно усвідомлювати, у чому полягає загадка, і мати всю необхідну для її дозволу інформацію [1;c.130].
Але відповідь на загадку повинен утримуватися в цій інформації в схованому, зашифрованому виді, інакше нам не про що "ворожити" і відповідь на запитання не можна буде вважати розгадкою. Але якщо немає розгадки, значить не було й загадки. Крім головної ознаки, що визначає жанр, - наявності загадки - побудова детектива має ще ряд характерних рис. Розглянемо ті з них, які будуть мати значення для нашого подальшого викладу:
a) Заглибленість у звичний побут. Важко побудувати детектив на екзотичному для читача матеріалі. Читач повинен добре розуміти "норму" (обстановку, мотиви поведінки персонажів, набір тих звичок і умовностей, які пов'язані із соціальними ролями героїв детектива, правила пристойності.), а отже, і відхилення від неї - чудності, незгідності.
б) Стереотипність поведінки персонажів. Психологія, емоції персонажів стандартні, їх індивідуальність не підкреслюється, вона стерта; персонажі в значній мірі позбавлені своєрідності - вони не стільки особистості, скільки соціальні ролі.
в) Наявність особливих правил побудови сюжету - неписаних "законів детективного жанру". Хоча в добутках вони не декларуються, але прочитавши трохи "гарних" (тобто , правильно побудованих) детективів, читач їх інтуїтивно знає й усяке їхнє порушення вважає шахрайством з боку автора, невиконанням правил гри. Як приклад такого закону можна привести заборону деяким персонажам бути злочинцем. Убивцею не можуть бути оповідач, слідчий, близькі родичі жертви, священики, державні діячі високого рангу.
Для оповідача й детектива ця заборона безумовна, для інших персонажів автор може зняти його, але тоді він повинен відкрито заявити про це в ході оповідання, направивши підозри читача на даний персонаж.
Для побудови детективної загадки необхідна тверда мережа безсумнівних, непорушних закономірностей, на які читач може опиратися з повною впевненістю в їхній сутності.
Оскільки в реальному світі твердих закономірностей менше, чим це звичайно потрібно для побудови детективного сюжету, вони вводяться ззовні за взаємною згодою авторів із читачами, як загальновідомі правила гри.
г) Відсутність випадкових помилок. Поясню це на прикладі: допустимо, що при розслідуванні злочину один зі свідків дає коштовне показання про те, що він бачив убитого в 8 годин вечора в день убивства, але згодом з'ясовується, що насправді він бачив його на день раніше. У звичайному житті це може пояснюватися простою безпам'ятністю свідка, помилкою його пам'яті. Але в детективові такі помилки строго заборонені, тут персонажі не можуть помилятися щодо простих елементарних фактів, вони або говорять про них чисту правду, або свідомо брешуть.
Закінчуючи міркування про те, які літературні твори можна вважати детективами, і про особливості цього жанру, прагнемо помітити, що все вищевикладене не слід розуміти в тому розумінні, що поетика детектива вичерпується обов'язковою наявністю в ньому загадки звідси специфічними рисами, що й випливають, побудови детективного сюжету.
Якщо забрати загадку, добуток перестає бути детективом, якщо ж забрати другу лінію, детектива з повноцінного художнього твору перетворюється в голий сюжет, ребус.
Але оскільки специфіку детектива визначає загадка й оскільки саме з нею зв'язана особлива роль діалектики в детективові, надалі ми обмежимося розглядом тільки однієї лінії - лінії загадки.
Конститутивні ознаки детективного жанру, такі, як: нормативність і твердість жанрових законів, малий (новелістичний) обсяг, комбінація неймовірного із правдоподібного значення, що веде, категорії таємничого (у комбінації з його раціональним аналізом), потворного й жахливого, замкнутість і умовність хронотопа, особлива структура образа головного героя, сходять до романтичної естетики, у тій її модифікації, яку вона придбала в літературній теорії й практиці Едгара Алана По [4;c.52].
Це дозволяє зробити висновок, що жанр детективної новели, родоначальником якого вважається По, міг виникнути тільки в рамках естетики романтизму. Існує безсумнівний генетичний зв'язок між жанроутворюючими ознаками детектива й романтичною художньою системою.
Жанр детектива виявився досить живучим і продовжує розвиватися в багатьох країнах, ухвалюючи різноманітні форми - існує детективна драматургія, детективні розповіді, повісті, соціальні, іронічні, психологічні, фантастичні та інші детективи. Усі вони залучають читачів можливістю відволіктися від "справ насущних" , та поринути у світ детектива.