РОЗДІЛ 2.СПЕЦИФІКА ОПОВІДАННЯ В ДЕТЕКТИВНИХ ТВОРАХ ПО
2.1 Сюжетна структура оповідань Е. По
Чудовий письменник, талановитий теоретик Едгар Алан По був блудним сином Америки. При житті його називали невдахою гостро засуджували. Він поєднував у собі хист художника, математика, дослідника природи. Його творчість не вкладалася в рамки своєї епохи й не була представником певного напрямку чи течії в літературі. Він був очевидцем різних соціальних конфліктів, вирісши на Півдні Америки, у рабовласницькому штаті Вірджинія.
Едгар По був сином свого часу й жваво цікавився його проблемами.
В історію американської літератури Едгар Аллан По увійшов як поет, новеліст і критик. Він є класиком “короткого оповідання”. Його вважають родоначальником детективного жанру.
Образи По лякають своєю природністю і буденністю. Це жах, який давно став звичним, жах, в якому постійно існує людина, що є повністю відірваною від суспільства “нормальних людей”[10;c.365].
Едгара По по праву вважають родоначальником літературного жанру короткої розповіді, у змісті якого органічно перепліталися елементи детектива, фантастики, містики й жаху.
Едгар По належить до тих письменників XIX в., у чиї заслуги входить створення американської національної літератури. Сучасникам він був відомий насамперед як літературний критик і журналіст, хоча в історії американської літератури він у першу чергу поет і новеліст.
Саме Едгару По критики віддають право винаходу детективної літератури, при цьому мають на увазі його новели "Убивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже" і "Викрадений лист".
На думку Г.К. Честертона, "головна заслуга По як родоначальника детективної літератури - у тому, що він побачив можливість використовувати кримінальне розслідування як предмет белетристичного оповідання, у центрі якого стояв би герой - детектив"[3;c.89].
Саме Едгар По зробив у детективній літературі установку на розгадку таємниці як атрибута злочину, а н на розгадку самого злочину, причин його здійснення. Ця установка стала характерною для всього класичного детектива, і лише сучасний детектив став більш соціальним, став орієнтуватися на сам злочин. Це трапилося тому, що в сучасному світі злочину перетворилися в злочинність.
Тепер не так важливо, хто вчинив злочин (тому що це часто відомо), а як воно зроблене важливо знайти докази, щоб використовувати їх у суді й покарати злочинця.
У найбільш концентрованому виді він виявлений у так званих "логічних" його розповідях. Їх усього чотири: "Убивство на вулиці Морг", "Викрадений лист", "Таємниця Марі Роже" і "Золотий жук". Саме на цих чотирьох творах базується слава Едгара По як зачинателя детективної літератури.
Поняття логічної розповіді ширше, чим поняття розповіді детективного. З логічної розповіді в детективний перейшов основний сюжетний мотив: розкриття таємниці або злочини. Зберігся тин оповідання: розповідь - завдання, що підлягає логічному розв'язку [7;c.62].
Перейшла в детективну розповідь і стійка пара характерів: герой - оповідач. Герой – людина, що тонко мислить, ексцентрична, наділена потужної логічної здатності. Оповідач персонаж симпатичний, енергійний, простуватий, хоча й шляхетний. Функція героя розкривати таємницю, знаходити злочинця; функція оповідача - робити невірні припущення, на тлі яких проникливість героя видасться геніальною.
Сюжетна структура цих розповідей стереотипна. Вона має дна шару: поверхневий і глибинний. На поверхні - учинки героя, у глибині - робота його думки. Поверхневий шар бідний, але бідність фізичної динаміки компенсується напруженою внутрішньою, інтелектуальною дією.
Герой аналізує, зіставляє факти, бере під сумнів усяку деталь і всяке припущення. У хід ідуть його величезна ерудиція й потужна здатність до логічного міркування. Його інтелект руйнує помилкові побудови й на їхньому місці зводить невразливу концепцію, що містить розв'язок завдання. При цьому По розкриває сан процес мислення, та його принципи. Пафос детективних розповідей не тільки в розкритті таємниці, але, насамперед у демонстрації краси й величезних можливостей розуму, що тріумфує над анархічним світом "непоясненого". Логічні новели - дослідження роботи інтелекту й одночасно гімн йому [13;c.74].
У логічних розповідях письменник розглядає два типи свідомості, які умовно можна означити як тривіальне й нетривіальне. Тривіальна свідомість представлена всіма персонажами, крім Дюпена й Леграна. Воно більш-менш рівнозначно розсудливості й відповідно не визнає ніякого інакомислення. Його основні ознаки - прихильність до прагматичної логіки й прагнення відзначити все, що не укладається в рамки примітивного раціоналізму, відносячи його в області "дивного", "непоясненого", "загадкового".
Аналітичні здатності Леграна й Дюпена - це продукт нетривіальної свідомості, якому доступні інтуїтивні прозріння й, яке здатне поставити їх під залізний контроль логічного аналізу. По глибоко цінував цей тип свідомості, уважаючись, що йому доступне вирішення будь-яких проблем і завдань, не тільки кримінальних, але й наукових, соціальних, філософських. У його ієрархії интеллектів, він уступає лише свідомості творчому.
Специфіка оповідання в логічних розповідях По полягає почасти в тому, що момент інтуїтивного осяяння - усього лише вихідна точка "аналітичних" міркувань героя.
Вона губиться посередині безлічі фактів, газетної інформації, поліцейських повідомлень, міркувань оповідача, посередині докладного опису "дивних" звичок Дюпена, його способу життя, посередині роз'яснень самого Дюпена, насичених дедуктивними й індуктивними конструкціями. Її легко не помітити. Це трапилося з багатьма наслідувачами й послідовниками По, що не побачили в "методу Дюпена" нічого, крім дедукції.
ОповіданняПо відрізняються одне від одного сюжетом, настроєм, тональністю так, що, здається, важко знайти для них якийсь тематичний і стилістичний спільний знаменник (за яким ми пізнаємо руку того чи іншого майстра). За змістом та формальними ознаками можна умовно виділити такі групи оповідань: психологічні, цілком або такі, де психологізм переважає; пародійні й гумористичні; сенсаційні з іронічним присмаком або без нього; пригодницькі; містичні, в яких буяє похмура фантазія і лякають читача готичні страхіття; лірично-романтичні, що нагадують вірші у прозі; філософські діалоги; розповіді про подорожі; логічні або детективні; науково-фантастичні (дві останні групи проклали шлях новим літературним "жанрам, так багато представленим у XX ст.). Можливі і перехідні форми, в яких поєднуються гумор і трагедія, поетичність і науковість, створюючи примхливу і дивну єдність. І хоча розмаїття, багатство звучання новелістики По вражає, все ж стилістичний знаменник у неї — це стилістика романтизму з усією щедрою і барвистою палітрою прийомів, формальних засобів тощо [9;c.96].
Це і незвичність сюжетів, екстравагантних і bizarre(дивних), як полюбляв підкреслювати сам автор, і сліпуча яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів. Вони часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах і якостях — від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу. Гострі контрасти барв, небувалі, небачені масштаби і форми, шалені пристрасті — все це плине у По в річищі романтизму. Контрасти, як і гіперболи, — важлива складова частина образного світу письменника: вони надають особливої яскравості його палітрі, викликають стильову напругу.
Ця схильність підкреслювати контрасти призводить і до об'єднання в одній прозовій збірці творів з абсолютно відмінним звучанням. Уже в першій задуманій По книзі "Оповідання Фоліо-клубу" мали стояти поряд похмурий "Метценгерштайн" і гумористичний "Герцог де л'Омлет", анекдотичне "На мурах єрусалимських" і гостро сатиричне "Без дихання", жартівливий "Бон-Бон" і страхітливий "Рукопис, знайдений у пляшці", вдавано трагічне "Побачення", огидно-жахлива "Береніка" і фарсові "Сторінки з життя знаменитості" тощо. Згодом ці оповідання, а також багато інших, увійшли у прижиттєві видання прози По і розміщені за тим же контрастним принципом.
Ще один із характерних для романтизму прийомів, улюблених По, — нагромадження образів і тропів, їх наростання аж до надмірності. Кольорові екзотичні описи стають ніби самодостатніми, гальмують дію, експозиція деяких оповідань здається розрахованою на значно довший сюжет (як у Ірвінгаабо Готорна) [10;c.226].
Багатство й величезна креативна сила дивовижної фантазії По — найприкметніша риса його таланту. Та Ф. Достоєвський відзначив у ній ще одну оригінальну особливість:"У здатності його уяви є така особливість, яку ми не зустрічали ні в кого, — це сила подробиць...
У повістях По ви до такої міри яскраво бачите всі подробиці змальованого образу чи події, що врешті начебто переконуєтесь в їхній можливості, реальності, тоді як ця подія або зовсім неможлива, або ще ніколи не відбувалася в світі".
Образи і картини конструюються (якщо цей технічний термін підходить для опису акту народження витвору фантазії, інтуїції, думки) на основі органічного сполучення цілковитої вигаданості загального і скрупульозної точності, предметності всіх деталей. Саме це надає пластичної і навіть технічної переконливості малоймовірному або й просто неймовірному.
Цьому ж прийому в По підпорядковане і широке вживання вигаданих прізвищ великих учених і винахідників серед справжніх імен, часті посилання на конкретні дати, назви країн та місцевостей, географічні широти та довготи, час і місце вигаданих автором подій. Все це взяли на озброєння послідовники По у царині "сайєнс фікшен" — Жуль Берн, Герберт Уеллс і сотні інших письменників-фантастів уже нашого часу. З іншого боку, письменник навмисне підкреслює вигаданість певних ситуацій і персонажів, створює карикатури, примхливі гротески, обертає опис подій на буфонаду і фарс, іноді навіть грубий. Це трапляється у гумористичних, сатиричних творах, пародіях, яких у По багато.